Варфоломієва ніч - Гримич Марина (книги онлайн без регистрации .txt) 📗
…Так ось. Назвали ми його з чоловіком Павлом. Чому Павлом? Тому, що це ім'я, як ніяке інше, пасувало посаді політика. Ну ось послухайте: Павло Іванович Печеніг! Правда ж, звучить? Павло – апостол, пророк, учитель. Іванович – означає, що він – з народу. Він – з народу, він з народом, він за народ. А Печеніг! Це значить – воїн, це значить – безстрашність, це значить – мужність. Ніякого пафосу, ніякої штучності. Здорове і чесне ім'я. Справжнє ім'я народного обранця.
…Павлик завжди був відмінником. «Подумаєш, відмінник!» – скажете ви. Але він був не просто відмінником. Він був відмінником за покликанням. Знаєте, що це означає? Це означає, що він народжений відмінником, тобто у певному сенсі з внутрішнім тяжінням до досконалості. Хай вас це не лякає. Він, якщо робить якусь справу, то робить її якісно. Ось і все. Усе дуже просто.
…Павлик має чудові зуби. В дитинстві він чистив їх не менше, аніж п'ять хвилин. Він ніколи не жалів часу для чищення зубів. Так само, як і для чищення черевиків. Він має завжди ідеально вичищені черевики і чарівну посмішку. А для мужчини-депутата це речі принципово важливі. Адже посмішка – це серце, а черевики – це душа.
…Я думаю, Павло Іванович Печеніг буде хорошим депутатом. Достойним. Надійним. Я думаю, вам пощастить, якщо він буде вашим депутатом».
Ви слухали інтерв'ю з мамою Павла Івановича Печеніга Ідеєю Іванівною Ягідкою.
Дякуємо за увагу.
Теледебати, дарма що мають таку кострубату і двозначну назву, – абсолютно необхідна річ під час виборів. Щоправда, любий мій читачу, я тобі не скажу з певністю: кому вони, тобто телебати, більше потрібні – кандидатам, телебаченню чи виборцям. Але те, що без них не обходяться жодні вибори, то це факт.
Павло Іванович Печеніг готувався до них з усією ретельністю, на яку спромігся, незважаючи на повністю вичерпану нервову систему. Минула ніч пройшла у творчих пошуках. Працювали всією командою. Врахували всі поради…
Можна впевнено сказати, що аналітична група Адама Колосального минулої ночі робила те саме.
І ви, дорогі мої читачі, вже чекаєте з нетерпінням на блискучі дебати двох супротивників. А даремно. Мушу вас розчарувати.
Сталася деяка прикрість, яка збила з пантелику обох кандидатів. Однак ця історія заслуговує на те, щоб її переповісти. Так просто, задля історичної правди.
Річ у тім, що у другому турі виборів на теледебати запрошують дві пари кандидатів, що вийшли у другий тур з сусідніх округів, щоправда, у межах однієї області. Так от, на теледебати, окрім Колосального і Печеніга, були запрошені два супротивники із сусіднього округу, і вони виступали першими. І телеглядачі отримали від їхнього виступу таку насолоду, що наступна пара, тобто Колосальний і Печеніг, виглядала просто жалюгідно. Бо що таке вилизана, відредагована, відкоригована, відрепетирувана, завчена напам'ять з усіма комами, фонетичними і смисловими акцентами, паузами, двозначностями, патетикою промова (а слід визнати, що обидві були відпрацьовані за кращими традиціями вітчизняного іміджмейкерства і навіть з окремими елементами західних політичних технологій), – що важить така промова порівняно зі стихією імпровізації, компромату, боротьби і непередбачуваності?
Ви вже заінтриговані, мої любі друзі? Тож слухайте. У другий тур сусіднього з Печенігом і Колосальним округу вийшли два кандидати: Петро Іванович Сизоненко та Іван Петрович Сизонтенко. їхні прізвища, як ви вже помітили (або не помітили) відрізняла лише одна літера Т усередині прізвища другого кандидата. Професійний філолог вам пояснить, що колись це було одне прізвище, яке внаслідок описки стало двома. Річ у тім, що з переходом від епохи усності до епохи писемності у паспорти наших предків вкрадалося безліч описок, які тепер сплутують усі генетичні розслідування наших сучасників, що шукають свої родоводи у минулих століттях.
Так, наприклад, навіщо далеко ходити? Мою маму у наддніпрянському селі випадково записали у метриці Голя Михайлівна (замість Галина Михайлівна). Це створило дуже неприємну ситуацію при укладенні шлюбу з моїм батьком, який боровся за те, щоб у шлюбному посвідченні стояло «Галина Михайлівна», а затятий борець за правдивість документів, тобто співробітниця ЗАГСу, так і норовила записати дружиною мого батька якусь Голю Михайлівну.
Однак прізвища змінювалися не лише випадково, а й цілком свідомо. Ви ж знаєте чи принаймні здогадуєтеся, що значить бути «ворогом народу» в колишньому Радянському Союзі? Тож близькі і далекі родичі ворогів народу зі шкури пнулися, аби змінити хоча б одну літеру в своєму прізвищі.
Так ось. Цілком може бути, що Петро Іванович Сизоненко і Іван Петрович Сизонтенко – далекі родичі. Може, навіть у третьому коліні. Однак тепер вони опинилися віч на віч у боротьбі за парламентське крісло. Як це сталося?
Елементарно. Петро Іванович Сизоненко, депутат попереднього скликання, кілька разів наступив на мозоль місцевій владі, окрім того, був не у фаворі там, у центрі. Тож його вирішили позбутися. Але халепа полягала в тому, що народ його любив. Бо той часто виступав по радіо, вболіваючи за зарплату, у телевізорі теж час від часу з'являвся, і пика у нього була нічого, ловкенька. А чого ще треба простому народові?
Вибити Петра Івановича Сизоненка із сідла було дуже важко. Тим більше, що округ був «несвідомий»: у нього входило кілька містечок; а мешканці містечок – це специфічний народ, не те що заляканий і затурканий селянин. На нього вплинути командним способом дуже важко.
Тоді влада, не скажу точно чи то місцева, чи центральна, – вирішила застосувати оригінальний спосіб: запустити майже однофамільця, який збиватиме з пантелику виборця.
Виборча фантазія, любий мій читачу, безмежна й невичерпна.
Чого тільки не натерпівся Петро Іванович Сизоненко! Річ у тім, що він був настільки впевнений у власній перемозі, що якось неінтенсивно проводив виборчу кампанію, поклавшись на своїх помічників. А в цей час Іван Петрович Сизонтенко, людина проста і недалека, їздив по селах і містечках з виступами. Виборець, думаючи, що то Петро Іванович Сизоненко, дивувався: щось наш депутат здав свої позиції: і говорить не те, і мекає, і бекає, і змарнів, і вуса поголив, і меле якусь беліберду.
Поки Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, без літери «Т», схаменувся, його авторитет на окрузі підупав. За місяць до кінця першого туру він підключив увесь свій арсенал: а на той час він мав і своїх журналістів, і маленьку друкарню.
Тут додалася ще одна обставина: окрім двох Сизоненків (з літерою «Т» і без неї) на окрузі не було нічого путнього: молодий радикал і глухуватий пенсіонер. Ви дивуєтеся? Дарма! У той час, час молодих незалежних держав пострадянського простору, ще не було такого досвіду передвиборчих баталій, як тепер. Це сьогодні кожен округ промацується кожною партією. І, якщо десь є слабинка, відразу засилається туди кандидат. А тоді…
А тоді за іронією долі у другий тур вийшли обидва Сизоненки – один з літерою «Т», а другий – без неї…
Уявляєте?
І що ж робить у цій ситуації справжній Сизоненко? Він намагається скинути у кювет фальшивого або бракованого Сизоненка, того, що з літерою «Т».
Справа виявилася не з легких. Було втрачено час. А час у виборчій кампанії, як ми вже з вами переконалися, час – це більше, ніж гроші.
І ось того історичного дня, коли Павло Іванович Печеніг і Адам Васильович Колосальний прийшли на телебачення, щоб у прямому ефірі розповісти виборцеві, як вони сильно люблять батьківщину, як вони вболівають за інтереси народу, які вони достойні звання народного депутата, у той самий день і в тому ж самому місці намічалося просто шалене видовище, яке просто не могло не затьмарити їхнього виходу на телеекран.
Петро Іванович, тобто справжній Сизоненко, виступав першим. Він вирішив викрити свого двійника. Він сказав, що чотири роки відстоював інтереси шановного виборця у парламенті. А тепер приходить якийсь Іван Петрович Сизонтенко і хоче присвоїти його здобутки. Але він, Петро Іванович Сизоненко, не допустить цього. Він не допустить іще одного, несправжнього, Сизоненка у політичному двобої. Той, несправжній Сизоненко, а саме Сизонтенко працював собі кухарем у дієтичній їдальні. І чого йому раптом ні з того ні з сього забаглося стати депутатом? Може, він згадав знамениті слова Леніна про те, що навіть кухарка може керувати державою? Крах Радянського Союзу довів, що ці слова були помилковими, що державою повинні керувати професіонали. Насамкінець Петро Іванович Сизоненко, тобто справжній Сизоненко, закликав уважно читати бюлетені. Бо як прийдуть до влади такі, як Іван Петрович Сизонтенко, політика перетвориться на макарони по-флотськи, до речі, це улюблена страва кандидата-опонента, того, несправжнього, що з літерою «Т» посередині.
