Інше ґроно проникнень і свідчень - Ешкилев Владимир (книга регистрации .TXT) 📗
В певний момент біль став вже зовсім нестерпним і Ганна була змушена випорожнити кишківник безпосередньо в автобусі. Реакція шофера і пасажирів була передбачуваною. З легкими тілесними ушкодженнями і вимащена власними фекаліями, Ганна опинилася в дикуватій місцевості на правому березі Дністра. Вона ретельно вимилася в річці, випрала одяг та вирішила дочекатися ранку у схованці (дерев'яній буді невиясненого призначення), мудро розміркувавши, що нічна зустріч з аборигенами протилежної статі може мати не тільки позитивні наслідки.
Спати Ганна не могла, бо змерзла, а одяг висихав дуже повільно. Вона плакала і змучувалася. Під ранок дівчина визирнула з буди і побачила, що через Дністер переповзає дивне створіння. Воно нагадувало, за її свідченнями, гібрид кита і велетенської мокриці. Розміром воно перевищувало триповерховий гуртожиток, в якому мешкала подруга Ганни. Щось, схоже на грубу луску, вкривало істоту. В примарному ранковому світлі цей панцир вібрував і відблискував. Туман не дозволяв визначити довжину і форму хвоста. Голова потвори була схожа на баняк з круглою беззубою пащею, готовою поглинати цілі народи. Ганна вчила у школі зоологію і твердо знала, що не тільки в благословенній Богом Галичині, але й в усьому світі таких потвор немає і бути не може. Незадовго перед тою пригодою Ганна читала фантастичну книжку про паралельні реальності і дуже злякалася. Вона вирішила, що якісь мстиві небесні сили покарали її за неохайну поведінку в автобусі і перенесли в недобрий паралельний світ, де живуть різні хижі чудовиська. Вона знов сховалася у буді і ще раз всралася з переляку.
Там, у буді, вже надвечір наступного дня, її знайшли підпаски з села Побережжя. В районній лікарні психіатр прийняв навдивовиж фахове рішення, і Ганну не запроторили до стаціонару, призначивши їй валер'яну, медазепам та сечогінні для заспокоєння. Сільські діти трохи помордували її, пишучі на парканах «Ганька — психа і засранка», але тим біди дівчини і закінчилися. Мати швидко видала її заміж за старшого чоловіка. За сусіда, непитущого та заможного.
В день святих Апостолів Петра і Павла розенкройцер Уліс Солтис запросив обох учнів на те місце, де стражденна Ганна бачила чудисько і де ще зберігався широкий слід його маршруту. Там вони вирівняли чотирикутний майданчик, накреслили на землі Таблицю, запалили Світочі і поставили на сході майданчика символічну Арку. Здійснивши належні ритуали, Уліс Солтис зачитав учням Четверте видіння повчальника Герма, а потім запитав учнів: яку просувальну істину винесли вони із своїх мандрівок слідами потвор.
Учень Б. сказав, що появи чудовиськ завжди супроводжуються пилом, смородом та випорожненнями, і не отримав за цей висновок схвалення від посвяченого мужа. Учень М. довго розмірковував про те, що банячкова форма голови монстра є насиченим знаком Повноти Зла, і теж не отримав схвалення.
«Любі мої брати, — сказав Уліс Солтис учням, — ще жерці давньоримських святилищ знали, що світом совається Щось, назване ними Mater saeva cupidinum — Люта мати пристрастей. Це Щось — заблукане і гнане сторожевими янголами впоперек життю нашого світу. Воно сліпе і зніяковіле. Воно рідко виходить на стежки людської уваги. Коли Воно вам зустрінеться, тікайте. Адже, залишивши нас без героїв та пророків, що охороняли добрих людей у давні часи, Великий Архітектор дав нам швидкі засоби пересування». Він помовчав і додав: «І навчіться, нарешті, керувати автом».
Гул смерті
Лікар Н-ський, приятель метафізика Солтиса, розповів в товаристві людей вільних і доброї слави історію про таке собі гірське село П. на Івано-Франківщині, де всього за кілька місяців від невстановлених причин померло восьмеро людей. Вік померлих був далеким від старості. Наймолодшому, одруженому чоловікові, що приїхав з європейських заробітків, було 29 років, найстаршій — родичці голови сільради — 54. Незадовго до смерті, за свідченнями родичів і друзів, кожний з них чув дивний неприємний гул — глухий і нав'язливий стогін, який не мав визначеного джерела і переслідував жертв навіть уночі, не даючи заснути. Ніяких спеціальних слідчих дій з цього приводу не проводилося. Село П., зауважив в кінці своєї розповіді Н-ський, знаходиться в місцевості, де й раніше спостерігалися різні аномальні явища, а цвинтарі були неспокійні.
Все товариство при цьому уявило неспокійний цвинтар. Один з присутніх долив собі до вина горілки.
Н-ський також додав, що «гул смерті» слідчі органи та їхні експерти пов'язали із хронічними хворобами жертв. В двох з тих, що померли, згідно з лікарняними картками, колись були запалення внутрішнього вуха, інші страждали на гіпертонію та порушення малого кола кровообігу, що, як відомо, спричинює порушення сну та спазматичні шуми в голові. Більшість з померлих також були небайдужі до чарки, а дві третини смертей припало якраз на святковий груднево-січневий період. Тож спроби місцевих пінкертонів та самодіяльних містиків об'єднати всі смерті одною причиною «гулу смерті» професіональні правоохоронці висміяли.
«Якби вони мали ширші знання про оточуючий світ, вони б цього не робили», — зауважив Солтис. Й нагадав про випадок у Таосі.
В минулому столітті історія про «гул смерті» мала місце в горах Санґре де Крісто, штат Ню-Мексико, CЩA. Тодішні події мали широкий резонанс не тільки у Штатах. В світові аннали таємничих та непрояснених випадків вони потрапили під назвою «Синдром гулу Таоса». Таос — назва релігійної громади й, відповідно, містечка в горах, де жили жертви звукового феномену. Про дивний гул вперше повідомила К. С. Гремз — жителька Таосу, яка теж стала жертвою загадкового явища.
Тодішній депутат Конгресу від цієї території Білл Річардсон спочатку не повірив в «гул смерті». Але з часом, коли кількість жертв збільшилася до 20, а мешканців Таосу охопила справжня паніка, він зрозумів, що проблема таки існує. Річардсон звернувся до спеціальної парламентської комісії з питань розвідки за допомогою у розслідуванні феномену. До Санґре де Крісто приїхали військові спеціалісти і вчені-акустики.
«Гул смерті», як виявили вони, відмічався на межі людського сприйняття — себто на кордонах частотного проміжку від 20 до 20 000 герц або ритмів в секунду. Акустичні дослідження сконцентрували на звуках низької частоти від 33 до 80 герц. Була застосована найчутливіша апаратура, до робіт залучалися відомі екстрасенси та «природні сенсорики» з числа тих, що працюють на військовиків США. Однак, попри всі намагання вчених, виявити джерело гулу не вдалося. Звук стабільно фіксувався екстрасенсами та описувався як низький, зловісний, давлячий свідомість. Він нагадував віддалений шум двигуна машини, що працює вхолосту. В деяких з науковців та операторів пеленгуючого акустичного обладнання почалися психічні розлади. Дослідження було припинено.
Смертельні випадки в Таосі тривали, тому влада штату прийняла рішення про відселення громади містечка на більш безпечні землі з федерального резерву. В американських газетах з'явилася безліч гіпотез і припущень про джерело таємничого «гулу смерті». Журналісти дізналися, що у вісімнадцятому столітті неподалік від Таосу було вбито і поховано верховного шамана індіанського племені махаче, який перед смертю встиг накласти на навколишні землі могутнє прокляття. Відома дослідниця паранормальних явищ доктор Саманта Грессовскі припустила, що джерелом вбивчого звуку могли стати підземні високотехнологічні лабораторії Пентагону, сховані від ядерної атаки під горами Ню-Мексико.
Повідомлення про подібні явища надходили і з інших місць земної кулі. У 1976 році в Австралії «гул смерті» супроводив загибель десятків людей у компактному розселенні на захід від Сіднею. Подібне відбулося у густонаселеному районі Тайваню в 1989 році і викликало підозри щодо випробувань психотропної зброї на розміщеній неподалік американській військовій базі. В Англії не так давно створена асоціація, яка об'єднує людей, що страждають від низькочастотних впливів, та захищає їхні права.
