Книга Балтиморів - Діккер Жоель (хороший книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
35
Згідно зі стратегією, яку розробили мій батько і дядечко Сол, «Ґольдман і компанію» продали в жовтні 1985 року «Гаєндрас Інкорпорейшн», величезній фірмі, що була розташована в штаті Нью-Йорк. Напередодні продажу мій батько, дядечко Сол, дідусь і бабуся зустрілися в Сафферні, де була штаб-квартира «Гаєндрасу». Батько й дід із бабцею приїхали разом в авто з Нью-Джерсі, дядечко Сол літаком із аеропорту «Ла Гвардія», а потім найняв автомобіль.
Вони зупинилися в готелі «Голідей Інн» і цілий день сиділи в конференц-залі, який надали в їхнє розпорядження, уважно перечитуючи угоди, щоб переконатися, що все там як слід. Була вже пізня пора, коли вони скінчили і, послухавшись дідуся, пішли вечеряти в місцевий ресторан. За столом дідусь глянув на синів і взяв обох за руки.
— Пам’ятаєте, — сказав він, — як ми сиділи на лаві й уявляли, як будемо втрьох орудувати фірмою?
— Ти навіть курити нам дозволяв, — пожартував тато.
— Так ось, ми дійшли до цього, діти мої. Я довго чекав цієї миті. Ми вперше вирішуємо долю фірми «Ґольдман і компанія».
— Вперше і востаннє, — поправив його дядечко Сол.
— Може, й так, але врешті це сталося. Тож не сумуймо такого вечора, а випиймо! За цю мить, що таки настала!
Вони підняли келихи з вином і цокнулися. Потім дідусь запитав:
— Ти вважаєш, це добра ідея, Соле?
— Продати фірму «Гаєндрасові»? Авжеж, це найліпший вихід. Ціна не дуже висока, але або це, або руїна. А «Гаєндрас» розширюватиметься, в нього чималий потенціал, вони зможуть розвинути виробництво. Наші співробітники здобудуть роботу в «Гаєндрасі», ти ж цього хотів?
— Авжеж, Соле. Я не хочу, щоб вони стали безробітними.
— Я підрахував, що після сплати податків вам залишається два мільйони доларів, — сказав дядечко Сол.
— Знаю, — сказав дідусь. — Ми з твоєю матір’ю й братом говорили про це і хочемо сказати: ця компанія належить нам усім. Я заснував її, сподіваючись, що нею орудуватимуть двоє моїх синів, і так воно й сталося сьогодні. Ви втілили в життя моє бажання, і я вам нескінченно вдячний. Тож гроші від продажу ми поділимо на три рівні частини. Третина перепаде нам із матір’ю, і по третині дістанеться кожному з вас.
Запала тиша.
— Я не можу прийняти цих грошей, — врешті сказав дядечко Сол, геть зворушений тим, що в такий спосіб його визнали своїм. — Не хочу цієї частки, не заслуговую я її.
— Як ти можеш казати таке? — запитав дідусь.
— Тату, з огляду на те, що сталось, я…
— Забудьмо це, добре?
— Залиш минуле позаду, Соле, — сказав мій батько. — Завдяки тобі сьогодні співробітники нашої компанії, зокрема, і я, не опинилися на вулиці, а тато може забезпечити свою старість.
— Це правда, Соле. Завдяки твоїй допомозі ми з матір’ю зможемо перебратися туди, де тепліше, може, до Флориди. Ми давно про це мріяли.
— Я переберуся до Монклера, щоб бути ближче до нового місця роботи, — сказав батько. — Ми знайшли чудовий дім, я виплачу кредит за нього з моєї частки. Хороший дім, і квартал хороший, саме те, що мені й хотілося.
Дідусь узяв за руку бабцю, всміхнувся синам і дістав із теки нотаріальний документ.
— Я склав акт, який підтверджує, що ми однаковою мірою володіємо фірмою, — сказав він. — Прибуток від продажу буде поділений на три однакові частки, кожному дістанеться по 666 666,66 доларів.
— Понад півмільйона доларів, — усміхнувся мій батько.
Наступного ранку вдосвіта дідуся й бабусю розбудив дзвінок дядечка Сола, що попросив їх якомога швидше спуститися до нього в залу, щоб поснідати. І він хотів їм щось терміново сповістити.
— Я розмовляв цієї ночі з одним зі своїх друзів, — сказав він збуджено, попиваючи каву. — Він маклер на Волл-стріт. Він каже, що «Гаєндрас» ще не дуже відома фірма, але бурхливо розвивається, навіть дужче, ніж я припускав. Каже, що, згідно з деякими чутками, цього року вона виходить на біржу. Ви розумієте, що це означає?
— Не певна, що розумію, — відказала практична бабуся.
— Це означає, що як вона вийде на біржу, ціна її неймовірно зросте. Таке правило! Підприємство, що виходить на біржу, дуже зростає в ціні. Я довго міркував і врешті вирішив, що нам треба продавати фірму не за готівку, а взяти наші частки акціями.
— І що з того буде? — запитав дідусь.
— Буде те, що як «Гаєндрас» вийде на біржу, ціна акцій стрибне вгору й наша частка зросте. Наші 600 000 доларів коштуватимуть більше. Ось погляньте, я склав проект угоди, що ви про це гадаєте?
Він роздав ті папери, але бабуся насупилася.
— Соле, ти хочеш, щоб за «Ґольдман і компанію» ми здобули не гроші, а папірці, які свідчать, що ми володіємо акціями компанії, про яку нічого не знаємо?
— Авжеж. Наведу приклад. Уявімо, що сьогодні «Гаєндрас» коштує тисячу доларів. А ти, скажімо, володієш одним відсотком фірми, тож твоя частка становить десять доларів. Та якщо «Гаєндрас» виходить на біржу й усі починають вкладати в нього гроші, то його вартість становитиме вже десять тисяч доларів. І твоя частка буде варта ста доларів! Наші гроші можуть вирости у ціні!
— Ми знаємо, як діє біржа, — сказала бабуня. — Гадаю, твій тато хоче знати, як ми будемо платити за харчі й електрику? Теоретичними грішми не оплатиш рахунків. А якщо «Гаєндрас» не вийде на біржу або якщо ніхто не захоче вкладати в нього кошти, акції знеціняться й наші гроші обернуться в ніщо.
— Звісно, ризик є…
— Ні, ні, — урвала його бабуня. — Нам потрібні реальні гроші, ми з батьком не можемо ризикувати, а то ще все втратимо. На кону стоїть наша старість.
— Але мій друг каже, що це капіталовкладення століття, — наполягав Сол.
— Ні, — відтяв дідусь.
— А ти? — запитав дядечко Сол мого батька.
— Я теж волію отримати готівку. Не дуже вірю я в біржові чари, це завеликий ризик. Та й треба придбати той дім у Монклері…
Дідусь побачив розчарування в очах дядечка Сола.
— Послухай, Соле, — сказав він, — якщо ти справді віриш у ці історії про біржу, то ніхто не заважає тобі попросити свою частку акціями.
Дядечко Сол так і вчинив. За рік по тому «Гаєндрас» здійняла на біржі сенсацію. Як сказала моя матінка, за однісінький день вартість акцій виросла в п’ятнадцять разів. За кілька годин 666 666,66 доларів дядечка Сола стали дорівнювати 9 999 999,99 доларів. Дядечко Сол збільшив свою частку до десяти мільйонів доларів, продавши за кілька місяців по тому свої акції. Того року він придбав дім в Оук-Парку.
Відвідавши той розкішний дім свого брата, мій батько упевнився в тому, що біржа приносить зиск. На початку 1988 року, дізнавшись про заяву Домініка Пернеля, президента «Гаєндрасу», який вихваляв у тій заяві пречудовий стан фірми і закликав співробітників купувати акції, він остаточно в тому переконався. Зібрав усе, що лишилося від його частки від продажу нашої фірми, й умовив дідуся зробити те саме.
— Ми теж повинні придбати акції «Гаєндрасу»! — наполягав він у телефонній розмові.
— Ти так гадаєш?
— Тату, поглянь, чого доскочив Сол: у нього мільйони! Мільйони доларів!
— Треба було послухати твого брата, коли продавали підприємство.
— Тату, й зараз не пізно!
Мій батько зібрав сімсот тисяч доларів, усе, що було в нього і дідуся. Всі їхні військові трофеї. Потім обернув ті гроші в акції «Гаєндрасу», що повинні були, згідно з його розрахунками, і їх зробити мільйонерами. За тиждень по тому йому зателефонував стурбований дядечко Сол.
— Я щойно розмовляв із татом. Це правда, що ти інвестував його гроші?
— Ох, заспокойся, Соле! Я щойно вклав гроші, як і ти колись був зробив. За себе й за батька. У чому проблема?
— Чиї акції ти купив?
— Звісно ж, компанії «Гаєндрас».
— Що? Скільки?
— Тебе це не стосується.
— Скільки? Я повинен знати скільки!
— На сімсот тисяч доларів.
— Що? Ти що, з глузду з'їхав? Це майже все, що у вас є!
— То й що?
