Нічого особистого - Байдаченко Настя (книги онлайн полные версии бесплатно .TXT) 📗

— Мені геть не подобається твій песимізм, Новицька, — зауважив генеральний. — Ми вже третій тиждень збираємось. Ти щось внятне можеш сказати?

Новицька визвірилась:

— Щось мені здається, що я тут єдина вменяєма людина. Повторюю востаннє — спершу оберіть цільовий сегмент. Мене ви не слухаєте. Хоча я вам дала і сегмент, і обґрунтування. Ви хочете колективного обговорення та розсмоктування — хоча це моя парафія. А ви ж розумніші за мене… На хріна ви взагалі платите мені зарплату? Та оберіть вже сегмент. І швидше. Я не знаю як. Не можемо домовитись та довести одне одному, давайте тупо кинемо жереб, на сірниках витягнемо. Їй-бо не в цільовій проблема. І так, і так можна прорекламувати. Але ми не можемо рухатись далі, поки не зафіксували цільову аудиторію. По-хорошому, ми взагалі мали б створювати цей препарат — дослідивши кому він потрібний і хто цю муть буде споживати. А не кидати на стіл коробку віагри і битися головою об підлогу, як трирічна дитина «хацю такоє».

— Із точки зору стратегічного планування… — подав голос стратегічний планер, у щенячих очках якого вже явно читалося бажання п'ятнично побухати в якомусь нічному клубі.

— Петренко, не треба… Яке на фіг стратегічне планування, коли ми тупо стоїмо на місці. Коли ми мали вийти на ринок? Га? У квітні? А зараз що? Жовтень. Так у нас не те, що TV-ролика немає, у нас навіть цільової немає. А ви тут за свої фалоси… Стратеги хрєнові…

— Жовтень і світова фінансова криза нагрянула. Може, відкласти запуск? — запропонував директор із продажів.

— Ага, у наших чоловіків під час кризи потенція тільки посилюється… Самовільно і неконтрольовано… — скривилася Новицька. — Є два правила, кидай на ринок седативи під час перевиборів та профілактику потенції у фінансову кризу. Не прогадаєш.

— Слухай, Новицька, давай, може, чоловіків запитаємо, як у них із потенцією під час кризи? — уїдливо запропонував стратег.

— Ага, так вони вам і скажуть, що така проблема у них наразі не стоїть… Ось саме так і скажуть. Ви краще їхніх дружин чи там когось запитайте…

Як завжди, нарада перетікла у своє звичне вкрай неконструктивне русло.

Новицька відкрила щоденник і подивилася на календар.

«Якщо вийде, то тоді кінець серпня…» — подумала Анна. Чоловіки досі обговорювали асоціації, що виникали у них від слів фалос і пеніс. «Боже, який брєд! Якими дурницями я займаюся у п'ятницю ввечері,» — подумала вона та, щоб відволіктися, почала малювати ромашки в рядку 19:00 нарада blue meeting.

Дорогою додому в мозку Анни крутилися лише цифри. Вони калейдоскопом збігалися та розбігалися перед очима. 24, 48. 48, 24.

Жіноча яйцеклітина живе 24 години, рідше 48. Сперматозоїди зберігають свою життєздатність протягом кількох діб, в окремих випадках до семи днів.

Отже здатність завагітніти цілком детермінується життєздатністю яйцеклітини. Інакше кажучи, заняття сексом у будь-які відмінні від цих 24 годин життя яйцеклітини — є абсолютно беззмістовним та нерезультативним гаянням часу.

А часу в неї немає. їй вже тридцятка. Вона з покоління молодих та ранніх. В її покоління криза середнього віку починається в 25, у 35 — «доброго дня» ранній клімакс та спад кар'єри. Звичайно якби не цілковите нетерпіння будь-якого втручання у свій організм, зробила б вона ЕКЗ [23] та не треба було б терпіти присутність чоловіка в такій гарненькій ідеально охайній квартирі. Багато чого не треба було терпіти.

Анна відчинила двері, світло не горить. Дивно. Де Єгор? Вона причинила двері, скинула взуття та пішла мити руки. У ванній усе було добре. Занадто добре. Так добре, що Анна навіть не одразу зрозуміла, чому. Ага, точно, немає помазка. Цієї кривої, надійної, як-то кажуть, необхідної і достатньої ознаки присутності чоловіка в домі. Скільки ж вона їх викидала, колючих, вимазаних піною для гоління, із потрісканими червоними та зеленими ручками, які так і дратували око в її гарнесенькій по-турецькому бірюзовій ванній. Та вони, як зачаровані, знову з'являлися на раковині, символізуючи щоденну потребу чоловіків позбавлятися від колючок на обличчі. Кожного разу огидливо торкаючися двома пальцями помазка, як здохлої миші, та відносячи його до смітника, Анна не могла звільнитися від роздумів, а що було б, коли б чоловіки відрощували щетину до 5мм та використовували епілятор? Ну звичайно, це буде трохи болючіше, але ж жодних помазків. Хоча, чесно кажучи, неголені чоловіки викликали у Новицької ще більшу огиду, ніж нещасні помазки.

Отже помазка не було. Анна різко розвернулася до шафки над умивальником та рвучко відкрила «його» половину шафки. Порожньо. Разом із помазком зникла решта приладдя для гоління, плацент-формула, парфуми та маска для чоловіків. Переставивши для симетрії кілька кремів на другу половину, Анна вийшла із ванної кімнати та попрямувала до спальні.

На фрезовому шовковому укривалі лежала записка.

Люба (зараз знудить від банальності епістолярного жанру, Новицька тітка різка), пробач.

Дуже оптимістичний початок. Дуууже. Анна упереджувально відійшла від дорогих квіткових горщиків.

Я втомився від твоїх нічних нарад та пельменів на вечерю.

Мама казала, що в нас нічого не вийде, мені потрібна жінка набагато м’якша та жіночніша за тебе. До того ж, твоє бажання народити дитину саме зараз. Я не готовий до такого плину подій. Я занадто молодий, аби стати батьком.

Пробач.

Я їду в Ріо зі своїм другом.

Решту речей заберу після повернення.

Скотиняка! Інших слів нема. Ні, все ж таки є… Але вони нецензурні.

Чому саме сьогодні?

Саме у ці 24 години життєздатності її яйцеклітини?

Усе марно! Марні три місяці на Клостилбегіті [24], УЗД раз на три дні, тонни соло-тестів. Марні набряки на ногах, головний біль, нудота, та два кілограми зайвої ваги — не надто приємна побічка від медикаментозної стимуляції овуляції.

Вона вхопила горщик із азалією і вже зібралася рознести його вщент. Аж раптом посмішка розтягнула її втомлені обговореннями препарату для потенції вуста.

Шафа! У неї тепер буде ще одна вільна шафа. І жодних помазків у домі. А ще не буде брудних шкарпеток по закутках, пивних пляшок, пахового волосся на милі. Відбитків взуття на білому килимі, нестерпного храпу ночами, зайнятого туалету. Чипсів, сушених кальмарів та пива в холодильнику. Яєчні зі смаженою ковбасою на сніданок. «Дзеркала тижня», рознесеного по аркушу по всій квартирі.

І не буде Ліги чемпіонів, і УЄФА не буде. І боксу в суботу ввечері.

НІКОЛИ!

У суботу зранку Новицьку зустріла настирна думка про необхідність психотерапії.

«Абсолютно необхідно, абсолютно. Інакше я просто копита відкину. Не кажучи про те, що все це перенервування негативно вплине на мою ринкову вартість,» — подумалось їй. А ринкова вартість тепер питання актуальне. Бо час помахати ручкою. Поки остаточно не зрівняли із землею її ім'я, прізвище та репутацію. Новицька поgooglела півгодинки по слову психотерапія. На вихідних Новицька не погребувала зайти в офіс за цілковито почистити свій комп, щоб ворогу нічого не залишалося, як з'їсти із розпачу її клавіатуру.

Так вона і опинилася у Карпатах. У глухій місцині, де не бере мобільний. Проте такого щастя як СС, зам. директора, Єгор та метросексуальний Петро Гальмо також не спостерігалося.

— Жорстка ви жінка, Новицька, — зауважив професор.

— Ну, є трохи.

— Ви взагалі чогось боїтесь?

— Нєа.

— Та ну? Нормальні люди, навіть якщо вони взагалі нічого не бояться, бояться самотності.

— Теж мені… Вигадали. Я взагалі людей не люблю. Увесь час мрію прокинутись, а нікого немає. Як в оповіданні Рея Бредберрі. Чи принаймні переїхати жити на якесь усамітнене ранчо, де в радіусі кількох десятків кілометрів нікого немає. А якщо й є, то об'їжджати територію на квадрациклі та гасити їх із пневматичної гвинтівки…