Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Сильвестров
Веніамін Харитонович Сильвестров припаркував свою новеньку «Шкоду-Октавію» біля однієї з власних аптек і повагом вийшов із машини. Він давно вже робив усе повагом, як і належиться чоловікові, який провадить успішний у всіх відношеннях бізнес уже протягом багатьох років. За цей час чимало його колег і просто знайомих встигли подвоїти список своїх хронічних та венеричних захворювань, розлучитися, виїхати на заробітки, збанкрутувати, народити й відправити до школи дітей, провадити не менш успішний за Веніаміна Харитоновича бізнес, хоча більшість, ясна річ, просто спивалася. Одних спонукала до цього економічна нестабільність у суспільстві, інших особиста нереалізованість, ще хтось отримав алкогольну залежність у спадок.
З повагою і відчуттям власної гідності, а також невеличкою задишкою Сильвестров доніс своє все ще доволі струнке тіло по сходах до однієї з власних аптек. Надворі сутеніє, незабаром двері для відвідувачів замкнуть на ніч, і ліки можна буде замовити тільки через невеличке віконце склопакетних дверей. Чергова по аптеці зблідла, побачивши шефа, особиста поява якого не віщувала нічого доброго, недаремно попередньої ночі їй снився поганий сон.
— Доброго вечора, Веніаміне Харитоновичу, — сказала дівчина, яку звали Надя, і сказала, ясна річ, по-російськи. Інакше і не могло бути, адже все відбувалося увечері 20 грудня в Полтаві.
«Треба буде примусити їх перейти на українську», — подумав собі Сильвестров, але дівчині нічого не сказав, бо вирішив сьогодні бути ліберальним керівником. Усе ж таки незабаром Різдво. Думку свою він не продовжив, тому залишилося незрозумілим, як саме він збирається примушувати підлеглих переходити на українську, якою не розмовляв сам і якої не чув ні від кого зі своїх знайомих. Неясно було і те, навіщо примушувати їх переходити на українську. Можливо, Сильвестров продовжить свої роздуми на цю тему, тоді все проясниться, але навряд: розмірковування не належали до пріоритетів Сильвестрова, який вважав себе людиною дії, а не порожніх мрій. Прийнявши рішення, він рідко повертався до безкінечних «чому» і «чи варто», з досвіду знаючи, що ні до якого конструктивного результату вони не приводять. Що ж до раптових ідей українізації, то, можливо, вони були навіяні передчуттям майбутньої поїздки.
Веніамін Харитонович Сильвестров уже кілька разів на Різдво їздив до Варшави. Йому подобалася святкова метушня і яскраво розфарбовані вітрини дорогих крамниць по обидва боки вулиці Новий Свят (а також інших вулиць, хоча там він бував рідше), подобалося сидіти у крихітних затишних кав'ярнях на Старувці, блукати вечірніми вулицями, розглядаючи перехожих, що заклопотано перебігали з крамниці до крамниці в пошуках подарунків. Подобалося вдихати ранковий аромат кави з молоком, — колись йому здавалося, що так повинна пахнути справжня натуральна кава зі справжнім натуральним молоком, і він навіть намагався відтворити цей запах у власному офісі, примушуючи секретарку експериментувати з різними сортами кави, але бажаного ефекту досягнути так і не вдавалося, а згодом, коли вперше скуштував напій в одному з варшавських офісів, то збагнув, що насправді так пахне розчинна кава з сухими вершками. Веніамін Харитонович був розчарований, відчув якусь легку образу на цей світ несправжніх цінностей і брехливої реклами, де тебе дурять навіть запахи, — він так і не зміг допити напій із противним пластиліновим смаком. Відтоді він не п'є кави в офісі, а тільки чай із цитриною, перевірений роками міцний цейлонський чай, і примушує секретарку спершу розтирати в горнятку скибочку цитрини з цукром, а вже потім заливати запарений окремо чай. Але запах, що долинав із ранкових варшавських офісів, і далі подобався Сильвестрову. Подобалося йому і те, як пахло в недорогому готелі, де він зупинявся. Мабуть, це був запах миючих засобів, що ними користувалися прибиральниці. Вранці, десь близько сьомої, перед тим як виносити сміття і брудну білизну з номерів, прибиральниці збирались у підсобці, двері до якої залишалися відчиненими, пили каву і курили, обмінюючись останніми плітками. Веніамін Харитонович майже нічого не розумів у їхніх діалогах, але йому дуже подобалося, як соковито й розлого відлунювало в заспаних коридорах їхнє «кур-р-р-ва», а далі, ніби рикошетом, коротке й зібгане «твоямаць», потім заспокійливо стелилося майже лагідне «пшеєбане» чи енергійне «спєрдаляй», після якого кавова пауза завершувалася і жінки бралися до роботи.
Колись Сильвестров починав звідси свій бізнес. Не з Варшави, ясна річ, це було б надто дорого. Він їздив до Перемишля, де закуповував по аптеках гомеопатичну нафту, п'ять злотих більша пляшечка, два п'ятдесят — менша. Потім у Полтаві нафта ішла по п'ятнадцять і десять гривень, причому менші пляшечки практично ніхто не купував. Лікуватися гомеопатичною нафтою в Полтаві було модно. Моду цю започаткував сім років тому він сам, привізши у картатій китайській торбі першу партію ліків і безкоштовно розповсюдивши її серед своїх знайомих із власноруч перекладеною з польської анотацією. Цю анотацію йому довелося скласти з кількох буклетів, які він узяв на вітрині однієї з гомеопатичних аптек у Перемишлі і які розповідали про ефективність гомеопатії загалом. Слово «гомеопатія» Сильвестров замінив на «гомеопатична високоочищена нафта», там, де у тексті йшлося про «дуже ефективний», для переконливості написав «найефективніший», «найбільш дієвий» замінив на «єдинодієвий», а слова «часто», «переважно» і «майже» позабирав зовсім або замінив недвозначним «завжди». Усе це, ясна річ, російською: думки про необхідність переходу на українську тоді в нього ще не з'являлися. Лише тепер, коли він уже давно перестав власноруч возити нафту в китайських картатих торбах, а давно замовляв оптові партії через посередників, збільшив ціну великої пляшечки до двадцяти гривень, а маленькі взагалі вилучив з асортименту через низький попит, лише тепер його все частіше почали навідувати такі думки. Звідки вони в нього з'являлися, Веніамін Харитонович і сам не зміг би пояснити, але інтуїтивно відчував, що польські колеги привітніше й більш охоче спілкувалися з україномовними бізнесменами з Галичини, хоча у тих і машини були дешевші, і партії нафти вони замовляли скромніші. Сильвестров підозрював, що їм навіть робили знижки, і це непокоїло його найбільше. І хоча Сильвестров зовсім не був певен своїх підозр щодо імовірних знижок, можливо, у ньому просто заговорював комплекс меншовартості, пов'язаний із поганим володінням польською, ця відверта перевага, яку поляки віддавали галичанам перед східняками, дратувала його. Він вагався, що йому підівчити насамперед: польську чи таки українську? Подібні роздуми заважали зосередитися на основній роботі, і Веніамін Харитонович усе частіше схилявся до думки, що варто, мабуть, вивчити обидві мови, аби нарешті заспокоїтися. Тим більше, що вони подібні.
Його майбутня поїздка до Варшави мала би стати першим кроком на цьому шляху, але підлеглі не повинні знати, що його не буде в місті аж два тижні. Після католицького Різдва Веніамін Харитонович збирався святкувати ще православне, але вже в Тернополі.
— Скажіть, пожалуста, — звернулася до аптекарки бабця у хустині з жовтими квітами, — ноги у мене сильно болять вечорами — може, порадите яку гомеопатію, бо таблетки не помагають.
— Звичайно, порадимо, — з ентузіазмом відреагувала дівчина, ясна річ, російською: — От нафта в нас є, гомеопатична, возимо з Варшави — єдина аптека в місті. Три чайних ложки на добу, місяці два-три, — і побачите, як очиститься весь ваш організм. А для пенсіонерів у нас спеціальні знижки — кожна двадцята пляшечка безкоштовна.
— А скільки хоть стоїть той ваш бензин?
— Це не бензин, бабусю, а ліки. Коштує двадцять гривень пляшечка. На місяць вам точно вистачить.
— Должно вистачить, бо на дві бутилочки грошей (вона ставила наголос на першому складі) не хватить. Давайте сюди, попробую, може, не надурите.
І бабуся випорпала із кутика хустини двадцять гривень, заначені, мабуть, на чорний день. У Сильвестрова щось неприємно стиснулося всередині, він уявив собі, як цій бабці довелося кілька місяців харчуватися тільки хлібом і молоком, аби зі своєї мізерної пенсії зекономити цю астрономічну в її бюджеті суму. І тепер вона очікуватиме раптового полегшення вже від пляшечки нафти, а полегшення не буде, бо навіть якщо ці ліки й справді від чогось допомагають, то зовсім не від ревматизму.
