Амаркорд (Збірка) - Сняданко Наталка В. (библиотека книг бесплатно без регистрации .TXT) 📗
На щастя, Діма приїхав занадто втомлений, аби продовжувати любовні забави, тому мовчки відвіз мене додому й стримано поцілував у щічку на прощання. Відтоді я більше не займалася бодибілдингом. Я досі пам'ятаю різкий запах діминого дезодоранту. І часом навіть озираюся на вулиці, коли від когось так пахне. Пам'ятаю поскрипування шкіряної куртки й посмішку зі зворушливою дитячою ямочкою на правій щоці. Але зовсім не пригадую ні його прізвища, ні кольору його очей, ні того, чи у нього були рівні зуби. Хоча саме на те, чи рівні у людини зуби, я насамперед звертаю увагу під час знайомства.
У Сильвестрова також є ямочка, щоправда, вона вже втратила різкість контуру, який робить посмішку особливо привабливою. Шкіра обличчя полтавського бізнесмена злегка обвисла, як це буває у людей, які різко схудли, ця шкіра має не дуже здоровий молочно-білий відтінок, на якому чітко проступає поголена вранці щетина. Його погляд розсіяно блукає по моїх грудях, і не відомо, чи він спостерігає за мною, чи просто дивиться кудись убік, думаючи про своє. Жвавий блиск у його очах гасне, щойно він перестає оповідати нескінченні історії свого бізнесового і життєвого успіху і переходить на іншу тему або питає про щось і змушений вислухати відповідь. Лео, здається, також знічується від цієї надто очевидної втрати зацікавлення, тому тільки коротко дякує Сильвестрову за чудово організовані гастролі й регулярно підіймає тост: «За дружбу!» Мабуть, він говорить занадто голосно, бо на нього озираються з-за кількох сусідніх столиків.
Не зводячи розсіяного погляду з моїх грудей, Сильвестров продовжує розповідати. Тепер уже про специфіку свого аптечного бізнесу, про бум на гомеопатичну нафту, про те, як йому вдалося позбутися конкурентів, про плани на майбутнє. Здається, якщо його не зупинити, він може говорити кілька діб підряд. У цьому чоловікові акумульована неймовірна енергія, яку він скеровує дуже раціонально, чітко усвідомлюючи, що йому потрібно від життя.
Зараз, коли я сиджу навпроти нього в купе поїзда і ми їдемо святкувати Різдво у Варшаві, його погляд знову розсіяно зупиняється на моїх грудях. І знову, ніби хтось натискає на невидиму кнопку, Сильвестров починає розповідати про свої бізнесові оборудки. Далі — про літературні інтриги й фуршети на партійні гроші після поетичних вечорів його конкурентів. Важливим при цьому є зовсім не сам вечір і тим більше не презентовані тексти, а зацікавлення присутніх особою його, Сильвестрова, те, яка саме партія фінансує цей фуршет, і цілий ритуал приховування спонсорів, до якого вдаються всі поети з його бізнесового кола.
Зі значно меншим ентузіазмом Сильвестров розповідає про свою сім'ю. Він одружився ще в інституті, бо дружина завагітніла, через декілька років народилася ще одна дитина, дружина покинула роботу, а він став усе рідше з'являтися вдома.
— Я їм тільки заважаю, без мене значно спокійніше, — говорить він, не виявляючи ні найменших емоцій, так що неможливо зрозуміти, чи йому теж так спокійніше, чи все ж таки його ображає така байдужість сім'ї до його персони.
З таким же незворушним спокоєм він знімає джинси, під якими виявляються сині вовняні спортивні штани, таких я не бачила вже багато років, із двома білими смужками, — мені здавалося, що таких штанів уже не існує в природі. З натуральної вовни, зовсім не те, що сучасні китайські синтетичні, які носять вантажники на продуктових базарах, одягаючи до них шкірянку. Але найбільше вражає не це, а очка від позашиваних вручну дірок на колінах. Я не можу відірватися від не надто акуратних, хаотично розкиданих стібків, для більшого ефекту зроблених червоними вовняними нитками. Але Сильвестров не помічає мого погляду і враження, яке справив на мене своїми штанами. Він продовжує розповідати про суд із податковою, про проблеми з бухгалтерією, про складнощі в підборі кадрів. І здається, щиро вірить, що все це мене цікавить.
Бабця колись знайшла на антресолях великої шафи в коридорі цілий пакунок фланелевих дитячих повзунків. Невідомо, звідки вони там взялися, але пролежали запакованими багато років. Жодного разу не вживані, із міцної радянської фланелі, на двісті тридцять відсотків натуральної і неправдоподібно м'якої, зі зворушливими рожевими квіточками. Їх не знищила навіть міль, яка з часом пожирала, здається, навіть таблетки нафталіну, які не встигли вивітритися. Я намагалася уявити собі власну дитину в цих повзунках, і видовище виходило кумедне. Мабуть, до того часу, поки у мене з'явиться дитина, фланелеві повзунки з радянської тканини будуть страшенно модними і ні в кого не буде справжніх, — тільки ці, знайдені бабцею на антресолях.
Сильвестров перевзувся в капці, постелив собі, поцьомав мене в щічку і ліг подрімати до Варшави. Еротичної напруги, нестерпного пожадання самця у цій сцені було так само мало, як сексуальної привабливості в його позашиваних спортивних штанах. Я спостерігала за його обличчям, яке уві сні мало змінило вираз, і здавалося, ніби він за мить прокинеться й почне з того місця, на якому зупинився.
— Так вот, о налоговой…
Цікаво, чи справді все це для нього так буденно, як він намагається продемонструвати, і чому тоді у нього постійно пітніють долоні. Чи від проблем із судинами, чи таки від хвилювання. Хоча, з іншого боку, не так вже і погано, що він не став домагатися мене просто у купе, на брудній полиці з вологою постіллю. Можливо, у готелі після вечері при свічках усе виглядатиме хоча б трохи романтичніше.
Він лише на два роки молодший за батька. Цікаво, чи батько так само похропує на нижній полиці, коли возить за кордон своїх на двадцять років молодших коханок. Цікаво, що сказав би батько, якби побачив цю сцену. Ні, нецікаво, що він сказав би, — що тут вже скажеш, цікаво було б відчути те, що він відчуває, хоча б раз проникнути глибше у цю загадкову чоловічу психіку, яка не бачить ні найменшої суперечливості в намаганні спокусити молоду дівчину і полатаними на колінах старими спортивними. Можливо, варто було б запитати його, чи не заважають йому ці спортивні, але швидше за все в його очах тільки знову погасне вогник і з'явиться та сама погано прихована знудьгованість, яка з'являється завжди, коли йому доводиться переходити від ролі оповідача до ролі слухача. Весь його вигляд ніби говорить, що він усвідомлює неминучість такої зміни ролями і готовий трохи постраждати, але дуже просить не зловживати і висловлюватися якомога лаконічніше, бо у нього є ще стільки цікавих нерозказаних історій про боротьбу з податковою.
Він не приховує своєї гордості за проплачений наперед студентський готель із найдешевших, розповідає, що завжди зупиняється тут, і його справді впізнає жіночка на рецепції. Чи принаймні робить вигляд, що впізнає: мабуть, заможні гості трапляються тут рідко, і вона сама дивується, що привабило такого солідного клієнта у їхніх скромних апартаментах. При погляді на мене вона стримується від посмішки й мовчки реєструє нас в одному номері. Мене трохи зачіпає така відсутність вибору і те, що мене взагалі ніхто ні про що не питає, я збираюся з силами, аби запротестувати і повимагати окремого номера, але в момент, коли я збираюся сказати про це, Сильвестров раптом кладе свою долоню на мою і зазирає мені в очі. У його погляді немає відстороненої байдужості, до якої я вже встигла звикнути, натомість з'являється щось тепле, майже батьківське, від чого я почуваюся захищеною і втрачаю бажання протестувати. І ще його долоня суха і тепла. Цього виявляється досить, аби зламати мій слабкий опір, і ми підіймаємося нагору.
Сильвестров ретельно зачиняє за собою двері, ставить на підлогу сумки й підходить до мене. Його погляд знову втрачає звичну відсутність, очі стають вологуватими, він запитально дивиться на мене і цілує мою долоню зсередини, не зводячи з мене очей.
Потім повільно роздягає мене і швидко роздягається сам, я заплющую очі, аби не бачити його спортивних штанів, а коли розплющую, виявляється, що без одягу він виглядає далеко не так погано, як можна було б припустити. Він дуже швидко стискає мене в обіймах і впевнено входить у мене, — його член дуже напружений і з першої спроби вдирається в глибину. Я знову заплющую очі й намагаюся прислухатися до відчуттів у себе всередині, але відчуваю лише терпке поколювання й легкий біль.
