Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи - Малярчук Таня (онлайн книги бесплатно полные txt) 📗

а що Ядзю з повидлом чи з шинкою? - Охрим ніколи не усміхався коли це питав - кажеш там де ти виросла багато грибів у лісах і вовки загризли вчительку? - Охрим їсть на диво спокійно все пильно пережовує ніби сподівається знайти в себе між зубами не кістку чи дрібний камінець а шматок необробленого золота - і ти на пасовиську доїла корову в склєночку й ходила в кирзових черевиках на одну ногу?

зміняла за них м’ясо здохлої телички бо їсти його не могла так любила теличку цілих три роки за неї пасла корови а коли війна настала і почали кидати бомби я лишила корови і заховалася в кущ шипшини думала - хочуть мене вбити але в такий колючий кущ ніхто не полізе а потім прибігла до баби і плачу що мене мало не вбили бомбою тому я заховалася в кущ шипшини і корови втекли до лісу всюди шукала - ніде нема - і баба спершу набила за корови а далі набила ще раз бо мовляв ніхто на мене бомбу тратити не буде щеня я таке

гай-ну Ядзю йди тепер додому бо я видів як Груба Марія вела тільки-но депутата каже що ти хотіла її зарубати сокирою так бігла по хаті за нею що лужко зламала

Охрим доїдав хліб і вертався ще повільніше - а через три роки Охримиха з доньками вийшла в люди з прищепленими до сукенки чорними стрічками бо тато вмерли - і всі присутні в залізному магазині зареготали

я давно помітила Єгоре як ти на мене дивишся коли кожного вечора тікаю в ліс покурити - Каган-Шабшай не дозволяє курити каже що пожаліється вищим органам і тоді мене в найкращому випадку посадять на місяць в карцер а можуть ще прив’язати голою до сосни і залишити на обід комарам а потім можуть запалити сосну і врятувати мене лише тоді коли почну молитися Богові можуть позбавити мене права зачиняти віконниці на ніч

і тому я тікаю в ліс щоб моя наглядачка нічого не бачила і роблю вигляд що збираю гриби навіть нахиляюсь або штуркаю ногою трухлявий пеньок але насправді курю якомога швидше і більше й перестаю думати про одну жінку - ти її Єгоре не знаєш вона залишилась там звідки я приїхала і найгірше що ніколи не згадує про мене навіть не знає що я тут хоча може хтось зі знайомих сказав їй але це її так само зворушить як звістка що двоюрідний брат її померлої тітки що була другою дружиною її звідного дядька купив на базарі в старої горбатої перекупки яка більше за все на світі любить розводити у горшках на підвіконні ломикамінь кілограм меду - ну тобто цій жінці про яку я коли курю перестаю думати байдужісінько до мене - і тому я намагаюся курити дуже багато бо так як тютюн пахне свобода а ти Єгоре дуже часто стоїш за деревами недалеко і мені приємно коли ти на мене дивишся бо тоді я інтеліґентно поводжуся рівно тримаю спину не сутулюся а коли сиджу на пеньку то граційно розводжу ноги чи погладжую рукою підборіддя і я тоді собі зовсім чужинка якась зайшла випадкова відвідувачка однак виразно відчуваю радість що хоч ненадовго позбулася страху того яка я є насправді

мені снився недавно подібний до тебе білявий вайлуватий молодик я думаю - може це доля що я тебе зустріла тепер - ми втечемо кудись звичайно мені додому вертатись не можна там є схованка під пічкою можна буде там пожити десять років поки мою справу не закриють і не поставлять печатку про зникнення безвісти а ти ходив би до магазину по кефір і кренделі з корицею але краще не треба туди вертатися

станемо наприклад жебраками поїдемо до Італії кажуть Італія зараз ґальопом приймає іноземних жебраків з профілактичною метою: на вулицях розвелося надто багато голубів - вони сідають на пам’ятники й звісно обсирають їх і це в принципі не страшна трагедія адже всюди так є - всі люди на світі коли впадають у ностальгію першим ділом згадують пам’ятник місцевого чи всенародного поета з голубом на бронзовій голові навіть я тепер часто згадую свого старого скверного друзяку Міцкевича - але в Італії упослідження пам’ятників досягло крайніх меж не те щоб національні герої ставали з коричневих повністю білими просто бронза чомусь почала вступати з голуб’ячим послідом у хімічну реакцію і розсипатися на друзки - і що тільки італійська влада не робила - підключала до пам’ятників електричний струм поки кількох американських туристів не прибило на місці спеціально закуповувала велику кількість соколів поки ті не почали виловлювати замість голубів собак котів і маленьких дітей а тепер от запрошують іноземних жебраків на голуб’ячий бульйончик вони ж не будуть нас годувати не виділять з бюджету жодної копійки для будування безплатних їдалень помуштрують голодом доведуть до кондиції поки ми не почнемо пекти на майданах нещасних ніким не захищених пташок запиваючи печеню водою з водограїв

мені звичайно спочатку буде трохи не по собі буду вередувати й плакати проклинати долю і тебе й національних героїв але у Венеції ми вкрадемо в когось гондолу і це буде наш дім там будуть сміятися діти і смердітиме рибою бо через рік ми перейдемо на рибу будемо підгодовувати нею голубів і вони стануть нашими найближчими друзями вони сідатимуть тобі на капелюх і ти мене кохатимеш - Господи як ти мене кохатимеш! - а я ні Єгоре - я ні на хвильку бо моє серце вже давно віддане в пекло мрійливого спогаду ним володіють мара й омана воно буде вічно нещасним у своєму нерозділеному почутті й тоді коли я вмру - воно висітиме на дереві не вмираючи ще сто віків і співатиме альбу про розлуку закоханих на світанку - і ти Єгоре муситимеш це терпіти бо ти будеш тим деревом на якому воно висітиме

я знаю - ти хотів бути археологом мріяв порпатися в землі у пошуках древніх скелетів аж поки не знайшов би в одному монгольському кургані свій власний-ти навіть минулого року їздив з експедицією на Ангару і ти надто добре пам’ятаєш як спочатку намагався вибирати з каші дрібних чорних комашок а потім перестав і ти пам’ятаєш старого діда котрий сидить на березі й нікуди не дивиться бо його лице щільно вкрите все тими ж комашками бодай їм добра не було

тікаємо завтра пополудні коли Каган-Шабшай укотре зникне ненадовго - хіба я не знаю - вона ходить курити за будинок я відразу впізнаю в її лиці обличчя жінки яка щойно курила це легко - нічого з собою не беремо нехай думають що я вийшла погуляти і мене роздер дикий леопард чи ненароком засмоктало в болоті і не треба завдавати собі зайвого клопоту шукати мене болотом мені земля я пробачаю всіх хто був мені катом

посидь зі мною Єгоре доки не докурю останню сигарету ти так гарно муркаєш і трешся об покусані ноги що я починаю віддаватися твоїй ласці й вірити хоча б у неї - я от цілу ніч думала і вирішила: ми могли б втекти з тобою до Бразилії - о - це країна чудес там можна вирощувати каву й брати участь у ріодежанейрівських карнавалах і там повно старих товстих жінок які розплітають свої груди мов коси - а коли йде дощ у тій країні чудес цвітуть гігантські квіти-паразити і цвітуть рівно сорок днів доки ллє з неба і вода зливається через їхні опуклі суцвіття в землю як через каналізацію разом зі слонами міхами кави і тими хто не втримався

я перша з моєї родини потраплю до Бразилії хоча вуйко баби Васюти Іван напевне був там бо він був усюди навіть у Франції носив сап’янові чоботи і курив найдорожчий тютюн тоді як всі в селі курили коров’ячі гімняки - коли він ішов селом усі ховалися хто під стандари в печах хто в шіпку між дрова бо казали що вуйко Іван в кращому випадку австрійський і німецький шпигун а в гіршому - вбивця молодих дівчат - їхнім волоссям він пуцує свої сап’янові чоботи а з колінних чашечок вирізає амулети й продає в Кракові на базарі

коли молодшому братові баби Васюти відняло ноги вуйко ніс його п’ять кілометрів до лікарні на своїх плечах і казав йому: йой та хіба ти не хлоп? і так само казав коли брата забирали в есеси і всі в хаті плакали і мама баби Васюти плакали і баба Васюта плакали одночасно пам’ятаючи що тільки вчора впросила маму купити в жида таркатої плюшевої тканини на спідницю а тепер усе пропало

вуйко Іван ніколи нічого не боявся - міг спокійно вночі ходити Борсуками де не один бачив великого волохатого чоловіка без голови а коли бився з десятьма старовіськими хлопцями то лиш грізно покрикував: не дри лахман богаю!!!! і вуса прикривали рот так що він здавався ротом Всевишнього і старовіські хлопці і напудилися вуйка більше ніж дідька лисого билися об землю що більше ніколи не перейдуть межу свого села будуть у ньому сидіти як миші і не запускатимуть своїх корів у чехівську конюшину