Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики - Андрухович Юрий Игоревич (читать книги регистрация TXT) 📗

Тоді він знову заговорив. «Як загалом вам живеться в цьому скандальному готелі?» — спитав він, ні до кого особисто не звертаючись і дивлячись на свої шкарпетки. «А чому він скандальний?» — прийшов йому на допомогу чилієць. «О, то ви не знаєте, що в ньому діялося в березні сімдесят сьомого? — зрадів Він (так, хай надалі він так і пишеться — Він) і обвів усіх тепер уже переможним поглядом. — Марґарет Трюдо… Ви чули про таку? Дружина тодішнього канадського прем'єра. Вона тоді втекла від чоловіка і стала ґрупі… Вона нібито хотіла стати фотографом і чіплялася всіляких зірок, а потім волочилася з ними. У цьому готелі тоді мешкали «Роллінґ Стоунз», і вона винайняла кімнату по сусідству, поруч із Кійтом Річардсом. Ну, звичайно, вона цілилася на Джаґера, брудна шлюха, але той лише водив її до клубу, polite and charming [110], як вона сама про це пише».

Усі вдавали, ніби їм цікаво і трохи гидко це слухати. Я не вдавав. Тобто мені справді було цікаво і зовсім не гидко. До речі: от чому Його, Його і тільки Його я розумів так добре? Що це, ще одне підтвердження моєї гіпотези, ніби розуміння іноземної мови може визначатися не рівнем наших знань, а специфікою співрозмовника? Чи, може, нашою уважністю?

Саме з Його плутаної розповіді я й дізнався дещо про ті далекі дні і ночі: про 26-річну дружину якогось дуже офіційного діяча, яка надто відверто і зблизька фоткала роллінґів на першому концерті в «Ель Мокамбо», після чого вони її від нє фіг дєлать поклеїли, а вона ще й, виявилося, мешкала в тому ж готелі, тож вони потім з нею цілий вік-енд пиячили, курили траву і грали в ґенґ-бенґ у своїх номерах, аж поки не налетіла арсіемпі і не перетрусила номер родини Річардсів. Героїну було знайдено в кількостях, якраз достатніх для пожиттєвого ув'язнення. Кійт і Аніта навіть постали перед судом. Саме тоді Кійт і сформулював одну зі своїх крилатих фраз: «Бути прославленим непогано, але в залі суду це працює загалом проти тебе». Утім, проти нього не спрацювало — м'якосерда Канада відпустила обох, висунувши як обов'язкову умову подальше лікування від залежності.

Однак Він, розповідаючи про це, все одно сильно нарікав на свою ненависну батьківщину і навіть почав, увійшовши в раж і, як кажуть у таких випадках, бризкаючи слиною на всіх присутніх, роздратовано називати її «фашистською». І хтозна, до чого б Він ще договорився, якби поряд з нами не виник наш фестивальний дотепник-колобок і не закликав усіх до автобусів, щоб відвезти на спільну вечерю до чергового ресторану, того разу, здається, марокканського.

Принаймні двоє людей, задіяних у тому дикому готельному вік-енді безпосередньо, залишили про нього докладні і дещо суперечливі свідчення у своїх мемуарах.

По-перше, сама пані Трюдо, Марґарет, або Меґ, як казали їй роллінґи. Уже через рік, у 1978-му, вона видала (27-річна?!) автобіографію «За межею розсудливості» [111], в якій стверджує, що її пригоду із зірками ніяк не можна вважати подружньою зрадою аж із двох вагомих причин. Передусім тому, що на той момент вона якраз пішла від свого чоловіка прем'єр-міністра — кількома днями раніше, тож країна ще нічого не знала про це. А також тому, що фізичного зближення між нею і жодним з музикантів так і не сталося. За її словами, вони лише разом пили, грали в кості і пускали по колу a little hash [112]. «Мік і Кійт узагалі відокремилися від нас, бо допрацьовували кілька нових пісень», — додає вона. Наступного ранку вона забралася до Нью-Йорка й ніколи більше нікого з них не бачила. Але медійний розголос викликав таку потужну хвилю, що, як пише пані Трюдо, «відтоді я затаврована як розпусна і безвідповідальна особа».

По-друге, Рон Вуд, молодший гітарист роллінґів. У своїй книжці «Ронні: Автобіографія» [113] він пише про власні особливі стосунки з «наймолодшою першою леді світу»: «З моменту нашої зустрічі ми провели разом стільки часу, скільки змогли». А далі: «Ніхто з хлопців не засуджував мене за те, що я роблю, але вони радили мені бути обачнішим. Ми обоє знали — відбувається щось таке, що не матиме майбутнього, але все одно давали одне одному все, що змогли дати за той короткий час». З Ронових описів випливає, що саме він тоді порятував Марґарет від емоційного зриву.

Дивно, але обидві ці книжки я одночасно придбав минулої осені в певного нью-йоркського букініста. Так наче хтось їх мені підкинув. Вони навіть стояли поруч на тій самій полиці. Ні, де там — вони лежали одна на одній: Меґ зверху, Ронні під нею.

Гаразд, не забуваймо про центральну лінію — мою.

Протягом дальших двох або і трьох днів я бачив Його кілька разів. І щоразу Він запитував мене, з якої я країни. При цьому щоразу називав себе — так, ніби щоразу наново знайомився. Але я впевнений, що Він, сучий син, усе пам'ятав і лише накручував якісь додаткові труднощі. Якось я випадково застав Його дуже розлюченим — на рецепції він (бризкаючи, як завжди, слиною) нападав на молоденького портьє-корейця з претензією щодо якихось незнайомих типів, що начебто швендяють попід дверима його номера на двадцять першому поверсі і, як він висловився, підслуховують. Так я принагідно дізнався, що Він живе десь поруч зі мною. Крім того, він вимагав у номер «Коран» замість «Біблії».

Іншого разу я, ніби такий собі Чингачгук, прогулювався над водами Онтаріо Вотерфронтом, а Він прокульгав мені назустріч. Я привітався, але Він не відповів, удаючи, що знову не впізнав мене. Судячи з того, що кульгав він у черевиках, його загублений багаж таки доправили до нього.

Четвертого дня увечері надходила моя черга читати перед публікою у «Прем'єр Дане Тіатер». З програми випливало, що Він також читатиме в тому ж вечорі. «Цікаво, про що такий мудак може писати?» — подумалося мені. Згідно з програмою, то мали бути уривки з його найновішого автобіографічно-сенсаційного роману «Біжи щодуху, поки вони ще в кімнаті». Щиро кажучи, я не став би читати роман із такою назвою.

На виступи до театрів Торонто тих авторів, які саме були на черзі, привозили спеціальними ВІП-автомобілями. Шкода, що я зовсім на них не розуміюся. Інакше я приголомшив би вас описом того лімузина, його салону і всіх його внутрішніх примочок. Але не буде вам ніякого опису. Можу лише сказати, що на таких дорогих тачках я більше ніде й ніколи не катався — навіть в Еміратах.

Зрештою, я в них не бував.

Поруч зі мною вмостився Він. Наша їзда почалася з того, що Він укотре назвався і запитав, хто я такий і з якої країни. Я вкотре відповів і тут-таки спитав Його: «А про що ви збираєтеся читати?». «Навіщо це вам? — злостиво скривився Він. — Ви ж ніколи не бачили жодного мого рядка». Я замовк, подумавши, що хай йому грець.

Однак Він потроху взявся за улюблену тему. «Вам узагалі щось відомо про той скандал з «Роллінґ Стоунз»? — аґресивно і зверхньо запитав він. Я зіграв новачка: «Ні, який ще скандал? Їх супроводжують самі скандали». «Скандал у готелі, де ми живемо, — нетерпляче пояснив Він. — Коли вони всі гуртом їбали дружину прем'єра цієї фашистської країни!». Він покосував на мене оком — спостерігав за справленим ефектом. Саме так Він це і сказав — «they fucked her up». Як мені це по-іншому перекласти?

«Не сумніваюся, — казав він далі, — що там дійшло до справжньої оргії. Вони шпарили її в усі дірки одночасно! Уявіть собі — дружина найвищого посадовця скавучить, ніби сука, від плотського задоволення, ще й так, що на весь готельний поверх чутно, не треба й жучків у номері!».

«Зараз Він почне бризкати слиною», — подумав я.

Але Він раптово накинувся на Боба, нашого стюарда і провідника, що сидів поруч з водієм. «А ви чого посміхаєтеся?» — вчепився Він. «Я нітрохи не посміхаюся, сер», — суворо відповів Боб, двометровий атлет у смокінґу, з трьома сережками в лівому і двома у правому вусі. «Ви криво посміхаєтеся кутиком рота! — закричав Він. — Так, ніби вам видніше, як там усе насправді було, бо ви тримали свічку! Ви що, справді тримали свічку?!». «З вашою допомогою, сер», — поставив крапку Боб.