»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (читать хорошую книгу TXT) 📗
— Вона буде готова за півгодини.
— Так… — говорив Марков, ніби продовжуючи розмірковувати з самим собою. — Отже, метою прогулянки було перевірити, чи немає за спиною нас. Треба визнати, що він не боягуз. Я гадав, що він замовить квиток на літак одразу ж після епізоду в Третьяковці. Виходить, у нього в Москві дуже важлива справа, і, мабуть, деталі зустрічі так продумані, що небезпеки для себе він не бачить. Але на «справу» у нього залишається тільки сьогоднішня ніч, завтрашній день і остання ніч. Потроїти увагу, товариші!..
Гернгросс чудово виспався і вранці разом з Раєю вирушив по магазинах придбати деякі покупки.
— Зраджуючи своє правило, беру вас, Раю, з собою, але тільки з однією умовою, — сміявся Гернгросс, — жодних порад мені не давати; лише допомагати мені спілкуватися з продавцями. Домовились?
— Я радити і не збиралася, — ображено сказала Рая.
Він купив дружині коробку духів — «кажуть, російську парфумерію визнали навіть у Парижі», чоловічу каракулеву шапку — «це в наших дам останній крик моди», кофейний сервіз і фарфорову статуетку балерини — «для ілюстрації розповіді за кавою про відвідання уславленого російського балету» і, нарешті, великий фотоальбом про Москву — «буду в думках гуляти по вашій чудовій столиці…» Усі покупки він складав у невеликий чемодан, який узяв з собою з готелю.
До обіду вони повернулися в готель, і він відпустив Раю до шостої години, попередивши, що вона йому буде потрібна.
Рівно о шостій він викликав її до свого номера.
— Ви знаєте, Раєчко, я лечу в Стокгольм, там у мене справ на тиждень, і я не хочу тягати з собою чемодан з покупками. В «Метрополі» живе мій співвітчизник і колега по бізнесу, я попросив його відвезти чемодан до Німеччини. Замовте, будь ласка, машину і відвезіть чемодан у «Метрополь».
— Де там шукати вашого знайомого?
— А шукати й не треба. Ви зупинитесь біля під'їзду готелю і почекаєте хвилин десять. Як тільки ви сядете в машину, я йому подзвоню, і він вийде по чемодан…
Рая взяла чемодан і, зійшовши вниз, замовила машину. За кілька хвилин вона подзвонила Гернгроссу, що виїздить.
— От і чудово! Я дзвоню знайомому. Потім повертайтеся до мене.
Він підійшов до вікна, поглянув, як Рая сідала в машину, помахав їй рукою, а потім надів пильовик і вийшов з готелю.
Рая усе зробила точно, як він просив, і тепер з нетерпінням позирала на під'їзд готелю «Метрополь». Минуло хвилин десять, і раптом біля машини з'явився сам Гернгросс.
— Прорахунок в організації,— сміявся він. — Ви виїхали, я йому подзвонив, а він, виявляється, пішов гуляти. Довелося бігти до вас на виручку. Давайте чемодан. Я його тут почекаю. А ви повертайтеся в готель і чекайте мене.
Майже годину Гернгросс простояв з чемоданом біля «Метрополя», потім повільно пішов до станції метро. Під землею, пересідаючи з поїзда на поїзд, він катався не менше години — це був нелегкий час для співробітників Маркова. Зате Гернгросс піднявся з метро на вокзальну площу зовсім спокійний: за ним не стежили…
Він зайшов до ресторану Казанського вокзалу і випив там чаю. 0 восьмій тридцять він залишив ресторан і хвилин двадцять товкся в залах чекання, а потім попрямував до камери схову ручного багажу. Біля входу в камеру він поставив чемодан на землю і закурив. Було без п'яти хвилин дев'ять. Хвилин через десять біля нього зупинився Плуціс. Поставивши свій чемодан поряд з чемоданом Гернгросса, він удав, ніби шукає щось у кишенях. У цей час Гернгросс, ледь нагнувшись, взяв чемодан Плуціса і пішов геть від камери схову. А Плуціс, взявши чемодан Гернгросса, подався в протилежний бік. Вони не відійшли й десяти кроків від місця зустрічі, як їх обох затримали співробітники держбезпеки…
…Допит Гернгросса тривав другу годину. Марков удавав, що в нього замало доказів і що він намагається піймати Гернгросса на суперечностях у відповідях. Той усе заперечував, поводився абсолютно спокійно і навіть визивно: «Чемодан незнайомого мені пана я взяв помилково».
До кабінету, ніби ненавмисне, у якійсь своїй справі зайшов Рудін. Він подивився на Гернгросса і сплеснув руками.
— Оце так зустріч! Підполковник Мюллер?
— Моє прізвище Гернгросс, ви помилились, — надто швидко відреагував Гернгросс.
— Та що ви, яка ж тут може бути помилка! — радісно вигукнув Рудін. — Ось же ваше фото. Я ношу його як пам'ять про ті часи, коли ми працювали разом з вами. Будь ласка, погляньте…
Гернгросс метнув на фото короткий погляд і повторив:
— І все ж ви помиляєтесь…
Потім у кабінеті Маркова «випадково» з'явилися спочатку Лідія Вікторівна Олейникова, потім Щукін — свідок її допиту. Поки відбувалася очна ставка, Рудін написав Маркову записку: «Біркнер, як тільки побачив мене й Щукіна, признався і дає свідчення. Хвилин через п'ятнадцять його можна доставити сюди».
Але в очній ставці з Біркнером особливої потреби не було: Гернгросс уже зрозумів, що гру програно. Він думав тепер тільки про одне: чи є у нього хоч один шанс на полегшення своєї долі? Ось чому, коли Марков заговорив про його роботу в «Сатурні» і про неминучу для нього відповідальність перед радянським законом за воєнні злочини, Мюллер — Гернгросс підвів голову сказав:
— Закон давності, як мені відомо, визнається й вами.
— Про яку ж давність може йти мова? — стомлене посміхнувся Марков. — Ми вас взяли тільки сьогодні, і ви займалися сьогодні не чимось іншим, а продовженням тих злочинів, які робили в час війни. А все найзлочинніше в «Сатурні» — ваша робота.
Привели Біркнера — Плуціса. В кабінеті Маркова розігралася драматична сцена: Біркнер заходився по-базарному лаяти Мюллера. Він, Біркнер, стільки років жертвував собою, своїм особистим життям, гадаючи, що його доля перебуває в надійних руках і коли-небудь за всі його жертви відплатять сторицею, а виявилося, що він був іграшкою в руках йолопів. Лайка Біркнера розлютила Гернгросса. Він став кричати на свого колишнього ад'ютанта, що той надто квапиться з висновками і про це ще пожалкує.
— Чого мені жалкувати? — кричав Біркнер. — Я вже втратив п'ятнадцять років життя з милості таких кретинів, як ви!..
Справу було зроблено. Гернгросс — Мюллер і Біркнер — Плуціс підписали протоколи допитів, і, коли злочинців повезли до в'язниці, в кабінеті Маркова знову зібрались учасники операції.
— Дякую, товариші,— сказав Марков. — Сьогодні ви допомогли нам з товаришем Рудіним завершити, нарешті, операцію «Сатурн». Адже цей Мюллер висів у нас на шиї як нестача у бухгалтера. — Марков усміхнувся. — Тепер роз'їжджайтеся по домах і постарайтесь як слід виспатися. Післязавтра до Москви прибуває ще один пан…
ЗМІСТ
Пролог
Частина перша. Назустріч ворогові
Переклад М. Лещенко
Частина друга. «Зілле» грає
Переклад П. Моргаєнка
Частина третя. Кожну хвилину — в бою
Переклад А. Коваля
Частина четверта. «Сатурна» майже не видно
Переклад П. Моргаєнка
Через п'ятнадцять років
Переклад П. Моргаєнка
