Блакитна лінія - Ячейкин Юрий Дмитриевич (читать книги без TXT) 📗

— Викликали — скажуть!

— А скажуть — почуєте, — у тон йому докинув генерал. — Так?

— Так точно.

— Ну що ж, перейдемо безпосередньо до діла.

Генерал на хвильку замовк, ніби відокремлюючи мовлене і підкреслюючи важливість наступної розмови. Спочатку вона уся вклалася в одне речення:

— Поїдете кур’єром у Берлін.

Марков ураз посуворішав, напружився, величезна відповідальність одразу лягла на нього. Це тільки так сказано, дуже просто і буденно — «Поїдете у Берлін». А насправді… Навіть уявити важко! Це завдання за своєю складністю і величезною напругою не йшло ні в яке порівняння з усіма попередніми.

Кур’єром у Берлін! Це значить — до когось. А в лігві фашизму кожна наша людина — на вагу золота. Кур’єр мусить не тільки виконати завдання, а всіма своїми діями ні в якому разі, за будь-яких обставин, навіть найкритичніших, не поставити під удар людину або людей, до котрих їде.

До того ж ішлося насамперед не про його поведінку як кур’єра в «обставинах», а про те, щоб він вміло уникнув їх і успішно виконав завдання.

— Готовий виконати будь-яке завдання! — сказав Марков твердо.

— Йдеться про фрейлейн Крістіну Бергер, вашу «хрещеницю». Ви добре знаєте її, а вона — вас.

— З початку війни, — уточнив Марков.

— Тому й обрали вас.

— З нею щось трапилося? — раптом стурбувався розвідник.

— На щастя, особисто з нею — нічого лихого. Проте, якби я вірив у забобони, я сказав би: дівчину переслідує якийсь фатум, їй на роду записано втрачати з нами зв’язок.

— Знову? — навіть здивувався Марков.

— І знову з не залежних від неї причин.

Тепер у тон генералові мовив старший лейтенант:

— Якби я був забобонний, я б сказав: господь-бог трійцю любить. Я вже двічі поновлював із нею зв’язок.

— Ми це знаємо.

— Ось і випадає поновити втретє.

— Краще б не випадало. Для всіх краще, передусім — для Студентки.

— Це — точно!

— Ну що ж, ваш бадьорий настрій, ваша готовність до дії мені, прямо скажу, подобаються.

— Дякую за добре слово.

— З підполковником Калиною знайомі?

— Так.

— Це він вас рекомендував. Як і минулого разу, коли вас відрядили до Ставрополя.

— Я й не знав!

— Тепер знаєте. Підполковник Калина готуватиме вас. Він добре знайомий із поведінкою німців поза фронтовою смугою, чудово вивчив життя цивільного населення, досконало обізнаний із самим Берліном.

— Зрозуміло.

— Запитання є?

— Лише одне, товаришу генерал.

— Слухаю.

— Кого приніс «Сплячий лелека» — сина чи доньку?

— От і про це ми у вас спитаємо.

— Ясно!

— Хитро ви запитуєте, товаришу старший лейтенант.

— Ну, що ви, — знітився Марков.

— Не варто бентежитись, я це оцінюю як позитивну рису. Адже своїм запитанням про «Сплячого лелеку» під прямою цікавістю ви приховали іншу: хотіли собі окреслити обшири наших знань про сьогоденне становище там. Правильно?

— Так точно!

— На цьому закінчимо. Вашу кандидатуру я схвалюю. З ситуацією, що склалася в Берліні, вас докладно познайомить підполковник Калина. Бажаю успіху!

Олексій Марков уважно слухав підполковника Калину, всотуючи кожне його слово.

Зустріч Студентки з Меркурієм…

Того ж дня — арешт Меркурія…

Трагічна загибель Пенелопи…

Студентка без зв’язку…

Інформація лежить у Берліні «мертвим капіталом».

— Щодо суті вашого безпосереднього завдання.

— Я слухаю, Костянтине Васильовичу!

— У Берліні Хейніш очолив розвідувально-диверсійний відділ організації «Цепелін». Своїм вістрям «Цепелін» скеровано на Кавказ, куди він закидає своїх вихованців для агентурної роботи зараз і активних підривних дій в нашому тилу під час літнього наступу, який німці планують.

— Про це нам на Кавказі відомо.

— Так. Генерал Роговцев про ваші контрдії нас регулярно інформує. Так от, немає сумніву, що Студентка з Нікого накопичили чималий розвідувальний матеріал. Ви мусите його взяти. Це — перше. Друге: укріплення «Блакитної лінії». Штаб «Цепелін» до неї відношення не має. Тому з нього вони інформацію не роздобудуть. Споруджує «Блакитну лінію» організація Тодта. Треба шукати вихід на якогось поінформованого тодтівця, ця організація велика, розгалужена, працює в ній безліч людей.

— Моя зустріч з Нікою планується?

— Ні, не варто зайвий раз наражатися. Ризик і так значний.

— Ясно!

— Третє. Необхідно на майбутнє забезпечити Студентку радіопередавачем. Вам тягти його з собою не доведеться.

— Уже легше…

— Безумовно. Це спрощує мандри. В Берліні маємо законсервовану рацію. Переховує її людина, що не веде безпосередньої розвідувальної роботи, живе в Берліні віддавна, сімейний, поза всякими підозрами. Типовий бюргер. Рація зберігається в зразковому стані, в повній готовності до негайного використання. Ваш клопіт — повідомити Студентці адресу цієї явки і пароль. З усім іншим там упораються самі.

— Ви все полегшуєте й полегшуєте мені завдання.

— Помиляєтеся. Просто намагаємося забезпечити стопроцентний успіх ваших мандрів. Необхідно, щоб ви швидко повернулися з інформацією, накопиченою в Берліні. Самі знаєте про становище на фронтах — наближається третє літо війни. А літо Гітлер містично вважає часом своїх перемог. Цю містику необхідно нарешті розвіяти. Підготовка йде по всіх лініях. По нашій теж. Особливо зараз. Ми мусимо забезпечити головне командування максимальною кількістю військової інформації. У загальній картині кожен фрагмент має неабияку вагу. А ви — полегшуємо…

— Я ж так…

— Не варто.

— Слухаюсь!

— І останнє на сьогодні. Генерал Сербулов запропонував цікаву ідею. Здійснення її залежить виключно від згоди Студентки. Якщо вона вважатиме, що реалізація думки Григорія Івановича доцільна. Все покажуть стосунки, які там склалися і про які нам нічого не відомо.

— У чому вона полягає?

— Це морально-психологічний захід, що має на меті душевно зблизити фрау Шеєр із її невісткою. Суть ось у чому. Як вам відомо, ми все більше використовуємо полонених німців, які усвідомили злочинний характер розпаленої фашистами війни, для викривальних радіопередач через лінію фронту.

— Знаю про це. І сам неоднораз дбав про безпеку таких німців на передовій.

— Отож, «по величезному секрету» можете повідомити жінкам, буцім чули антифашистський виступ німця Шеєра. Але не знаєте, що то за Шеєр. Тут слід зіграти тонко! Не одразу наважуєтесь сказати. Ви самі в сумнівах, чи справді це той ваш знайомий по Кавказу Адольф Шеєр, по якому давно відсумували похоронні дзвони. Суть у тому, що «впізнати» Адольфа мусить сама фрау Шеєр, а не ви або Студентка.

— Цікаво… Але з чого вона впізнає?

— З подробиць вашої розповіді. Точніше, з однієї подробиці, про яку знає лише фрау Шеєр. Виряджаючи свого сина на фронт, вона таємно від нього власноручно зашила в комір його мундира своє моління до бога. Дослівно: «Господи! Врятуй мені сина мого, збережи йому життя на війні. Молюся за це…» Серед усього іншого скажете, буцім чули, що отой невідомий Шеєр агітував на передовій: «Проводжаючи мене на фронт, моя мати зашила в комір мого мундира своє моління. — Далі цитуєте точний текст. — Але моє життя врятували не тевтонські боги Тор і Вотан, не християнський Ісус, і не обожнюваний вами фюрер, що жене німців на вселенську бойню…» І так далі. Знайдете, що сказати. В цьому повідомленні можливі варіації, окрім справжніх молитовних слів фрау Шеєр. Саме по них вона дізнається, що син її живий і перебуває в полоні.

— Дозвольте запитати, Костянтине Васильовичу?

— Прошу!

— А що насправді з Шеєром?

— Насправді? Я ж вам, власне, щойно розповів. Він давно потрапив у полон — на початку літа минулого року. Скоро рік, як він у полоні. Перебуває у таборі в Єлабузі, де переважно утримується офіцерський склад вермахту. Тямовито веде агітаційну роботу, яка його захопила як фахівця: сам вивчає і полоненим читає справжню історію німецької нації. Вони ж, окрім куцої, препарованої нацистами, фальсифікованої в людожерському дусі, іншої не знають. От тільки виступу Шеєра на фронті не буде, хоч, гадаю, він на це охоче б погодився. Чому? Бо це одразу створить загрозу для Студентки. Тому вам, відкриваючи свій «фронтовий секрет», необхідно наголосити на дотриманні найсуворішої таємниці. Одверто поясніть фрау Шеєр, чим їм загрожує необережне чи будь-яке інше розголошення.