»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович (читать хорошую книгу TXT) 📗
Гальдер зрозумів, чим загрожує ситуація, що створилася, і сказав примирливо, що ніхто тут меморандуму не дезавуїрує і мова йде лише про якісь окремі деталі.
Канаріс, не підвищуючи голосу і не поспішаючи, вірний своїй сонній манері, сказав:
— Я не бачу ніякої різниці в тому, чи сказати, що меморандум не годиться цілком, чи сказати те ж саме про кожну його сторінку окремо. Далі. Я чомусь не бачу в ваших руках додаткових до зведень зошитів: синього, зеленого і чорного, в яких ми дали уточнені і нові дані по багатьох розділах… — Канаріс прекрасно знав, де ці зошити: вони лежали в сейфі у Гітлера, і він їх просто не захотів читати, сказавши, що меморандум його цілком задовольняє…
На цьому нарада закінчилась, і Канаріс ще раз переконався, що сьогодні єдиним завданням ради було дати бій абверу. Ні з ким не прощаючись, він покинув зал і поїхав. Він був несамовитий: бовдури! Але він не хлопчисько, якого легко поставити в куток…
Канаріс звелів секретареві переключити телефон на себе і протягом години нікого до нього не пускати. Близькі до адмірала люди дали йому дружнє прізвисько Кікер, що означає — той хто підглядає. Коли він отак, як тепер, замикався в своєму кабінеті, секретар усім стороннім казав, що адмірала немає, а близьким з шанобливою посмішкою довірливо шепотів: «Від підглядає за собою».
Сьогоднішня рада примусила адмірала вернутися до роздумів, яким останнім часом він приділяв немало часу. Його тривожила думка про те, як виглядатиме абвер і він, Канаріс, коли почнеться російський похід, і що коли, не дай боже, він розгорнеться зовсім не так успішно, як розраховує фюрер. Гітлер нещадно розправляється з тими, кого він вибирає як винуватців невдач. Під час великої війни сваритися з генералітетом Гітлер не наважиться. Він шукатиме винуватців в іншому місці, і абвер може стати тим самим місцем, тим більше, що буде цілком логічно звинуватити в невдачах розвідку, яка, мовляв, не забезпечила доблесну німецьку армію вичерпного інформацією і змусила її битися наосліп…
Канаріс зіщулився. Ні, ні, покірно чекати такої ситуації він не збирається. Насамперед треба продумати роботу абверу з того моменту, як почнеться похід у Росію. Треба за будь-яких обставин застрахувати себе від неприємностей…
«Підглядання за собою» затяглося. Адмірал «був відсутній» понад дві години. І в результаті народився наказ про створення на центральному напрямку фронту спеціального розвідувального центру під назвою «Сатурн».
Зібравши вузьке коло керівних працівників абверу, Канаріс зачитав їм наказ і пояснив, чим викликано створення «Сатурна». Звичайно, він не казав, що «Сатурн» для абверу і для нього особисто — щось ніби громовідвід на випадок грози. Мету «Сатурна» він виклав так:
Ця, розпочата фюрером, кампанія — найважливіша, бо вона завершує виконання геніального плану створення великої Німеччини — володарки Європи і Азії…— почав Канаріс свою промову без тіні пафосу, не зраджуючи свого звичного стилю — про все говорити тихо й спокійно. — Перемога на Східному фронті повинна бути здійснена блискавичним ривком армій від Бреста до Москви. Але не забудьмо, що в Росії ми зіткнемося з фактором колосальних віддалей. Це вимагає від нас по-новому побудованої роботи. Саме для цього — слідом за броньованим кулаком армії виставляємо й наш кулак. Головна мета «Сатурна», природно, — Москва. Ми нашпигуємо більшовицьку столицю розвідувальною і диверсійною агентурою, допоможемо цим нашій доблесній армії, а в потрібний час завдамо вирішального удару в спину Кремлю… «Сатурн» це не просто група наших працівників, наближених до фронту. «Сатурн» — це весь наш абвер, тільки сконцентрований на цей час у найвигіднішій для нас точці. В «Сатурні» повториться вся наша структура. І якщо на чолі «Сатурна» я ставлю кращих своїх працівників Зомбаха і Мюллера, це зовсім не означає, ніби я хочу звалити на них усю справу по Росії. Зовсім ні. Більше того, я їм не заздрю, — Канаріс посилаючись глянув на Зомбаха, потім на Мюллера, — так, друзі, не заздрю, бо в вас я бачитиму себе, а ви знаєте, який безжально вимогливий я до себе і до своєї роботи. Адже віднині і на ближчий час слава нашого абверу буде творитися там. Тільки там. — Канаріс помовчав, ніби чекаючи відповіді, і вів далі: — Проте це зовсім не означає, що весь «Сатурн» зможе сховатися за моєю спиною. Мій вибір тому і випав на Зомбаха і Мюллера, що я знаю їх як талановитих, розумних, гнучких і оперативних працівників розвідки і контррозвідки, їхня ініціатива невичерпна, мішки з новими і сміливими ідеями їх усі ми не раз носили на своїх спинах… — Канаріс тихо розсміявся і підморгнув Зомбаху. — Не ображайтесь, любий, я кажу це, люблячи вас і безмежно в вас вірячи. І прошу вас завтра ж дати мені міркування про комплектування апарату «Сатурна». Не соромтесь, беріть собі найкращих…
Зомбах мовчки кивнув головою, на обличчі його не було помітно ні радості, ні гіркоти. Недаром про нього говорили, що в нього обличчя з каменю, а очі з скла.
Ідею створення «Сатурна» палко підтримали начальники всіх відділів абверу. О! Вони прекрасно розгадали таємний сенс створення «Сатурна» і були щиро вдячні своєму шефові; вони розуміли, що дія громовідводу пошириться і на них. Вони називали створення «Сатурна» блискучим ходом у стилі стратегії і тактики самого фюрера.
Але не такий був Пауль Зомбах, котрий давно вже славився своїм холодним аналітичним розумом. Він зовсім не поспішав захоплено говорити про довірене йому нове дітище абверу. Зомбах був одним із найбільш довірених людей Канаріса, щиро схилявся перед його розумом і талантом, і тому, якщо він і розумів, що за створенням «Сатурна» криється хитрість, то міркував так: «Якщо Вільгельму це потрібно, я повинен це взяти на себе…» Єдине, що його зараз ображало, це те, що Канаріс не поговорив з ним про це заздалегідь.
Подякувавши за довіру, Зомбах заговорив як прозорливий практик, для якого всяка нова справа одразу ж уявляється в реальному своєму вигляді.
— Що ж до наших професіональних кадрів, — сказав він, — то я ще сьогодні подам список необхідних мені співробітників. Але мене турбує проблема агентури, яку ми повинні будемо засилати в радянський тил. Я й до цього, як ви знаєте, займався цією справою. Становище тут у нас не блискуче. Агенти російської національності, які є в нашому розпорядженні в даний момент, являють собою щось на зразок пасажирів Ноєвого ковчега, і до всього ще й немає ніякої можливості встановити, яка пара чиста, а яка — нечиста. Агенти з середовища старої російської еміграції та з молодого її покоління — це боягузливий, зіпсований Європою набрід. За гроші готові на все, а вміння — нуль. Крім того, вони не знають сучасної Росії. Те, що ми одержали від Маннергейма з контингенту полонених фінсько-російської війни, — товар кращий, але його мало. Це означає, що головне, вирішальне надходження цих кадрів слід зв'язувати з початком кампанії, коли в нас з'являться полонені і корінні росіяни. Армія повинна одержати авторитетний наказ про роботу на нас у цьому напрямку. Значення справи настільки велике, що я вважаю бажаним втручання самого фюрера.
Канаріс слухав Зомбаха, прикривши очі трохи припухлими повіками. Звичайно ж, Зомбах правильно вхопився за найголовніше і найважче. Але чим він міг тут допомогти йому? Гітлер, коли він спробував роз'яснити йому цю проблему, або нічого не зрозумів, або не захотів цією справою займатися. Таким чином, втручання Гітлера, про яке мріяв Зомбах, відпало. Наказ підпише армійське начальство, напишуть його з купою застережень, і незграбне військова машина буде виконувати його абияк. Проте іншого виходу немає…
Та полковник Зомбах говорив не тільки про кадри. Він почав викладати свої критичні міркування і з приводу інших не менш важливих питань. Канаріс відчув, що виступ полковника може якимсь чином дискредитувати саму ідею створення «Сатурна», і закрив нараду, сказавши Зомбаху, що решту питань буде розв'язано в оперативному порядку.
Вони лишилися вдвох, сіли в крісла і мовчки дивились один одному в очі. Для обох ця мовчанка була і красномовною і взаємозрозумілою. Якщо не зважати на те, що Зомбаху було не під силу ні раніше, ні тепер розгадати темну душу свого шефа.
