Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

Террі Гудкайнд

ДЕСЯТЕ ПРАВИЛО ЧАРІВНИКА,

або

ФАНТОМ

_{Переклад з російської}

Неоціненну допомогу для виходу «Фантома» у світ надали:

Брайан Андерсон

Джефф Болтон

Р. Дін Брайен

Доктор Джоанн Лева

Марк Мастерс

Доктор Роланд Міяда

Кіт Паркінсон

Філ і Дебра Піццолато

Том і Карен Вілен

Рон Вілсон

Всі ці люди були поруч, коли я найбільше їх потребував.

Кожен з них — унікальна людина, що зіграла важливу роль у створенні цієї книги і кожен несе в моє життя радість просто будучи самим собою.

Світла пам'ять Кіту Паркінсону.

Келен тихенько стояла в тіні, спостерігаючи, як біда м'яко стукає в ці двері. Забившись у куточок під навісом, вона молилася, щоб на стукіт ніхто не відгукнувся. Як не противна була їй думка про ночівлю під дощем, вона все ж хотіла, щоб нещастя оминуло невинних людей. Тим не менш, зараз від неї не залежало нічого.

Світло самотньої лампи слабо пробивлося через вузькі вікна по обидва боки від нещільних дверей і відбивалося від мокрих сходинок ганку. Вивіска над дверима, укріплена на двох залізних кільцях, верескливо скрипіла всякий раз, коли пориви вітру розгойдували її туди-сюди, обсипаючи дощовими бризками.

Келен змогла розгледіти на мокрій вивісці зображення білого коня, схожого на привид. Світла з вікон було недостатньо, щоб прочитати назву, але, судячи з того, про що вже багато днів твердили три її супутниці, це і був сільський готель під назвою «Білий Кінь».

Запах гною і вологого сіна показував, що одна з будівель поблизу напевно була стайнею. У віддалених спалахах рідкісних блискавок крізь стіну води вона могла розгледіти лише якісь незграбні темні обриси. Незважаючи на рівний шум дощу і рідкісні гуркоти грому, сільце, здавалося, міцно спить. Келен не могла уявити кращого місця в непогожу темну ніч, ніж тепле і безпечне ліжко із затишною ковдрою.

Розбуджені коні тихо заіржали в стійлах, коли сестра Юлія постукала знову, більш голосно і наполегливо. Очевидно, сестра хотіла бути почутою, але не бажала виглядати ворожою. Будучи жінкою імпульсивною, цього разу сестра Юлія, здавалося, намагається стримувати себе.

Келен не знала, чому, але вважала, що така поведінка має пряме відношення до тих причин, через які вони всі опинилися тут. Втім, можливо, це була всього лише випадкове бажання примхливої жінки. В поганому настрої вона була немов блискавка — настільки ж небезпечна, наскільки непередбачувана.

Келен не завжди могла передбачити, коли сестра Юлія знову накинеться на неї. І якщо цього не відбувалося, то зовсім не означало, що в наступний момент муки не почнуться знову. Дві інші сестри зараз теж були не в найкращому настрої і могли спалахнути в будь-який момент. Втім, Келен припускала, що досить скоро ці троє будуть цілком щасливі і візьмуться святкувати своє возз'єднання з четвертою.

Зовсім поруч сліпуче спалахнула блискавка, на мить повністю освітивши нерівний ряд будинків вздовж брудної дороги з глибокими коліями. Оглушливий гуркіт грому прокотився між пагорбів, змусивши здригнутися землю у них під ногами.

Келен відчайдушно захотілося, щоб подібно до блискавки, яка висвітлює місцевість під мороці ночі, знайшовся спосіб освітити зниклі спогади про її минуле, відновити те, що приховувала імла, розгадати таємницю її існування. Вона жадала звільнитися від Сестер, її спалювало бажання жити своїм власним життям…

От тільки б знати, яким було в дійсності її життя. А поки вона знала тільки, що не знає про себе нічого. А ще розуміла, що її судження були засновані на певному минулому досвіді. Очевидно, що десь є люди, які пам'ятали її тим, ким вона була. Вона могла б спробувати повернутися до них… але вони були для неї втрачені.

У той жахливий день, коли вона за наказом Сестер викрала шкатулки, вона присягнулася собі, що коли-небудь відшукає правду про саму себе і стане вільною.

Коли сестра Юлія постукала в третій раз, зсередини пролунав приглушений голос.

— Чую, чую! — Відгукнувся чоловічий голос. Було чути, як босі ноги тьопають по щаблях східців. — Вже йду! Зачекайте хвилинку!

Роздратування від пробудження серед ночі змішувалося в цьому голосі з вимушеною повагою до потенційних постояльців.

Сестра Юлія кинула на Келен похмурий погляд.

— Ти знаєш, що у нас тут є справа. — Вона застережливо підняла палець прямо перед носом у Келен. — Навіть не думай доставити нам неприємності. Інакше знову отримаєш те, що отримала в останній раз.

При цьому нагадуванні Келен судорожно сковтнула.

— Так, сестра Юлія.

— Тові повинна була найняти для нас кімнати, — жалібно промовила сестра Цецилія. — У мене немає настрою почути, що місць немає.

— Буде тобі кімната, — зі спокійною впевненістю сказала сестра Ерміна. Сестра Цецилія мала звичку завжди припускати найгірше.

Сестра Ерміна була одного віку з сестрою Цецилією, але виглядала настільки ж молодо й привабливо, як і сестра Юлія. Тим не менш, їх зовнішність нічого не значила в контрасті з їх внутрішньою сутністю. Для Келен вони були справжніми гадюками.

— Так чи інакше, — пошепки додала сестра Юлія, впиваючись поглядом у двері, — кімнати у нас будуть.

Блискавка дугою пронизала зеленувату товщу хмар, слідом пролунав оглушливий удар грому.

Двері прочинилися. З тіні виникло обличчя чоловіка, який дивився на них, одночасно продовжуючи застібати штани, натягнуті прямо під нічну сорочку. Він злегка повернув голову з боку в бік, щоб краще розгледіти відвідувачів. Розсудивши, що небезпеки немає, він відчинив двері і широким жестом запросив їх всередину.

— Проходьте, — сказав він. — Прошу вас.

— Хто там? — На сходах в задній частині будинку з'явилася жінка. В одній руці вона несла лампу, а іншою притримувала поділ нічної сорочки, щоб не спіткнутися об нього, поспішно спускаючись сходами.

— Четверо жінок, яких носить під дощем посеред ночі, — відповів чоловік. Його сердитий тон ясно давав зрозуміти, що він думає про таку практику.

Келен застигла на середині кроку. Він сказав ЧЕТВЕРО жінок.

Він бачив усіх чотирьох, і запам'ятав достатньо, щоб сказати про це. Наскільки вона могла згадати, такого раніше ніколи не траплялося. Ніхто, крім її господинь, крім цих чотирьох Сестер — трьох, які прийшли разом з нею, і тією, з якою вони повинні тут зустрітися, — не казав, що бачив її.

Сестра Цецилія пхала Келен попереду себе, очевидно не зауваживши значення почутого.

— Хвала духам — вимовила жінка, швидко проходячи між двома столами, збитими з дощок. За вікнами вітер жменями жбурляв у скло дощову воду. — Запроси їх увійти, Орлан. Погода просто жахлива.

Важкі краплі дощу проникли в приміщення слідом за ними, намочивши соснову підлогу біля дверей. Чоловік невдоволено кривив рот, поки закривав двері і рухав в скобах важкий засув.

Жінка із зібраними у вільний вузол волоссям, трохи підвела лампу, роздивляючись нічних гостей. Її спантеличений погляд ковзав по відвідувачках туди і назад. Вона відкрила рот, збираючись щось сказати, але, тут же, здавалося, одразу про це забула.