Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗

КОБЗАРЬ

notes

ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» КИЇВ 1970

Вступна стаття члена-кореспондент а АН УРСР, лауреата Ленінської премії

Є. П. КИРИЛЮКА

Харківська книжкова ф-ка ім Фрунзе

ГЕНІЙ НАРОДУ

Талантів у народі завжди було, є й буде багато. Але, як писав В. І. Ленін, експлуататорський лад немилосердно душив їх і м’яв. Тільки дуже незначна частина, власне окремі одиниці, вибивалася на широкий простір, а більшість передчасно гинула, не розвинувши своїх природних здібностей. Інакше склалася доля Шевченка. Незважаючи на виключно важкий шлях до творчих висот, йому щастило долати всі перешкоди і стати людиною, ім’я якої вимовляється нині в. багатьох частинах земної кулі як ім’я одного з найбільших поетів світу.

Шевченко — явище незвичайне в історії тоді уярмленого українського народу і своєю обдарованістю, і своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. Та не лише цим привертає до себе увагу Шевченко. Своєю творчістю поет показав, які величезні сили таяться в народі, на що він спроможний, коли усвідомлює себе як клас, як народ, як нація...

Поява Шевченка зумовлена всім ходом історичного розвитку України, всіма її мистецькими надбаннями, що сягають своїм корінням аж у Київську Русь — одну з наймогутніших і найкультур-ніших у ті часи країн Європи.

Творчість великого поета є органічним продовженням усього попереднього розвитку вітчизняної літератури і культури. З великого числа • її невтомних працівників досить назвати таких велетнів української літератури XVI—XVIII ст. ст., як славнозвісний полеміст Іван Вишенський та мандрівний філософ і поет Григорій Сковорода.

Величезне, неоціненне значення для дальшого розвитку української літератури мало перше видання «Енеїди» І. Котляревського, здійснене 1798 р. Використавши фабульну канву бурлескно-травестійних, переробок твору Вергілія, автор української «Енеїди» наповнив її оригінальним, національним змістом. Новаторськими були й п’єси Котляревського, особливо «Наталка Полтавка», в якій автор одходить од бурлеска, йде далі шляхом реалізму й народності.

Традиції І. Котляревського творчо розвивали П. Гулак-Арте-мовський, Г. Квітка-Основ’яненко, поети-романтики Л. Боровиков-ський, Є. Гребінка, В. Забіла, А. Метлинський, М. Костомаров, М. Петренко та ін.

У XIX ст. з’являється на Україні періодична преса, виходять збірники та альманахи, перша українська граматика О. Павлов-ського (1818), перша фольклорна збірка М. Цертелєва (1819), перша історія України Д. Бантиша-Каменського (1822), фольклорна збірка М. Максимовича «Малороссийские песни» (1827) тощо.

Таким чином, грунт для появи Шевченка був уже підготовлений: проорані перші борозни, засіяно і зібрано хай невеликий, але власний урожай.

Найраніша дата, власноручно поставлена Шевченком під своїми поезіями,— 1838 р. Це рік смерті І. Котляревського. Символічним є те, що цим роком позначена елегія «На вічну пам’ять Котляревському», написана під враженням од звістки про смерть автора «Енеїди». Молодий поет ніби переймав естафету від свого учителя й попередника.

1

Тарас Шевченко народився 9 березня (за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях, Звенигородського повіту на Київщині, в сім’ї кріпака. Рідну хату в с. Кирилівці, куди батьки переїхали, коли Тарасові минуло два роки, поет згодом назвав пеклом. Од виснажливої роботи на панщині помирає його мати. Батько, лишившись з малими дітьми, змушений одружитися з удовою, яка мала своїх дітей. Та недовгим було і його життя. І коли помер батько, тоді в хаті настало справжнє пекло.

Батько Тараса був письменний. Він хотів, щоб і син здобув освіту, отож і віддав його в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Швидко опанував Тарас граматку (буквар), часослов, псалтир. Деякий час хлопець живе у свого дядька Павла, працюючи за наймита. Жив він у ролі «школяра-попихача» і в дяка Петра Богорського, читав над померлими псалтир, за що одержував для заохочення десяту копійку. Зрештою, терпець його увірвався, і він утік у Лисянку до диякона-маляра, щоб навчитися малювати. Але й там Тарас опинився в ролі наймита: носив з річки воду, розтирав фарби. На четвертий день він залишив «учителя» і пішов у с. Тарасівку до іншого дячка-богомаза. Той подивився на ліву долоню учня і не знайшов у нього таланту ні до малярства, ні до шевства, ні до бондарства.

Саме у той час закладались основи світогляду Тараса. У долі своїх батьків і рідних пізнав він, що таке панщина, кріпацтво, хоч, ясна річ, не міг ще усвідомити непримиренність інтересів двох станів: селянства і поміщицтва. Немалу роль у формуванні його свідомості відіграла усна народна творчість. Багато пісень знали батько, мати, його няня — сестра Катерина, тітка. Від них, од свого народу, перейняв хлопець пошану до українських народних пісень і полюбив їх.

Ще навчаючись у дяків, Тарас ознайомився з деякими творами української художньої літератури. В автобіографічному вірші «А. О. Козачковському» згадано, як у саморобну книжечку він переписував Сковороду і «Три царіе со дари». Ми не знаємо, що саме він переписував, але слова «виспівую та плачу» дають підставу гадати, що то були поетичні твори. Один із віршів Сковороди «Всякому городу нрав і права...» згадано в повісті «Наймичка». Про вірші Сковороди йде мова у повісті «Княгиня»: дячок Совгир після прибуття нового вчителя бере з собою зошит із сковородинськими псалмами і йде шукати іншу школу.

У повісті «Наймичка» згадуються деякі віршовані твори стародавньої літератури: «Отолстё сердце их», «О горе мне, грешнику сущу», «О всепетая мати», а також житія Сімеона Стовпника, Марії Єгипетської та ін. А коли до цього додати згадку в поемі «Гайдамаки», що батько по неділях читав уголос «Четьї-Мінеї», то нема сумніву, що й сам Шевченко читав житійну літературу. Батько міг привозити з чумацьких подорожей або з ярмарку й інші книжки, як, наприклад, привозять житія та твори Єфрема Сі-ріна герої повісті «Наймичка» Яким і Марко.

Можливо, ще у дяка читав Шевченко перші частини «Енеїди» Котляревського, Таке припущення можна робити тому, що у повісті «Художник» в уста оповідача вкладено слова про те, що в парафіяльній школі читав він потай од учителя «перелицьовану Енеїду».

В усякому разі, ще на Україні Шевченко ознайомився не тільки з фольклором, але й з творами художньої літератури.

Можна гадати, що в саморобній книжечці, куди переписувано Сковороду, були й власні віршовані спроби Тараса. В поезіях Шевченка є про це натяки:

Научай їх, щоб не вчились Змалку віршувати.

Деякий час Тарас жив у брата Микити, допомагаючи йому в господарстві. Нарешті він зробив останню спробу знайти собі вчителя малювання у с. Хлипнівці. Маляр упевнився, що в його учня є хист, але зажадав дозволу поміщика, бо Шевченкові тоді минуло чотирнадцять літ.

Довелось Тарасові йти до Вільшани, до управителя маєтків Ен-гельгардта. Саме в той час набирали челядь для молодого Павла Енгельгардта, ад’ютанта Віленського губернатора,— і Шевченко потрапив у кухарчуки, а потім його взяли в покої козачком. Оскільки й тут, у Вільшані, Тарас малював, у списку дворових кріпаків, відряджених із паном до Вільно, управитель написав проти прізвища Шевченка: «Годен на комнатного живописца».

Десь восени 1829 р. Тарас виїхав з Вільшани через Київ до Вільно (Вільнюс). Там у вільні хвилини, коли пана не бувало вдома, Шевченко перемальовував картини, що прикрашали панські покої. Одного вечора Тарас так захопився малюванням, що не помітив, як повернувся пан Молодий художник був жорстоко покараний.