Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе (читать книги онлайн бесплатно серию книг .TXT, .FB2) 📗

Можна було б припустити, що по всіх тих численних і просто ганебних поступках, на які пішов уряд у ході схожих на синусоїду перемовин із махвією, не зупинившись навіть перед таким крайнім заходом, як дозвіл скромним і чесним державним службовцям працювати ввесь робочий час на злочинну організацію, можна було б припустити, повторімо, що глибшого морального падіння вже годі зазнати. На жаль, бредучи наосліп мочаристими теренами того, що німці називають реальною політикою, коли дириґентська паличка опиняється в руках пристосуванця, який керує концертом, не зазираючи в партитуру, не можна не потрапити в ситуацію, де імперативна логіка спідління приведе до очевидного висновку, що наше дно не має дна. Через відповідну структуру, тобто через міністерство оборони, яке за часів більшої відвертости називано військовим, були розіслані інструкції підрозділам збройних сил, розташованим уздовж кордону, щоб вони обмежи­лися патрулюванням основних маґістралей, особ­ливо міждержавних, не турбуючи ідилічного спокою автошляхів другої та третьої категорії, а також, з огляду на низку причин, густої мережі доріг місцевого значення, путівців, стежин, троп і манівців. Як не могло не статися, внаслідок цього більша частина згаданих сил повернулася в місця постійної дислокації, з чого, ніде правди діти, неабияк зрадів рядовий склад, включно з капралами та сержантами, бо їм усім насточортіло ходити в денні та нічні патрулі та зміни, тоді як старшини, вочевидь, глибше за решту просякнуті пошаною до понять військової чести та служби вітчизні, зовсім навпаки, не приховували власного невдоволення. І якщо це ремство просочилося в середовище хорунжих, але дещо ослабло на рівні поручників, то, досягши капітанського щабля, воно неабияк посилилося. Ясна річ, ніхто з них не насмілився б вимовити вголос небезпечне слово махвія, але в розмовах між собою вони не могли оминути згадок про те, що в останні дні перед відведенням було перехоплено силу фурґонів із безнадійними хворими всередині, де поруч із водієм сидів офіційно вповноважений дозорець, який, навіть не чекаючи на вимогу, показував документа з усіма потрібними штампами, підписами та печатками, який у національних інтересах чітко дозволяв перевезення хворого на таке й таке ім’я та прізвище до невточненого місця призначення, а на додачу приписував збройним силам уважати за свій обов’язок надавати в разі потреби максимальне сприяння, забезпечуючи пасажирам кожного фурґона безперешкодне виконання транспортної операції. Усе це не ви´кликало б сумнівів в умах достогідних старшин, якби щонайменше в семи випадках якимось дивним трафом дозорець не підморгував солдатові саме в ту мить, коли віддавав йому документа на перевірку. З огляду на географічне розпорошення місць, де сталися ці епізоди сільського життя, одразу ж була відкинута версія про те, що то могли бути, так би мовити, двозначні миґи, пов’язані з примітивними спробами спокусити особу чи вже тієї самої статі, чи іншої, що в цьому разі не мало жодного значення. Хвилювання, якого не вдавалося приховати дозорцям, ніби вони намагалися кинути в море пляшку з запискою-благанням про допомогу, навело метикувату старшинську корпорацію на думку, що всередині такого фурґона щоразу їхав найславетніший з усіх котів, отой, що завжди придумає, як висунути назовні кінчик хвоста, коли має бажання, щоб його знайшли. Відтак з’явився непоясненний наказ вертатися до місць постійної дислокації, й одразу за ним то тут, то там пішов поговір, виниклий невідомо де й як, чи не з самого міністерства внутрішніх справ, за нашептом від деяких лепетунів. Опозиційні газети заговорили про те, що в казармах тхне чимось пі­дозрілим, газети проурядові становчо заперечили, що особовий склад збройних сил піддається нездоровим повівам, але так чи так, а чутки про приготування військового перевороту таки ж почали повсюдно ширитися, хоч ніхто не годен був пояснити чому й заради чого, аж у підсумку тимчасово відсунулася на другий план у сприйнятті загалу проблема невмирущих хворих. Не те, щоб про неї забули, як свідчить фраза, вкинута тоді в маси й часто повторювана завсідниками кав’ярень, Принаймні, звучала вона, навіть якщо відбудеться військовий переворот, одна річ є певна, скільки б не стріляли одне в одного, а вбити нікого не вб’ють. Очікувалося, що король ось-ось виступить із драматичним закликом до національної згоди, уряд оголосить пакет невідкладних заходів, а командування суходільних і військово-повітряних сил, без військово-морських, за браком виходу до моря, запевнить у непохитній вірності до законно обраної влади, крім того, годилося сподіватися маніфесту від письменників, спільної заяви від митців, концерту солідарности, виставки революційних плакатів, загального страйку, влаштованого спільно обома профспілковими об’єднаннями, пастирського листа від єпископів із закликом до молитви та посту, ходи розкаяних, масової роздачі аґітаційних матеріалів жовтого, блакитного, зеленого, червоного, білого кольору, заговорили навіть про організацію велетенської маніфестації, в якій узяли б участь тисячі людей всілякого віку та статусу в стані відкладеної смерти, рухаючись головними проспектами столиці на каталках, візочках, у машинах швидкої допомоги або на плечах дуженьких синів, попереду колони величезний транспарант із написом, не дуже зграбним, зате римованим, Від нашої ходи сумливих салют для вас щасливих. Урешті-решт виявилося, що в усьому цьому немає потреби. Звісно, підозри щодо прямої задіяности махвії в перевезенні хворих не розсіялися, ба навіть перегодом посилилися у світлі подальших подій, але всього однієї години загрози від зовнішнього ворога вистачило, щоб заспокоїти братовбивчі настрої й об’єднати духівництво, шляхту та народ, усі ці три стани, не скасовані в країні, незважаючи на ідеологічний поступ, навколо свого короля та, нехай не без певних і цілком слушних застережень, навколо свого уряду. Розповісти про це, як зазвичай, можна без зайвого багатослів’я.

Роздратовані невпинним напливом на свою територію поховальних команд, байдуже, чи керованих махвією, чи стихійних, походженням із ненормальної країни, де ніхто не вмирав, і після неодноразових дипломатичних протестів, геть безрезультатних, уряди трьох суміжних держав постановили вдатися до скоординованих дій і вивести свої збройні сили на лінію кордону, віддавши їм беззастережний наказ стріляти після третього попередження. Принагідно не зайве буде зазначити, що смерть кількох членів махвії, застрелених практично впритул після перетину ними лінії розмежування, такі вже бо в них, як то кажуть, професійні ризики, одразу ж використано як привід для підняття організацією всіх цін у її прейскуранті послуг у стовпчику особиста безпека та потенційні втрати. Навівши цю красномовну подробицю, дотичну до способу ведення справ махвією, перейдімо до речей посутніх. Як і перед тим, компенсуючи бездоганним тактичним маневром нерішучість уряду та безініціативність високих штабів у збройних силах, бика за роги взяли старшини, саме вони в очах усієї людности стали заводіями, а відтак і героями протестного народного руху, коли широкі маси вийшли зі своїх домівок на майдани, проспекти та вулиці з вимогою негайно повернути військо на лінію фронту. Незворушні та байдужі до якнайгостріших проблем, з якими зіткнулася батьківщина, затиснена в лещатах почвірної кризи, демографічної, соціальної, політичної та економічної, сусідні країни нарешті скинули з себе машкару й показали в усій красі своє справжнє обличчя жорстоких завойовників і безжальних імперіалістів. Та вони нам просто заздрять, говорилося по крамницях і хатах, лунало в радіо- та телепересиланнях, писалося в газетах, вони просто заздрять, що в нашій країні немає смерти, тому вони й хочуть загарбати нашу територію, щоб і собі від неї порятуватися. За два дні вояки форсованим маршем під розгорнутими прапорами, співаючи патріотичних пісень на кшталт марсельєзи, інтернаціоналу, ой, на горі, реве та стогне, наш паротяг, вперед лети, ще не вмерла, німеччина понад усе, дивлюсь я на небо, боже, царя храни, лілі марлєн, єще польска нє зґінела, боже, милостиву королеву бережи, адвеку мы спалі і нас разбудзілі, we are the champions, вийшли на поперед­ньо залишені позиції, озброєні з голови до ніг, і заходилися стійко чекати на ворожий напад і на славу для себе. Та даремно. Не було на нападу, ні слави. Які там іще загарбання, а імперії й поготів, суміжні країни хотіли тільки одного, щоб на їхню територію не завозили ховати без дозволу оцей новий різновид вимушених іміґрантів, і якби ж їх завозили тільки закопати, це ще можна було б проковтнути, але ж то було водночас убивство, знищення, душогубство, умертвіння, адже саме в ту фатальну мить, коли їх ногами вперед, аби голова могла здати собі справу з того, що коїться з рештою тіла, переносили через кордон, ті бідолахи прощалися з життям, пускалися духу. Два хоробрі війська стоять одне навпроти одного, але й цього разу ріки крови не проллються. І завважте, так сталося не з волі вояків, розташованих по цей бік, бо вони мали певність, що не помруть, нехай би навіть їх перерізала навпіл кулеметна черга. І хоча годилося б поставити перед собою питання, бодай із чисто науко­вої, цілком виправданої цікавости, як можуть вижити дві відокремлені частини в тих випадках, коли шлунок опиниться з одного боку, а кишки з другого, так чи так лише геть безтямний ідіот міг би додуматися стрелити першим. І, хвалити бога, ніхто не стрелив. Навіть той факт, що декілька чужинецьких вояків поклали собі перекинутися на другий бік, щоб потрапити до казкової країни безсмертя, не потяг за собою жодних інших наслідків, крім негайного повернення їх на батьківщину, одразу ж під суд військового трибуналу. Щойно розповіджене нічогісінько не важить в перебігу тяжкостравної історії, яку ми розгортаємо, й далі ми йому уваги не приділятимемо, та все ж і не прохопитися про це бодай слівцем було б неслушно. Найімовірніше, військовий трибунал наперед постановив не зважати під час розгляду справи на простацьке прагнення до вічного життя, зроду закорінене в людському серці, До чого ми дійдемо, якщо всі почнемо жити вічно, так, куди це нас заведе, запитає звинувачення, вдавшися до найпримітивнішої риторики, а захистові, зайве уточнювати, забракне дотепу, щоб здобутися на вчасну та влучну відповідь, бо він так само не знає, куде це заведе. Залишається сподіватися, що бідолах не розстріляють. Бо тоді випадало б сказати, пішли по вовну, а повернулися під ножиці.