Інферно - Браун Дэн (серия книг .TXT) 📗
— Вочевидь, ви знайшли саме ту будівлю! — вигукнула Сінскі. — Схоже, під цією спорудою справді є багато ділянок замкненого простору, де можна плисти човном, і до багатьох із них можна добратися й без акваланга... що частково підтверджується тим, що ми бачили у відео, яке зробив Цобріст.
До них підійшов агент Брюдер і став позаду, вдивляючись в екран переносного комп’ютера.
— Схоже також на те, що оці протоки під будівлею розгалужуються, мов павутина, й тягнуться на різні боки. Якщо цей мішок розчиниться до нашого прибуття, перепинити поширення його вмісту буде просто неможливо.
— Вміст... — наважився перебити його Ленґдон. — Ви хоч трохи знаєте, що там таке? Я маю на увазі що-небудь конкретне. Я знаю, що ми маємо справу зі збудником хвороби, але...
Ми аналізували відеоряд, — відповів Брюдер, — і він свідчить, що це скоріше біологічний збудник, аніж хімічний... тобто щось живе. Зважаючи на невеликий розмір мішка, ми припускаємо, що він є надзвичайно заразним і має здатність розмножуватися. Ми не знаємо, чи це є збудник, що поширюється через воду як бактерія, чи він набуде здатності поширюватися через повітря як вірус після того, як вивільниться з мішка, але можливі обидва варіанти.
— Ми збираємо дані, — сказала Сінскі, — про температуру ґрунтових вод у цьому районі, намагаємося також дізнатися, для яких заразних організмів тутешні підземні умови є найсприятливішими, але Цобріст був напрочуд талановитим науковцем і міг легко створити дещо з унікальними здібностями. До того ж я не можу не підозрювати, що Цобріст недарма вибрав саме це місце.
Брюдер кивнув на знак згоди і швидко виклав свою думку про незвичний пристрій поширення: підводний розчинний мішок, геніальну простоту якого вони тільки-тільки усвідомлювали. Причепивши мішок під землею у воді, Цобріст створив винятково стабільне інкубаційне середовище: з постійною температурою води, без сонячної радіації, з кінетичним буфером та в умовах повної конфіденційності. З мішком потрібної тривкості він дістав змогу залишити збудник без нагляду, щоб той визрівав упродовж певного часу, а потім вивільнив сам себе чітко за графіком.
— Навіть якби Цобрісту більше не судилося повернутися сюди знову.
Літак різко сіпнувся під час посадки, Ленґдона відкинуло назад, і він гепнувся у своє відкидне крісло в пілотській кабіні. Пілоти різко загальмували, а потім скерували масивну повітряну машину до віддаленого ангару й там зупинили її.
Ленґдон був майже впевнений, що їх зустрічатиме армія співпрацівників ВООЗ у костюмах для хіміко-бактеріологічного захисту. Але, як це не дивно, єдиним, хто очікував їхнього прибуття, виявився водій великого білого мікроавтобуса з яскраво-червоним хрестом із симетричними променями однакової довжини.
«А хіба тут — Червоний хрест, а не Червоний півмісяць?» — здивувався Ленґдон, але потім придивився й швидко збагнув, що була ще одна установа, яка користувалася зображенням такого хреста, — посольство Швейцарії.
Він відстебнув пасок безпеки й підійшов до Сінскі, коли всі вже приготувалися зійти з літака на землю.
— А чому нас ніхто не зустрічає? — здивовано спитав Ленґдон. — Де група ВООЗ? Де представники турецької влади? Чи всі вони вже подалися до Айя-Софія?
Сінскі знервовано поглянула на нього.
— Узагалі-то, — пояснила вона, — ми вирішили не повідомляти місцеву владу. Із нами й так найкраща спецгрупа Європейського центру з профілактики та контролю хвороб, і ми вважаємо, що наразі краще проводити операцію тихо й спокійно, бо інакше можна зчинити широкомасштабну паніку.
Ленґдон побачив, як Брюдер та його група застібали великі мішки з чорного брезенту з усіляким устаткуванням для хіміко-бактеріологічного захисту: біокостюмами, респіраторами та електронними детекторами.
Брюдер закинув свій мішок на плече й підійшов до них.
— Ми вирушаємо. Увійдемо до будівлі, знайдемо гробницю Дандоло, прислухаємося до води, як ідеться в поемі, а потім я та моя команда оцінимо ситуацію та вирішимо, чи треба викликати на підмогу місцеву владу.
Та Ленґдон уже побачив проблеми, які могли виникнути з реалізацією цього плану.
— Свята Софія зачиняється після заходу сонця, тому без місцевої влади ми не зможемо до неї увійти.
— Усе нормально, — сказала Сінскі. — Я маю агента у швейцарському посольстві, який зв’язався з хранителем музею «Айя-Софія» й попросив улаштувати нам VIP-тур, щойно ми прибудемо. Хранитель погодився.
Ленґдон ледь стримався, щоб не розсміятися.
— VIP-тур для директора ВООЗ? І армії солдатів із мішками зі спорядженням для хіміко-бактеріологічного захисту? А вам не здається, що це трохи дивно?
— Спецгрупа з захисним спорядженням залишиться в автобусі, а Брюдер, я та ви займемося оцінкою ситуації, — відказала Сінскі. — До того ж маю вас поінформувати, що важлива персона — не я, а ви.
— Перепрошую?
— Ми сказали музейним працівникам, що до Стамбула прибув один відомий американський професор із групою дослідників, щоб написати статтю про символи Айя-Софії, але їхній літак затримався на п’ять годин і професор не встиг оглянути будівлю. А оскільки він зі своєю командою має повертатися завтра вранці, то ми уклінно просимо...
— Гаразд, — перервав її Ленґдон. — Я все зрозумів.
— Музей посилає свого працівника, щоб зустріти нас особисто. Виявилося, що він — великий шанувальник ваших праць з ісламського мистецтва. — Сінскі втомлено всміхнулася Ленґдону, намагаючись надати оптимізму своїм словам. — Нас запевнили, що ви матимете доступ до будь-якого куточка будівлі.
— А ще важливішим є те, — заявив Брюдер, — що вся споруда буде в нашому розпорядженні.
Розділ 85
Роберт Ленґдон втомлено дивився у вікно автобуса, коли той мчав трасою вздовж берегової лінії, яка сполучала аеропорт імені Ататюрка з центром Стамбула. Чиновники швейцарського посольства якимось чином примудрилися полегшити ускладнений процес проходження турецької митниці, і Ленґдон, Сінскі та інші за кілька хвилин були в дорозі.
Сінскі наказала Начальнику й Феррісу залишатися на борту літака з кількома працівниками ВООЗ і продовжувати пошуки місцезнаходження Сієнни Брукс. Ніхто не вірив у те, що Сієнні вдасться вчасно добратися до Стамбула, але всі побоювалися, що вона зателефонує одному з прибічників Цобріста в Туреччині й попрохає його допомогти втілити в життя безумний план їхнього наставника ще до того, як група Сінскі встигне втрутитися в ситуацію.
Невже Сієнна й справді зібралася скоїти масове вбивство? Ленґдон і досі силився усвідомити те, що сталося за цей день. Це було боляче, але він мусив прийняти правду такою, якою вона була. «Ти ж її по-справжньому не знав, Роберте. Вона тебе просто використала».
На місто накрапав дощик, і Ленґдон, слухаючи безперервний шелест двірників по вітровому склу, раптом відчув, як на нього навалилася втома. Праворуч, у Мармуровому морі, він бачив рухомі вогники — то розкішні яхти й масивні танкери заходили й виходили з міського порту, що лежав попереду. А вздовж усього узбережжя над мечетями з овальними куполами височіли стрункі мінарети як мовчазне нагадування про те, що Стамбул, залишаючись сучасним світським містом, суто засадничо все ж таки був містом релігійним.
Ленґдон завжди вважав цю трасу завдовжки десять миль однією з найкрасивіших у Європі. Як чудовий приклад стамбульського поєднання старого з новим дорога бігла вздовж стіни Костянтина, збудованої за понад шість сторіч до народження людини, ім’ям якої був названий цей проспект, — Джона Ф. Кеннеді, американського президента, що був великим прихильником ідей Кемаля Ататюрка про Турецьку республіку, посталу на руїнах Оттоманської імперії.
Проспект Кеннеді, що мав чудовий вигляд із боку моря, звивався пишними гаями та історичними парками повз порт Єнікапи, а потім пролягав поміж міською межею та Босфорською протокою, звідки тягнувся аж до бухти Золотий Ріг і огинав її. Там бовваніла над містом оттоманська твердиня — палац Топкапи. Оскільки цей палац займав ' стратегічну позицію над Босфорською протокою, він став , улюбленцем туристів, які відвідували його, щоб помилуватися чудовими ландшафтами та неймовірною колекцією оттоманських скарбів, включно із мантією та мечем, котрі, за свідченнями, належали самому пророку Мухаммеду.
