Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗

Гуді Альсоп кивнула мені підійти до столу, довкола якого були розставлено чотири крісла.

— Іди сюди, Діано, й сідай. Ми визнали за необхідне почати з самого початку. Розкажи нам про свою родину. Бо про відьму можна багато дізнатися з її родоводу.

— А що таке кров, як не вода та вогонь? — сказала Елізабет.

За три години я встигла виговоритися й втомитися, видобуваючи спогади про своє дитинство: про відчуття, що за мною стежать, прихід Пітера Нокса до нашого будинку, смерть моїх батьків. Але трьом відьмам цього було мало, і вони не зупинилися. Я детально розповіла про кожний епізод свого навчання в школі та університеті: про демонів, які ходили за мною слідом і стежили, про кілька заклинань, які я могла здійснити без особливого напруження, про ті дивні явища, котрі почали траплятися лише після того, як я зустріла Метью. Якщо в цьому була якась логічна схема, то я її геть не бачила, але Гуді Альсоп відпустила мене додому, запевнивши, що вони таку схему невдовзі створять.

Зморена, я ледь дошкандибала до замку Бейнардс. Мері всадовила мене у крісло і, відмовившись від моєї допомоги, наказала мені відпочивати, поки сама розбереться, що ж сталося з нашою порцією первісної матерії. Вона вся почорніла й стала мулистою, а на її поверхні утворилася тонка й липка зелена плівка.

Я сиділа, відпустивши свої думки вільно поблукати, а Мері тим часом працювала. День був сонячний, крізь димчасте повітря прорізався промінь сонця і впав на фреску, де був зображений алхімічний дракон. І я напружилася й подалася вперед.

— Ні, — вирвалося у мене. — Цього не може бути.

Але це було. Дракон більше не був драконом, бо тепер він мав лише дві лапи. То був вогнедишний дракон, і кінець свого шпичастого хвоста він тримав затиснутим у своєму роті, як ті уроборо, яких я бачила на прапорі де Клермонів. Голова дракона була повернута до неба, і в своїх зубах він тримав півмісяць. Над ним сходила багатокутна зірка. Емблема Метью. Як же я раніше її не помічала?

— Що там таке, Діано? — спитала Мері, нахмурюючись.

— Ти зробиш для мене дещо, Мері, навіть якщо моє прохання здасться тобі вельми дивним? — Передчуваючи її відповідь, я вже почала розв’язувати шовкову мотузку на своїх зап’ястях.

— Звісно. А що тобі треба?

Із дракона в алхімічний посуд під його крилами капали звивисті краплини крові. І ця кров плавала у морі ртуті та срібла.

— Я хочу, щоб ти взяла у мене зразок крові й влила її в розчин аква фортіс зі сріблом та ртуттю, — пояснила я. Мері спрямувала погляд на вогнедишного дракона, а потім знову на мене. — Бо що таке кров, як не вогонь та вода, поєднання протилежностей та хімічний шлюб?

— Добре, Діано, — погодилася Мері, явно заінтригована. Але питань більше не ставила.

Я впевнено клацнула пальцем над шрамом на внутрішній частині мого передпліччя. Цього разу мені не потрібен був ніж. Шкіра розійшлася — у чому я й не сумнівалася — і кров виступила на поверхню просто тому, що вона була мені потрібна. Джоан, схопивши маленьку миску, мерщій кинулася до мене збирати краплини червоної рідини. А вгорі на стіні сріблясто-чорні очі дракона споглядали, як падали краплі.

— Усе починається з відсутності й бажання. Усе починається із крові та страху, — прошепотіла я.

«Усе почалося з відкриття, яке зробили відьми», — відгукнувся час праісторичним відлунням, запаливши яскраві блакитно-янтарні ниті, які жваво замерехтіли на тлі кам’яних стін замку.

24

— Він що, так ніколи й не зупиниться? — Я підвелася, взяла руки в боки і, нахмурившись, невдоволено поглянула на стелю в помешканні Сюзанни.

— Вона, Діано. Це дракон-самка, — пояснила Сюзанна. Вона теж ошелешено витріщалася на стелю.

— Вона. Він. Воно. — Я тицьнула пальцем угору. Коли я намагалася зіткати заклинання, драконка вискочила на волю з клітки моїх ребер. Уже не вперше. І тепер знову прилипала до стелі, пускаючи дим і цокочучи зубами від збудження. — Терпіти не можу, коли він — воно починає літати кімнатою, коли йому заманеться. — Якщо подібне станеться в сучасній студентській аудиторії Єльського університету, то наслідки будуть непередбачуваними.

— Те, що твоя вогнедишна дракониха знову вибралася на волю, є лише проявом набагато серйознішої проблеми, — сказала Гуді Альсоп, подаючи мені букет яскраво забарвлених шовкових стрічок, зв’язаних докупи угорі. Його кінці вільно майоріли, наче стрічки травневого дерева, і загалом налічували дев’ять. Гама їхніх кольорів охоплювала відтінки червоного, білого, чорного, сріблястого, золотистого, брунатного, блакитного та жовтого. — Ти — ткаля і мусиш навчитися контролювати свою енергію.

— Я добре це знаю, Гуді Альсоп, але не розумію, чим мені здатна допомогти ялинкова прикраса, — вперто мовила я. Дракониха каркнула на знак згоди, і від цього звуку враз якось роздулася, стала чіткішою, але через мить повернулася до свого звичного розмитого силуету.

— І що ж ти знаєш про ремесло ткалі? — суворо спитала мене Гуді.

— Небагато, — зізналася я.

— Діані треба спочатку скуштувати ось це. — До мене підійшла Сюзанна з паруючою чашкою в руці. Запахи ромашки та м’яти наповнили повітря. Моя дракониха з цікавістю нахилила голову вбік. — Це заспокійлива настоянка, яка зможе вгамувати твою звірюку.

— Мене мало непокоїть той дракон, — зневажливо кинула Кетрін. — Змусити його підкорятися завжди непросто — це все одно, що стриножити демона, який вперто налаштувався зробити якусь шкоду. — «Їй легко говорити, — подумала я, — бо не треба вмовляти звірину забиратися назад, усередину».

— Які рослини в цьому трав’яному чаї? — спитала я, ковтнувши узвару, який подала мені Сюзанна. Після чаїв Марти я з підозрою ставилася до трав’яних сполук. Не встигла я скінчити питання, як чашка розквітла пагінцями м’яти, квітами ромашки, що пахли сіном, пінистим дудником та якимись жорсткими лискучими листками невідомого походження. Я стиха вилаялася.

— Ось бачите! — сказала Кетрін, показуючи на чашку. — Так, як я й казала. Щойно Діана ставить запитання, як богиня на нього відповідає.

Сюзанна занепокоєно поглянула на свою чашку, і та тріснула під вагою пагонів, що розросталися й набухали. — Мабуть, ти маєш рацію, Кетрін. Але якщо вона збирається щось ткати, а не ламати, то їй доведеться ставити кращі й цікавіші запитання.

Гуді Альсоп та Кетрін вирахували секрет моєї сили: вона була незручно пов’язана з моєю допитливістю й цікавістю. Тепер певні події набули сенсу: мій білий стіл з його яскраво забарвленими елементами головоломки, які приходили мені на допомогу кожного разу, коли я поставала перед проблемою, масло, що вилітало з холодильника Сари, коли я цікавилася, чи не залишилося його ще трохи. Стало можливим пояснити навіть дивовижну появу манускрипту Ешмол-782 в Бодлійській бібліотеці: коли я заповнила бланк заяви, я поцікавилася: а що там у тому фоліанті? А сьогодні вдень, коли я просто поцікавилася подумки, хто ж був автором заклинань у Сюзанниному гримуарі, чорнильні рядки зіскочили зі сторінки й утворили на столі поряд із книгою точний портрет її померлої бабусі.

Я пообіцяла Сюзанні повернути літери на місце, щойно дізнаюся, як це зробити.

Отак я й усвідомила, що заняття магією — це зовсім не заняття історією. Уся хитрість і в першій, і в другій полягала не в правильних відповідях, а в правильно сформульованих запитаннях.

— Розкажи нам знову про те, як ти викликала відьмоводу, Діано, а також про лук та стрілу, що опинилися в твоїх руках, коли твоєму коханому загрожувала смертельна небезпека, — запропонувала Сюзанна. — Може, ми зуміємо побачити в твоїй розповіді ту чи іншу методику, якою потім станемо користуватися.

Я переповіла події тієї ночі, коли Метью полишив мене в Сеп-Турі, а з мене вийшла потопом вода, а також те, що сталося вранці в Сариному садочку, коли я побачила підземні водяні жили. А потім ретельно, крок за кроком, розповіла про кожен випадок, коли в моїх руках опинявся лук — і без стріли, і зі стрілою, якою я так і не вистрелила. Коли я завершила, Кетрін задоволено зітхнула.