Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Меч, яким він користувався, був хороший, але це був не його меч. Його мечем володів Самуель.
Річард боявся уявити, що там робив Самуель. Бачачи його поряд з Келен, тим не менш, насправді, йому й не треба було нічого уявляти.
Річард згадав, як Зедд сказав йому, вперше вручивши Меч Істини, що він не зможе використати його проти Даркена Рала, тому що той запустив в гру шкатулки Одена. Зедд сказав, що протягом цього річного періоду сила Одена захищає Даркена Рала від Меча Істини.
Річард знав, що було нерозумно робити те, що він тільки що зробив, але він повинен був перевірити свою теорію. Він повинен був знати правду про це, якщо збирався досягти успіху в тому, що йому належало зробити.
Скриньки Одена дійсно були введені в гру від його імені, і по цій причині Меч Істини не зміг нашкодити йому.
Коли він подумав, що більше вже не може продовжувати, він випустив на волю справжній гнів, який він почував через страшну небезпеку за Келен, змушуючи себе не зупинятися.
Він не знав, як довго він зможе витримати таке зусилля. Він був упевнений тільки в одному — коли він зупиниться, він помре.
Саме тоді хтось раптом почав прорубувати собі шлях за спиною Річарда, захищаючи його ліву сторону від трійки мужланів, насідаючих на нього напрямки. Краєм ока Річард відмітив червону фарбу.
Він різонув мечем вниз поперек обличчя людини, яка тільки що зробила помилку, замахнувшись рукою назад. Коли він з криком впав в сторону, Річард використовував відкритий просвіт, щоб поглянути вліво від себе.
Це був Брюс.
— Що ти тут робиш? — Заволав йому Річард крізь брязкіт сталі.
— Те, що й завжди — захищаю тебе!
Річарду насилу вірилося, що Брюс, регулярний солдат Імперського Ордена, встав пліч-о-пліч з ним на боротьбу, зламавши охорону імператора. Ця людина здійснила зраду, щоб боротися разом з Річардом.
Він подумав, що перемога над командою імператора була ще більшою зрадою. Брюс боровся з усією люттю. Він знав, що це було грою, яку він не міг дозволити собі програти. Відсутню йому майстерність він заповнював величезною завзятістю.
Річард кинув ще один короткий погляд і побачив, що Самуель потягнув Келен геть. Її обличчя виражало жахливе страждання. Її пальці покрилися кров'ю від спроб здерти з себе ошийник.
Від раптової спалаху і важкого глухого удару в повітрі солдатів навколо Річарда, включаючи Брюса, віднесло назад, як ніби вибухом. Однак, ні полум'я, ні диму, ні летять осколків, ні дзвінкого шуму від вибуху не послідувало.
Стоячи в епіцентрі події, Річард залишився один на один зі своїм розпливчатим зором і плоттю, пропалений силою удару.
У всіх напрямках на землі лежав ліс скошених здоровенних імператорських охоронців, повалених немов колоди. Вдалині бушував гвалт битви, але навколо Річарда була страхітлива тиша.
Більшість людей, схоже, були без свідомості. Деякі стогнали, намагаючись поворухнутися, але їх руки безвольно падали після короткої спроби підняти їх, немов навіть це було для них занадто великим зусиллям.
Удар болю раптово врізався в основу черепа. Річард відчув, ніби брок, поцілив ззаду залізним бруском. Приголомшуюча біль кинула його на коліна. Він впізнав це відчуття. Його не вдарили залізом; це була магія. Біля нього на землі обличчям вниз лежав Брюс.
Все ще стоячи на колінах, Річард побачив у віддаленій темряві, як якась кістлява жінка пробирається до нього через повалених солдатів. Вона рухалася, як стерв'ятник, що вишукує поранену здобич. Її пошарпаний вид змусив Річарда підозрювати, що вона була однією з Сестер Джегана.
Не в силах виносити дзвенячу біль в голові, Річард теж повалився обличчям вниз. Гаряча біль спалахнула в кожному нерві його тіла. Маленькі хмарки пилу піднімалися в нічне повітря з кожним його важким видихом.
Він не міг поворухнути ногами. Річард напружився зі всієї сили, намагаючись встати, але він просто не зміг змусити своє тіло коритися. Найбільшим зусиллям, на яке він тільки був здатний, він, нарешті, зміг трохи змістити голову.
Лежачи на животі, він відчайдушно намагався встати хоча б на коліна, але просто не міг. Він подивився через поле битви, засіяне тілами, на Келен. Навіть відчуваючи очевидну біль, вона озиралася назад на нього, турбуючись про те, що з ним трапилося.
Сестра була все ще на деякій відстані, але Річард знав, що час, щоб щось зробити, закінчується.
— Самуель! — Заволав Річард.
Самуель, який намагався тягнути Келен за руку, зупинився на своєму шляху і озирнувся назад на Річарда, його золоті очі моргнули. Річард не міг допомогти Келен. По крайній мірі, не тим чином, яким він хотів допомогти їй.
— Самуель! Ти ідіот! Скористайся мечем і розколи нашийник на її шиї!
Самуель, однією рукою тримаючи Келен за руку, іншою рукою вийняв меч, яким він так пристрасно бажав володіти, і, насупившись, глянув на нього.
Річард спостерігав, як крізь темряву Сестра наближалася все ближче і ближче. Він пригадав, як колись, коли його вели в Палац Пророків, він скористався Мечем Істини, щоб розколоти залізний нашийник навколо шиї Дю Шайю.
А ще йому згадалося, як, перебуваючи в Тамаранзі з Келен, він використовував меч, щоб розрубати тюремні грати. Він знав, що Меч Істини може прорізати сталь.
Після того випадку, коли його спіймали Сестри, йому також довелося дізнатися, що існує такий ошийник, позбутися якого меч не поможе, це — Рада-Хань. Він щільно змикався і міцно тримався силою власного Дару жертви.
Це не була якась особлива сталь, яку не міг взяти меч, а, як підозрював Річард, стримуюча міць самої магії. Рада-Хань, використовуваний за призначенням, ставав в деякому розумінні частиною тієї людини, на яку він був одягнений. З цієї причини він знав, що меч не зможе розрубати нашийник Ніккі.
Але нашийник навколо шиї Келен був іншим. Її власний дар не був тим, що утримував його на її шиї. Він був просто замкнений навколо її шиї і використовувався, щоб управляти нею.
Річард також підозрював, що Сікс, можливо, надала трохи додаткової допомоги Самюелю. Звичайно ж, зовсім не його гострий розум завів його так далеко.
Будь-яка додаткова здатність, якою вона його наділила, теж могла б у цьому допомогти. Річард не був упевнений, що це спрацює, але він точно знав, що для Келен це був єдиний шанс. Він повинен був змусити Самюеля хоча б спробувати.
— Швидше! — Закричав Річард. — Просунь лезо під нашийник і потягни! Швидше!
Самуель на мить підозріло насупився. Він подивився вниз на агонію Келен, потім припав на одне коліно і поспішно просунув меч під нашийник.
Деякі з солдатів на землі, схоже, починали приходити в себе. Вони стогнали, обхопивши голови руками.
Самуель зі всієї сили потягнув Меч Істини. Ніч наповнилася дзвоном розрізуваної сталі. Келен, звільнена від нашийника, полегшено розслабилася.
Поки вона лежала на землі важко дихаючи, поправляючись від суворого випробування, Самуель підбіг до великого бойового коня, який належав командеру Карго. Він дотягнувся кінської шиї і зловив поводи. Потім він підвів коня ближче і просунув свою руку під руку Келен.
Келен обмякнувши лежала на землі, все ще вражена болем від нашийника, але вона вже починала ворушити ногами, пробуючи встати. За допомогою Самюеля, тягнучого її за руку, вона, нарешті, змогла спертися на ноги.
Річард, все ще не в силах піднятися самостійно, глянув у бік і побачив, як Сестра, прикриваючись подертою шаллю, переступала через повержених чоловіків, наближаючись все ближче.
Келен стояла ще нестійко, але оговталася вже достатньо, щоб нагнутися і підняти меч. Вона мала намір прийти на допомогу Річарду.
Річард не міг цього дозволити.
— Біжи! — Закричав він їй. — Біжи! Ти нічого не зможеш зробити тут! Іди, поки ще можеш!
Самуель вставив чобіт в стремено і підійнявся в сідло.
Келен стояла, втупившись на Річарда красивими зеленими очима, повними сліз.
— Поспішай! — Покликав її Самуель.
Вона, здавалося, навіть не чула Самюеля. Вона не могла відірвати очей від Річарда. Вона знала, що залишить його тут помирати.
