Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
— Іди! — Що є сил кричав її Річард. — Іди ж!
Сльози жалили його очі. Незважаючи на всі свої спроби, він не міг піднятися навіть на карачки. Пекучий біль, викликаний магією, паралізував його.
Сестра викинула руку в сторону Самюеля. Спалах світла осяяв нічну імлу. Самуель підняв меч, відбивши спалах. Вона полетіла дугою геть в нічне небо. Сестра виглядала здивованою.
Всюди удалечині вирувало бій. А навколо них, охоронці, приголомшені вибухом, викликаним силою Сестри, все ще не оговталися досить, щоб піднятися. Очевидно, Сестра не хотіла, щоб вони втручалися. У неї були свої плани.
Великий бойовий кінь скинув голову, вдаривши копитом по землі. Келен подивилася на Ніккі, скрутили в грудку і тремтячу від болю. Джилліан лежала на землі біля неї, приголомшена тим же ударом магії Сестри.
Річард знав, що, незважаючи на одержаний шанс втекти, Келен збирається відкинути цю можливість і спробувати допомогти їм.
Він розумів, що Келен нічим не могла допомогти Ніккі. Якби Келен залишилася, то їй би загрожувала смерть. Це було ясно, як Божий день. Як би сильно він не ненавидів цю думку, в даний момент Самуель був її єдиним порятунком.
— Біжи ж! — Викрикнув Річард крізь душили його сльози.
— Але я повинна допомогти Ніккі і…
— Ти нічого не зможеш для неї зробити! Ти помреш! Біжи, поки можеш!
Самуель потягнувся вниз і обхопив її руку, допомагаючи їй піднятися на коня позаду нього. Як тільки вона зробила це, Самуель, не витрачаючи часу даремно, пришпорив коня. Кінь, рвонувся геть в смертельному галопі, розкидаючи за собою бруд і каміння.
Поки кінь розчинялавя в темряві, Келен озирнулася назад через плече. Він не зводив з неї своїх очей, знаючи, що бачить її востаннє.
Через мить, все ще оглядаючись на Річарда, вона зникла з очей у темному безладді табору і зникла. Річард обм'як на холодній, жорсткій землі, сльози струмком омивали йому обличчя.
З'явившись з темряви, Сестра, що прокладала собі дорогу серед сотень оглушених імперських стражників, які каталися по землі, нарешті, дісталася до нього.
Він відчув, що рівень заподіюваного болю збільшився, нестерпно ускладнивши подих. Вона хотіла дати йому зрозуміти абсолютно чітко, що він не зможе підняти проти неї навіть палець.
Вона придивилася до нього зі здивованою цікавістю.
— Так-так, щоб мені крізь землю провалитися, якщо це не Річард Рал власною персоною.
Річард не пам'ятав цю Сестру. Вона виглядала змученою. Її сивіюче волосся було розкуйовджене. Її одяг був трохи кращий ніж прості ганчірки. Вона походила швидше на жебрачку, ніж на Сестру Світла, а може і Сестру Тьми — він не знав на яку з них.
— Його Високоповажність буде дуже мною задоволений, якщо я піднесу йому такий приз. Я думаю, що він також буде ще більш ніж радий отримати, нарешті, шанс помститися тобі, мій хлопчику. Я припускаю, що перш, ніж закінчиться ця ніч, ти вже почнеш своє виснажливо довге випробування в наметах тортур.
Спогади про Денну спалахнули у свідомості Річарда.
Навіть ця жахлива біль, яка скорчила тіло в судомі і не дозволяла рухатися, не могла стримати тієї відчайдушної радості, яка охопила Річарда. Більше не було цього огидного нашийника на шиї Келен. Вона була вільна від Джегана.
Річард, знаючи, що навіть якщо Самуель потрапить у полон або буде убитий до того, як їм з Келен вдасться вибратися з табору, вона залишиться невидимою для оточуючих. І вона зможе вибиратися самостійно.
Річард знав Келен. Вона використає свою перевагу і, залишаючись невидимою, знищить будь-кого, хто перегородить їй шлях. Неважливо, в якій ситуації він опинився. Найважливішим для Річарда було те, що він позбавив Келен від страждань, допоміг їй.
Нехай Келен не знала, ким вона була раніше, і не знає, куди їй іти, але вона була жива і знаходилася тепер у відносній безпеці. Річард пробрався в табір Імперського Ордена, щоб допомогти їй звільнитися. І він досяг поставленої мети, незважаючи на небезпеку, якій піддався. Величезний ризик коштував того — він допоміг Келен втекти.
Сестра височіла над ним. Річард подивився повз неї на Ніккі. Було видно, наскільки їй погано. Річард сам раніше носив один із таких нашийників. Він добре знав глибину розпачу й самотності, в яку ввергає божевільна біль, що заподіюють їй за допомогою нашийника.
Він палко бажав допомогти їй хоч трохи або якимось чином дати зрозуміти, що вона не залишена і не самотня. Але він нічого не міг зробити.
Він розумів, що подібна доля в недалекому очікує і Джилліан. Він змусив себе не зациклюватися на цих жахливих думках.
«Думай про рішення» — сказав він собі. Він повинен був знайти спосіб допомогти їм обом.
Біль різко відринула від рук і ніг, все інше в тілі горіло, як в вогні. І хоча він отримав можливість трохи рухатися, біль в голові була настільки сильною, що він бачив все неясним і спотвореним.
— Встань на ноги, — наказала височіюча над ним Сестра.
По голосу було чутно, що вона перебувала в мерзенному настрої.
Вона змогла принести користь Імператору і розраховувала на нагороду за упіймання Річарда. Але не було помітно, що ця несподівана удача привела її в прекрасний настрій.
Він здогадався, що ця жінка — Сестра Тьми. І думав тепер тільки над тим, що дійсно було головним.
— Готова сперечатися, ти не дуже-то щасливий побачити моє обличчя знову, — сказала вона самовдоволено.
Було видно, що вона звикла вважати себе важливою фігурою. Настільки важливою і відомою, що всім має бути знайомий її гордовитий вигляд, поблажливе ставлення до оточуючих і уїдливість.
Деякі люди вважали, що самовдоволена зарозумілість є необхідною якістю при досягненні видатного становища, престижу або слави.
Оточуючі ставилися до них з побоюванням, а вони сприймали це за повагу. Річард дійсно не пам'ятав цю жінку, тому не розумів її дошкульного гумору.
— Не можу сказати, що дійсно пам'ятаю Вас… А існують причини, по яких повинен?
— Брехун! Кожен у Палаці знав мене!
— Ну, добре, нехай буде по-твоєму, — погодився Річард, намагаючись підвестися і зібратися з силами.
— Встань на ноги.
Річард доклав усіх зусиль, щоб виконати її наказ.
Це непросто було зробити. Його м'язи ще не підпорядковувалися йому настільки, наскільки це було йому необхідно.
Як тільки він підвівся на руках і колінах, вона штовхнула його під ребра. Річард здригнувся від болю. На щастя, у Сестри не було достатньо ваги або сили, щоб завдати каліцтво. Вона завдавала тільки фізичний біль. На відміну від її дару, що представляв головну небезпеку.
— Зараз же, — закричала вона.
Річард, похитуючись, присунувся до її ніг. Його руки і ноги поступово позбавлялися від пекучого болю. Але головна біль не проходила.
Чоловіки, розкидані покотом навколо них, починали приходити в себе. Брюс, стискаючи голову руками, застогнав, перевертаючись.
Пильний погляд Сестри Тьми метнувся в темряву, де посилювався шум битви. Скориставшись цим моментом, Річард швидко озирнувся навколо в пошуках будь-якої зброї поблизу.
Якби вона відвернулася від нього, у нього був би шанс. Річард розумів, що потрап він пов'язаний в тортурні намети Джегана, він ніколи не побачить денного світла.
Ця доля жахала його. І в той же час, частина душі Річарда перебувала в стані ясного усвідомлення, що Келен втекла. Він болісно сковтнув, згадавши сльози в її очах, коли вона була змушена залишити його. Це нагадало йому, як сильно вона його любила раніше. Але зараз вона не пам'ятала цього.
— Ти уявити собі не можеш, як довго я чекала моменту, щоб виявитися корисною Імператору. Нарешті, Творець відповів на мої прохання і направив тебе в мої руки.
— Виходить, — відповів Річард, — твій Творець має звичку постачати нові жертви у відповідь на твої благання? Невже він настільки втратив голову від лестощів і виду ваших брудних рук, складених в молитвах, що тільки і робить, що допомагає вам наповнювати тортурні намети?
Її губи розтяглися в повільній, підступній посмішці.
