Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗

ня, проголошення буржуазно-демократичних свобод.

Рамбо Альфред (1842, Безансон — 1905, Париж) —

історик, етнограф і державний діяч, граф. Закінчив

Вищу нормальну школу (1864). З 1881 року — профе-

сор Сорбонни, з 1897 року — член Академії мораль-

них і політичних наук. У 1895-1903 роках — сенатор,

у 1896-1898 роках — міністр народної освіти. Учасник

3-го Археологічного конгресу в Києві (1874). У «Живо-

писній історії стародавньої та нової Росії» (1879, т.1) у

підрозділі «Останні кобзарі» написав про мистецтво

українських кобзарів.

Реклю Жан Жак Елізе (1830, Сент-Фуа-ла-Ґранд,

Франція — 1905, Тюрнхаут, Бельґія) — географ, со-

ціолог і політичний діяч. За участь у Паризькій комуні

1871 року засуджений на довічне вигнання із Франції.

В 5-му томі його 19-томної праці «Земля і люди. Нова

всесвітня географія» (1876-1894) є розділи, присвяче-

ні Україні.

Рембо Жан Нікола Артюр (1854, Шарлевіль-Ме-

зьєр — 1891, Марсель) — поет. Вітав Паризьку комуну

563

1871 року. Справив великий вплив на розвиток фран-

цузької і європейської поезії взагалі. В українських

перекладах вірші Рембо друкувалися в книгах «Су-

зір'я французької поезії» (т. 2, К., 1971) і «Передчут-

тя» (К., 1979), в журналах «Всесвіт» (1981, №6) і «Віт-

чизна» (1982, №4). Захоплювався українською піснею

і поширював її у Франції в перекладах французькою

мовою. Українська народна пісня «Їхав козак за Ду-

най» під назвою «L'Adieu des Fiances» («Прощання з

нареченою») відома у Франції і увійшла до збірника

французьких народних пісень. У Франції співають та-

кож «Ой не ходи, Грицю», «Реве та стогне Дніпр широ-

кий» та інші пісні.

Ремі Мішель (р.н. 1937, Седан) — педагог, гро-

мадський діяч, гуманіст. У 1957-1960 роках служив в

армії, учасник бойових дій в Марокко й Алжирі. На-

городжений військовими медалями. Закінчив Нор-

мальну школу в Парижі. У 1964-1997 роках працював

викладачем технічних наук в одному з навчальних

закладів міста Шарлевіль-Мезьєр. У 1977-1991 ро-

ках працював в Асоціації дружби і культурних зв'яз-

ків «Франція — СРСР». Після розпаду СРСР у січні

1992 року був створений Комітет дружби і солідар-

ності департаменту Арденни з країнами Союзу Не-

залежних Держав (СНД), який надає гуманітарну до-

помогу дітям, що постраждали від Чорнобильської

катастрофи. Цю допомогу організує відомий в Украї-

ні і особливо у Києві Президент Комітету «Арденни —

СНД» Мішель Ремі.

Рішельє Арман Емманюель дю Плессі, Еммануїл

Осипович (1766, Бордо — 1822, Париж) — державний

564

діяч Росії і Франції, герцог (дюк). У 1790 році служив

в російських військах. Брав участь у штурмі форте-

ці Ізмаїл. У 1793-1794 роках служив в коаліційній ар-

мії, яка вела збройну боротьбу проти революційної

Франції. З 1795 року жив в Росії. З 1803 року — гра-

доначальник Одеси, у 1805-1814 роках — одночасно

генерал-губернатор Новоросійського краю. Керував

заселенням краю, будівництвом міста Одеси, споруд-

женням морського порту. Після реставрації Бурбонів

(1814) повернувся до Франції, де займав високі дер-

жавні посади. В Одесі на Приморському бульварі у

1828 році поставлено пам'ятник дюку Рішельє роботи

видатного українського скульптора Івана Мартоса.

Рішельє Арман Жан дю Плессі (1585, Париж —1642,

там же) — державний діяч Франції, кардинал (1622),

герцог (1631), ідеолог абсолютизму. У 1624-1642 роках

очолював королівську раду, був фактичним правите-

лем Франції за часів короля Людовіка ХІІІ (1610-1643).

В часи його правління у Франції були козацьки заго-

ни, які активно брали участь у захопленні Ла-Роше-

лі і фортець протестантів на півдні Франції (20-ті роки

17-го століття). У 1630 році заснував газету «Gazette de

France», в якій висвітлювались події національно-виз-

вольної війни в Україні під проводом Богдана Хмель-

ницького. У повідомленні від 25 квітня 1652 року в газе-

ті вперше з'являється термін «Україна» на означення

території, за яку велась війна між українцями та по-

ляками. У газеті широко висвітлювались події в Укра-

їні, які відбувались у другій половині 17-го століття.

Русова Софія Федорівна (1856, с. Олешня на Чер-

нігівщині — 1940, Прага, Чехія) — видатний українсь-

565

кий громадсько-політичний і культурно-освітній діяч,

педагог, літературознавець і публіцист. Мати Софії,

Ганна Жерве, була француженкою, а батько, Федір

Ліндфорс, шведом. У 1871 році закінчила Фундукле-

ївську гімназію в Києві і усе своє життя присвятила

педагогічній діяльності і рідномовній освіті українсь-

кого народу, як чинника формування національно сві-

домого громадянина. В часи Української Народної Ре-

спубліки (1917-1921) брала активну участь у створенні

й розвитку української національної системи освіти,

була фундатором ряду вищих навчальних закладів у

Києві та Кам'янці-Подільському. З її іменем пов'язане

національне відродження українського народу. У 1921

році емігрувала до Чехії, де працювала професором в

Українському педагогічному інституті імені М. Драго-

манова (Прага).

Сікар Шарль (1773 — 1830) — негоціант і мандрівник.

Виходець з Марселя (Франція). Оселився в Одесі, вів ве-

лику оптову торгівлю з Францією і Італією (1804-1824).

З метою залучення до Одеси іноземних капіталів напо-

легливо рекламував її в країнах Західної Європи. У 1808

році надрукував у «Bibliothиque Britannique de Genиve»

опис Одеси, Криму і Азовського моря у вигляді листів

про подорожі по цім місцям. У 1810 році ці листи були

видані в Москві. У 1812 році в Петербурзі видана його

книга про Одесу «Lettres sur Odessa».

Сікард Михайло Михайлович (1868, Одеса — 1937,

Брюссель, Бельґія) — український скрипаль, педагог,

композитор. За походженням француз. У дитинстві

переїхав з батьками до Києва, де закінчив 1884 року

музичне училище. У 1886 році закінчив Паризьку кон-

566

серваторію у Ж.Массара, удосконалював майстерність

в Берліні у П.Іоакіна. З 1892 року викладав у Київсько-

му музичному училищі, керував його струнним квар-

тетом. Виступав в Києві та різних містах України і сто-

лицях Європи. З 1913 року — професор консерваторії

в Амстердамі (Нідерланди).

Сталь Анна Луїза Жермена де (1766, Париж — 1817,

там же) — французька письменниця, теоретик літе-

ратури, публіцист. Своїм критичним ставленням до ре-

жиму імперії Наполеона І накликала на себе гнів імпе-

ратора й змушена була близько десяти років провести

у вигнанні. Влітку 1812 року подорожувала Україною

і Росією, їдучи з Австрії у Швецію. Про свою подорож

написала в книзі «Десять років вигнання», яка була ви-

дана 1818 року. У книзі вона називає Київ «столицею

України», звернула увагу на багатство і красу укра-

їнських народних пісень, була захоплена їхньою мело-

дійністю. Назвала Україну «російською Італією».

Танд Ґаспар де (1618 — 1697) — офіцер і літератор.

Був на службі у польського короля Яна ІІ Казимира.

Повернувся до Франції у 1668 році. У 1683 році видав у

Парижі книгу «Relation historique de Pologne», в якій є

розділ про Україну і козаків.

Теве Андре (1502 — 1590) — історік, географ і ман-

дрівник. У 1571 і 1575 роках видав у Парижі капіталь-

ний твір «Cosmographie universelle» («Загальна або