Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
ний син Франції з тривогою писав про долю України:
«В Європі є народ, забутий істориками — народ ру-
синів (українців — А.Т.)... Він має свої традиції, свою
мову, окрему від московської та польської, має вираз-
ну індивідуальність, за яку бореться... Наприкінці ми-
нулого століття всі у Франції і в Європі вміли відрізня-
ти Русь від Москви.» Делямар вимагав для захисту
українців реформи викладання в школах історії, щоб
не забувалось у Франції про український народ.
Де ля Мот (р.н. і р.с. невідомі) — французький ар-
хітектор кінця 18-го століття. Виконав проект палацу
гетьмана України К. Розумовського в Почепі, збудова-
ного українським архітектором О. Яновським.
Де ля Фліз Домінік П'єр, Дем'ян Петрович
(1787, Мец, Франція — 1861, Ніжин, Україна) — ка-
пітан медичної служби армії Наполеона І. У 1812 році
поблизу Смоленська потрапив у полон. Залишився в
Україні і працював лікарем у Київській губернії. Про-
тягом 1847-1854 років створив дев'ять унікальних ру-
554
кописних альбомів, написаних російською і фран-
цузькою мовами, в яких міститься краєзнавчий та
етнографічний опис Наддніпрянщини та Полісся.
Дюран (Дюран-Ґревіль) Еміль Олександр (1838,
Монпельє — 1903) — літературознавець, мистецтвоз-
навець, перекладач. Деякий час викладав французьку
мову в Петербурзі, де зацікавився творчістю Тараса
Шевченка. Для кращого розуміння його творів вивчив
українську мову. Дюрану належить перше у Франції
дослідження про Тараса Шевченка — «Національний
поет Малоросії Шевченко» (1876), яке високо оцінив
Іван Франко. У праці вміщені переклади Дюрана дея-
ких творів Тараса Шевченка.
Етцель П'єр Жуль (1814, Шартр — 1886, Монте-
Карло, Монако) — видавець, політичний діяч, пись-
менник. З його ім'ям пов'язаний розквіт французь-
кої літератури для дітей та юнацтва у другій половині
19-го століття. Серед його друзів була українська
письменниця Марко Вовчок, з якою він співробітничав
понад двадцять років. За дорученням Етцеля Марко
Вовчок переклала твори багатьох французьких пись-
менників. Найбільшу популярність як перекладачці
принесли їй твори Жуля Верна, п'ятнадцять романів
якого вона вперше переклала російською мовою.
Жеріко Теодор (1791, Руан — 1824, Париж) — жи-
вописець і графік. Жеріко цікавився історією України.
Він співчутливо ставився до її боротьби за незалеж-
ність від Росії і у 1823 році намалював портрет гетьма-
на Мазепи.
Кубертен П'єр де (1863, Париж —1937, Женева, Швей-
царія) — гуманіст, історик, соціолог, літератор, педагог
555
і громадський діяч, засновник Олімпійських ігор сучас-
ності, барон. Закінчив філософський факультет Сор-
бонни. Захоплювався вивчанням історії, а також педаго-
гіки, зокрема фізичним вихованням. Активно займався
боксом, фехтуванням, веслуванням, верховою їздою.
З його ініціативи у 1894 році в Парижі відбувся Міжна-
родний спортивний конгрес, на якому було ухвалено рі-
шення про відродження Олімпійських ігор. У підготов-
ці та проведенні конгресу провідну роль відіграв один з
найближчих однодумців і соратників П'єра де Куберте-
на російський генерал Олексій Бутовський (1838-1917),
українець родом з Полтавщини. На конгресі було утво-
рено Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) і за-
тверджено розроблену Кубертеном Олімпійську хар-
тію — зведення правил і положень МОК. Президентом
МОК було обрано Деметріуса Вікеласа (Греція), а Гене-
ральним секретарем — Кубертена. Після відставки Ві-
келаса Президентом МОК став Кубертен (1896-1925).
З 1925 до 1937 року був почесним Президентом. Автор
численних робіт з проблем спорту і фізичного вихован-
ня. Все своє життя він присвятив олімпійській ідеї, сер-
це заповів поховати в Олімпії (Греція).
Кюстін Астольф де (1790, Нідервіллер, Франція —
1857, Франція) — французький літератор і мандрів-
ник, маркіз. У 1839 році відвідав Росію. В книзі «La
Russie en 1839» («Росія у 1839») описав самодержавну
царську Росію — країну рабів і деспотії, в якій немож-
ливе щастя, тому що по самій своїй природі людина не
може бути щасливою без свободи.
Ланжерон Олександр Федорович (1763, Париж —
1831, Одеса) — російський військовий діяч, генерал
556
від інфантерії, граф. За походженням француз. На по-
чатку Великої французької революції 1789-1794 років
емігрував (1790) із Франції в Росію. У 1794 році всту-
пив до російської армії і прийняв російське підданство.
У 1815-1823 роках був генерал-губернатором Новоро-
сійського краю, головнокомандувачем Бузького і Чор-
номорського козацьких військ.
Левек П'єр Шарль (1736 — 1812) — французький
історик, автор багатотомної «Історії Росії» (1782-1793),
в якій є відомості про Україну.
Леже Луї Поль Марія (1843, Тулуза — 1923, Па-
риж) — філолог-славіст, член Академії написів і ху-
дожньої літератури (з 1900) та інших академій. Про-
фесор слов'янських мов і літератур у Колеж де Франс
(з 1885). У 1904-1906 роках викладав у Колеж де Франс
курс української мови і літератури. Дав високу оцінку
творчості Тараса Шевченка в науковому досліджен-
ні «Національний поет Малоросії Тарас Шевченко»
(1906) та статтях про українського поета у французь-
ких енциклопедіях. Йому належать переклади деяких
творів Тараса Шевченка французькою мовою.
Леклерк Ніколя Ґабріель (1726 — 1798) —фран-
цузький лікар, письменник та історик. У 1759-1762 ро-
ках був в Україні як лейб-медик гетьмана Кирила Ро-
зумовського. Перебуваючи в Україні, зібрав матеріали
з історії козаччини і Запоріжжя, які використав при
написанні книги «L'histoire des Cosaques de Boriste-
nes» (1776) та праці у трьох томах «Histoire phisique,
morele, civile et politique de la Russie ancienne et mod-
erne» (1783).
Лемерсьє-Келькеже Шарль (р. н. і р.с. невідомі) —
557
історик. Автор дослідження про Байду-Вишневецько-
го, який заклав початки Запорізької Січі. Написав пра-
цю «Кондотьєр Дмитрашка».
Леруа-Больє Анатоль (1842 — 1912) — французь-
кий письменник і публіцист. Директор школи політич-
них наук у Парижі. У 1872-1881 роках здійснив подо-
рож по Росії. У своїх працях «L'Empire des Tsars et les
Russes» (1881-1889) та «La France, la Russie et l'Europe»
(1888) подає цінні відомості про українців. Один з пер-
ших у Франції дав прихильну характеристику твор-
чості Т. Шевченка (1873). Писав про українські істо-
ричні пісні, видані В. Антоновичем і М. Драгомановим.
Леруа де Флажі (р.н. і р.с. невідомі) — історик. На-
писав книгу «Політичний, цивільний і воєнний стан
Російської імперії» (1807), в якій багато сторінок при-
свячено Україні. Автор описує природні багатства та
економіку «країни козаків» і пропонує посилений роз-
виток торгівлі з нею. В книзі знаходимо також ек-
скурс в історію України часів Козаччини, її відносини
з Польщею і Росією.
Лесюр Шарль-Луї (1770 — 1849) — французький
історик. За дорученням Наполеона І написав книгу
«Історія козаків» (1813), в якій на великому фактично-
му матеріалі виклав історію українського козацтва.
Людовік XIV (1638, Сен-Жермен-ан-Ле — 1715,
Версаль) — король Франції з 1643 року. За правління
