Тунель - Келлерман Бернгард (читать полную версию книги TXT) 📗

— Для того, щоб організувати роботу штолень і керувати ними, мені потрібна сила струму, що його тепер виробляють усі ніагарські гідроелектростанції разом. Але Ніагара вже зайнята, і я створю собі власну Ніагару!

Вони попрокидалися від своїх роздумів і подивилися Алланові в обличчя. І ще дещо впало їм в очі: за весь час, поки цей чоловік говорив, він жодного разу ані всміхнувся, ані пожартував. Гумор, видно, був йому чужий. Тільки один раз товариство дістало нагоду посміятися — це коли фоторепортери відкрили шалений вогонь затворами і Аллан гримнув на них: «Stop your nonsense!» [16]

Наприкінці Аллан зачитав відгуки фахівців із світовими іменами, висновки інженерів, геологів, океанографів, статистиків, фінансистів Нью-Йорка, Бостона, Парижа, Лондона, Берліна.

Особливий інтерес викликало коротке резюме Ллойда, що розробив систему фінансування проекту та одержання прибутків. Аллан зачитав його насамкінець, і тридцять голів запрацювали з якнайбільшою швидкістю і точністю.

Спекота зненацька мовби потроїлася. Обливаючись потом, присутні лежали в кріслах, і по їхніх обличчях стікали цілі струмки. Навіть кондиціонери, що стояли за кущами та величезними вазонами й безперервно видихали холодне, насичене озоном повітря, не давали вже полегшення. На даху було як у тропіках. Бої-китайчуки, вдягнені в прохолодні, білосніжні полотняні костюми, нечутно сновигали серед крісел і розносили лимонад, horses-neck [17], gin-fizz [18] та воду з льодом. Але ніщо не допомагало. Задуха хмарами підіймалася з вулиці й клубочилася в цьому садку гарячою парою, яку, здавалося, можна було схопити руками. Нью-Йорк, весь із залізобетону й асфальту, нагадував акумулятор із тисяч батарей, що ввібрав у себе спекоту останніх тижнів і тепер її віддавав. А глибоко внизу без угаву кричала й ревіла, мов у лихоманці, ущелина Бродвею. Напханий людьми Нью-Йорк (з одного боку — три тисячі миль океану, з другого — три тисячі миль континенту), цей збурений безсонний Нью-Йорк сам, здавалося, закликав, підганяв цих людей, вимагав від них дедалі більших, небачених зусиль. Нью-Йорк, мозок Америки, ніби й сам замислився, перевертав так і сяк гігантську думку, народжував її...

І ось Аллан замовк. Мало не на півслові. Його виступ узагалі залишився без кінцівки. Це був виступ навиворіт — його кульмінаційний момент припав на початок.

Кінцівка настала так несподівано, що всі зосталися в тих самих позах і ще напружували слух, коли Аллан уже пішов, давши їм можливість самим обговорювати проект.

Рекламний дирижабль якраз пролітав над «Атлантіком», і над Манхеттеном пропливали слова: «Продовжити життя на 25 років!» — «Гарантія!» — «Доктор Джості з Брукліна!»

7

Мак спустився з Мод у ліфті на десятий поверх, щоб повечеряти. Він був такий мокрий від поту, що мусив усе переодягнути. Але й тоді краплини поту все ще виступали раз по раз у нього на чолі. Від величезного внутрішнього напруження очі в нього й досі були широко розплющені, погляд невидющий.

Мод дбайливо витирала йому чоло й остуджувала скроні серветкою, змоченою у воді з льодом.

Мод аж сяяла! Вона щось говорила, говорила і сміялася від збудження. Який вечір! Оте товариство, гірлянди лампочок, зелень на даху, чарівний Нью-Йорк довкола — повік не забуде вона цього видовища! Як усі вони сиділи в одному колі! Імена, які вона тисячу разів чула змалечку, які вже самі по собі навіювали атмосферу багатства, влади, генія, відваги й сенсації. І всі вони сиділи й слухали його, Мака! Мод безмежно пишалася своїм чоловіком. Його тріумф викликав у неї захват, вона вже ні на мить не сумнівалася в успіху Мака.

— Як же я боялася, любий! — палко вигукнула вона і обхопила руками його за шию.— А як ти виступав! Я не вірила своїм вухам! Боже мій, Маку!

Мак засміявся.

— Мені легше було б виступити перед ватагою дияволів, аніж перед цими типами, повір мені, Мод! — відказав він.

— Як ти гадаєш, скільки вони там сидітимуть?

— Годину-дві. А може, й цілу ніч.

Мод вражено розтулила вуста.

— Цілу ніч?!

— Можливо, Мод. Принаймні вони дадуть нам час спокійно повечеряти.

До Аллана повернулася цілковита рівновага. Руки в нього вже не тремтіли, очі дивились і бачили. Як шанобливий чоловік і джентльмен він поклав дружині кращий шматок м'яса — такий, який вона любила, найкращу спаржу й боби, а тоді й сам спокійно взявся до вечері. На лобі в нього й досі ще виступали великі краплини поту. Аж тепер Мак відчув, що страшенно зголоднів. А Мод так жваво щебетала, що ледве встигала їсти. Вона перемивала кісточки всім, хто сидів нагорі. Віттерштейнер мав, на її думку, прекрасну й показну голову, молодявий вигляд Кілгаллана її здивував, а Джона Ендрюса, гірничорудного короля, вона порівняла з бегемотом. Зате Ч. В. Сміт, банкір, видався їй хитрющим лисом. А ота стара відьма місіс Браун витріщалася на неї, Мод, ніби на школярку! А це правда, що місіс Браун така жахлива скупердяга — навіть не вмикає вдома світла?..

Посеред вечері до номера ввійшов Хоббі. Цей Хоббі зважився (і він міг собі таке дозволити) спуститися в ліфті «Атлантіка» без піджака.

Мод відразу схвильовано підхопилася.

— Ну що там. Хоббі? — вигукнула вона.

Хоббі засміявся й упав у крісло.

— Такого я ще не бачив! — вигукнув він.— Там уже чубляться! Як на Уолл-стріт після виборів! А Ч. В. Сміт хотів був уже чкурнути!.. Ні, ви тільки послухайте! Я, каже, йду, це діло, як на мене, надто ризиковане. І — в ліфт. Тоді вони — за ним і ну щосили витягати його за поли з ліфта! Не брешу! Ye gods and little fishes! [19] А Кілгаллан стоїть посередині, розмахує тими відгуками й кричить, як на базарі: «Цього ж ви не заперечуєте, проти цього ви нічого не скажете!»

— Ще б пак, Кілгаллан! — кинув Аллан.— Що ж він матиме проти!

(Кілгаллан стояв на чолі «Сталь-тресту».)

— А місіс Браун! Добре, що прийшли фоторепортери! Вона схожа на городнє опудало в екстазі! Ця бабця з глузду з'їхала, Маку! Трохи не повидряпувала Ендрюсу очей. Розходилася, не тямить себе й усе кричить: «Аллан — найбільша людина всіх часів! Ганьба для Америки, якщо його проект залишиться не здійсненим!»

— Місіс Браун? — Мод застигла від подиву.— Але ж стара навіть світла не вмикає, така скупа!

— Уяви собі, Мод! — Хоббі знов вибухнув веселим сміхом. — Дідько їх знає, цих людей, girl [20]! Вона й Кілгаллан — ці двоє стоятимуть за тебе горою, Маку!

— Не хочеш з нами повечеряти, Хоббі? — спитав Аллан, обсмоктуючи курячу ніжку й уважно слухаючи товариша.

— Ну звісно, Хоббі, сідай! — вигукнула Мод і поставила ще одну тарілку.

Та Хоббі було ніколи. Він хвилювався куди більше, ніж Аллан, хоч усе це стосувалося його мало. Він знов побіг.

Через кожні чверть години Хоббі з'являвся в номер і доповідав, як стоїть Алланова справа.

— Місіс Браун підписалась на десять мільйонів доларів, Маку! Починається!

— Боже мій! — скрикнула високим голосом Мод і вражено сплеснула в долоні.

Аллан —він саме чистив грушу — спокійно звернувся до Хоббі:

— І що далі?

Хоббі був надто схвильований, щоб сісти. Він усе бігав по кімнаті, потім дістав з кишені сигару й відкусив кінчик.

— Отож бере вона з сумочки записника,— почав він, припалюючи тремтячими руками сигару,— я того записника й щипцями не взяв би, такий він заяложений,— і підписує! Тиша! Всі завмерли! А тоді й решта полізли до кишень, а Кілгаллан обходить їх і збирає записки. І ніхто більше — ні слова! Фоторепортери працюють на повну котушку! Твою справу вирішено, Маку! І will eat my hat! [21]

Потім Хоббі довго не приходив. Минула ціла година.

Мод принишкла. Вона сиділа схвильована й напружено прислухалася, чи ніхто не йде. І що довше вони чекали, то більше Мод занепадала духом. Мак мовчки сидів у кріслі й замислено посмоктував люльку.