Вогнесміх (1988) - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн txt) 📗
— Ти правду сказав, Гріг, — сумно згодився Лі. — Але що можна придумати?
— Втекти. Знайти вихід.
— Виходи стережуть такі головорізи, що не задумаються — вбити тебе чи ні. А до того, якби навіть пощастило вибратися живцем із вулканічної печери і опинитися у відкритому морі, що ти будеш діяти далі?
— Допливу до якогось острова. Повідомлю людям.
— Друже Гріг, — поблажливо усміхнувся учитель, — ти не уявляєш, де ми, які тут відстані, що тебе чигає поза цією схованкою. Ми ж не в кіно, де режисер може нагромадити серію найхимерніших випадковостей. Сотні кілометрів до населених островів, море кишить акулами. До того ж люди, які можуть зустрітися, не обов’язково хороші. На півночі лежать Філіппінські острови, на півдні — Молукські. Треба знати, хто тебе зустріне, як поставиться до твоїх застережень. Можуть навіть вважати божевільним, котрий втратив розум після катастрофи.
— Тоді приречено чекати апокаліпсиса? — роздратовано запитав Гриць. — Забути про те, що ми люди, що ми зобов’язані зробити все від нас залежне.
— Перш за все — спокій, — розсудливо відповів Лі. — Спробуємо ще вплинути на нього. Він обіцяв приходити, розповісти тобі про свій комплекс. Постарайся завоювати його симпатії. Ти ж бачиш — у нього є вразливі місця в психіці. Я допомагатиму тобі.
***
Тао приходив ще кілька разів, і Гриць, за порадою учителя Лі, не розпочинав політичних дискусій, не дратував інженера-пірата, а зацікавлено розпитував його про подробиці конструкції «апокаліптичного монстра», як жартома називав своє дитя Тао. Хлопця вразпла образна, лаконічна розповідь. Вона звучала так:
— Ідея «Рами» — Реалізатора Абсолютного Математичного Алгоритму — виникла у мене ще в Києві, коли я прослухав лекції доктора Боголо і бесідував з вашим братом, мій молодий друже. Як бачите, я не витрачав часу даремно. Ваші вчені сперечаються з-за теоретичних узгоджень, ламають філософські списи, копають ті ж самі тупикові ями, а я одразу взяв па озброєння те, що вразило мене. Я збагнув, що елементи нової математики можуть дати небувалі можливості для осмислення реальності та оволодіння нею. Ви знаєте давню притчу про винахідника шахів, який забажав «простенької» нагороди: на першій клітині шахової дошки — одну зернину, а на кожній наступній — вдвічі більше. Виявилася вражаюча прогресія. Але суть в тім, що цю прогресію використовує життя. Від першозиготинаростає те ж саме подвоєнняструктур: ось чому так блискавично жива істота проходить цикл планетарної еволюції в кожному ембріоні і після народження. Я використав той же принцип, до якого світова технологія ще не прийшла, а саме: я будую лише «першозиготу». «Рама» — це мікрозародок (комп’ютерний мікрозародок) універсального суперкосмічного комплексу. Його названо «Протеєм». Це ім’я міфічного морського діда — віщого полубога, який блискавично міняв подобу, і його неможливо було спіймати у якомусь конкретному вигляді.
У цьому зародку є алгоритми й програми багатьох допоміжних ЕОМ-роботів, котрі мають будувати периферійні вузли: матеріал для них — будь-які породи гранітів, базальтів. З них я отримую речовини такої пластичності, твердості й витривалості, які вимагаються. Це досягається методом гармонізації елементів. Не розумієте? Твердий горішок навіть для сучасних консервативних металознавців та фізиків… Зміною алгоритму я даю наказ переходити на будь-який рівень масштабності конструювання. Мозку дати наказ — перетворити всю планету, весь її матеріал в гігантський космічний корабель. І все це — за незначний період часу. Основне — завершити «Раму» — мою «першозиготу»,
— Ви певні, що це не фантом? — обережно запитав Гриць. — Невже пощастило так далеко вирватися за рівень глобальної технології?
— Я нікуди не виривався, — зневажливо махнув рукою Тао. — Всі ці можливості є в кожної великої держави. Просто бюрократичні структури обмежують дослідження, гальмують політ думки. Гори вражаючої інформації наявні в світових патентних бюро, але хто їх осмислює? Для цього потрібні синтетичні уми. Повірте мені — все це так. Слухайте далі… Основне — чіткий алгоритм першозадуму, формалізований у вичерпній, точній, оптимальній програмі, опертій на «живу математику», котра оперує тотожностями-моделями, а не числами. Та ви повинні знати передумови альтернативної математики…
— На жаль, дуже поверхово, — зніяковів Гриць.
— От бачте, — іронічно підморгнув Тао, — сумніваєтеся в можливості мого проекту, живуючи поряд з джерелом, котра напоїло мій задум. Ха-ха-ха! Дивака люди, адже так? Так от… Деталізацію формування комплексу реалізують ЕОМ-роботи наступної після «Рами» черги. Вони коригуються «першозиготою» («Рамою»), яка й надалі буде керівним центром, ревізором, «чакрамом» техноорганізму «Протея», нервовим вузлом, що здійснюватиме контакт між деміургом (тобто мною) і будь-якою акцією мого мислячого монстра, бо «Протей» не просто потужний корабель, а саме «жива» машина, «мислячий» космічний комплекс. Я навіть гадаю, що «Протей» буде своєрідним метаморфозом мено самого. Ха-ха! Не дивіться на мене оком психіатра! Ми живемо в божевільному віці, коли все можливе, все доступне… Згодом я зосереджу на «Протеї» генетичну інформацію всього людства і біосфери… А чого ж? Хіба теоретично це неможливо? А якщо можливо, то побудувати новий ковчег — справа часу й знань.
Гриць, відчувши, що інженера «заносить» десь у потойбічність, обережно повернув його до реальних проблем:
— А ви думали про наявність у світі потужної мережі оборонних комплексів? Досить вашому «Протеєві» з’явитися в повітряному просторі якоїсь…
— Дурниці! — обірвав Тао. — Мій «Протей» невразливий. Я можу пересуватися не лише в просторі, а й частково використовую флуктуацію часу. Поки що це не мандрівка в часі, а лише пульсація «минуле — майбутнє — сучасне» в межах десятків секунд, може, хвилини. Але цього достатньо для збереження невразливості. Як це досягається? Знову ж таки розгадку дає альтернативна математика цілості, що підійшла до розуміння світобудови як всеохопної променистої тканини буття. Образно кажучи, космос — ріка світлоносних капілярів, товща пульсуючих шнурів, по котрих передається інформація буття. Квантова механіка вивчає лише миттєвий зріз реальності, отже, має справу з частками, корпускулами, дискретностями. Але згодом вона ввійде у механіку всеохопності, яка вивчатиме динамічне життя світлоносної тканини вакууму поза деспотичною очевидністю миті.
Гриць пригадав, що такі думки висловлював брат Борис, думав про це і таємничий незнайомець Радісний, твердив подібні ідеї Юрій. Але все це було в теорії, а тут… реалізація? Як? І він прямо запитав Тао:
— Ви не могли б це пояснити якось популярніше?
— Охоче, Нагадаю вам про парадокс фотона… Як би вам сказати простіше? При досягненні ракетою першої космічної швидкості долається гравітація планети (чи зорі), тобто досягається невагомість. Так при досягненні швидкості С (300 000 км/с) зникає час. Бо справді, фотон, який мчить ось тепервід Сонця до туманності Андромеди… і він же, який туди прибуде через 2 000 000 років — це один і той же інформаційний імпульс. Час для нього (тепер — колись — потім) в цьому польоті зупиняється. Це означає, що Всесвіт «купається» в океані вічного часу, зв’язаний ним, як однією миттю, а ритміка тривіального часу (нашої історичної тривалості) є відносним утвором (відчуттям) дискретних тіл, явищ, істот — від первинних цяток чутливості матерії до вищих проявів свідомості, тобто час — лише нижчий аспект вічного єсть, потрібний на перших кроках формування «колискової» психіки. Зрілий розум входить у потік вічності й розуміє свою спорідненість з цілістю понад обмеженнями відносної ритміки.
— Пробачте, але ж ваш «Протей» сформовано з речовини. А речовина, частки з масою спокою, неспроможні переступити світловий бар’єр. Так твердить теорія відносності. Чи ви її заперечуєте?
