Вогнесміх (1988) - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн txt) 📗
— Не заперечую, — засміявся Тао, прикладаючи долоні до грудей. — Не думайте, що я пірат у всіх сферах. Але ви, молодий друже, повинні затямити основне: співрозмірності й константи світу виявлені стихійною творчістю першоелементів буття. Вони «слухняно» наслідують стереотип первісних імпульсів, що обумовили конструктивні закони відомого нам буття.
«Знову та ж сама ідея відносності законів, — подумав Гриць. — Може, ми справді підійшли до тієї межі, яку треба переступити?»
— Але настає час, — вів далі Тао, — коли мислячі істоти збагнуть можливість… точніше, відчують необхідність виходу з яйця стереотипу природи, і тоді «закони» будуть відкинуті, як риштування, а людина-деміург сама творитиме «закони» нового ступеня буття. Одним з таких ступенів є подолання променевого бар’єра. Це й дає змогу здійснювати флуктуацію в часі. Мій «Протей» разом з екіпажем може миттєво трансформуватися в інформаційний комплекс, локалізований у часовій флуктуації, скажімо, в межах ста секунд. Такий інформаційний пакет стає невидимий для звичайного ока, невразливий для сьогомоментноїзброї, орієнтованої на очевидний потік часу. Я стаю фантомом для людей Землі. А разом з тим зненацька з’являюся там, де мені потрібно. «Протей» стає суперквантому океані світлоносного вакууму.
— Але ж квант існує лише у польоті?
— Це помилка Ейнштейна (і сучасної науки). Є динамічні кванти, відомі нам, як радіація всіх спектрів. І є «спокійні» кванти, котрі є основою вакуумних глибин. Їхнє життя — віртуальна динаміка довкола певної точки. Такі кванти — підвалина буття. Наука ще лише торкається до цієї дивовижної таємниці. Мені пощастило зробити наступний крок. Інформаційний комплекс «Протея» може перебувати у «спокої» над якоюсь планетою, може входити в режим «польоту» по певному вектору і практично миттєво долати міжзоряні відстані. Суперквантовий «пакет» стає речовинним кораблем «Протеєм» з живими людьми на ньому там, де це потрібно мені. Мисляча істота направду стає жителем Всесвіту. А ми чекаємо «пришельців» з далеких світів. Ха-ха! Навіщо їм наїла примітивна планета? Ось коли вийдемо з колиски, тоді, може, й знайдемо достойних колег.
— А енергія? Де ви добуваєте достатню енергію?
— Енергія? — здивувався Тао. — Кожна світлоносна нить торкається всього океану сил. Сучасна технологія ґвалтує тканину буття, буквально витискуючи енергетичні запаси з органіки, або створюючи штучні «обвали» в радіоактивних речовинах. Це — варварство. Є можливість ировестп канали до вічної криниці сили, в якій ми купаємося, якою насичені. Туди я проникаю крізь «керн» будь-якого протона, будь-якої елементарної частки, що має в надрах «прохід» у всемірність. Але це вже не для популярного викладу. Захочете стати моїм побратимом — будете господарем дивовижних знань. Учителю, підтвердіть йому реалістичність моїх задумів. Жартую, жартую. Ви скоріше зробите його моїм супротивником. Але кажу вам відверто — марна справа. До вирішальної миті — лічені дні. Вибирайте — зі мною чи проти мене?..
***
Минув ще місяць чи півтора — Гриць не рахував. Знову бесіди з учителем Лі, з інженером-піратом, котрий інколи заглядав у затишну келію, викладаючи своїм гостям-полоненим запаморочливі концепції світобудови та прийдешнього Преображення планети. Хлопець вислуховував його спокійно, доброзичливо, щоб не дратувати, а тим часом робив прогулянки довкола озера, приглядаючись до розташування вулканічних скель, проходів з прихованої лагуни у море, подумуючи про можливість захоплення швидкісного катера. Тільки на кого покластися? Учитель Лі типовий прихильник «ахімси», класичного принципу непротивлення, він пальцем не кивне, щоб прикласти десь силу, хитрість, погрозу.
Тим часом на острові тривала інтенсивна робота. Вже самого склепіння сягала верхів’ям циклопічна споруда, сформована з фіолетових шестигранників. І Гриць відчував, як у грудях росте тривога. Від безсилля бив кулаком по каменю, довгими годинами сидів на березі, марив далеким Дніпром, викликаючи в уяві Русалію. І радився з нею подумки. Але рішення не приходило.
Розв’язка настала зненацька. Одної ночі, коли Гриць дрімав, почулися далекі крики, прокляття. Він схопився з постелі, учитель теж не спав. У коридорі з’явився Тао, він був зосереджений, нахмурений, чорні очі горіли темним вогнем. Оглянувши полонених, він поволі сказав, і в словах його Гриць відчув гіркоту:
— Мій молодий друже, ти правильно передбачив. Від Юди не застрахуєшся. Мене зраджено.
— Що сталося, Тао? — запитав Лі.
— Мій найближчий помічник відкрив схованку адміністрації кількох держав регіону. Я його знищив, але незабаром тут буде ціла ескадра. Я не встиг, лишилося кілька тижнів до повного завершення «Протея». Жаль!
— Невже ви вступите в поєдинок з ескадрою? — схвильовано запитав Гриць.
— Навіщо це мені? — зневажливо махнув рукою Тао. — Коли сонце згасає, негоже хапатися за світлячка. Зі мною покінчено, і я хочу визволити вас. Печера і все, що в ній, буде висаджена в повітря. Поспішаймо до катера. Я вас відправлю подалі від вулкана, там вас підберуть як потерпілих.
— А ти, Тао? — щиро запитав Лі. — Чому не хочеш розпочати нову стежку? Хіба карма не продемонструвала тобі марність месіанських замірів?
— Учителю, — гостро, з притиском відповів інженер, — не кажіть нічого про карму. Навіщо порожні слова там, де гримить ураган? Ходімо!
Неподалік від печери, на водах озера, похитувався катер. Десь в тумані завивали мотори інших суден. Острів з громаддям «Протея» був безлюдний. Тао, поспішаючи до катера, на ходу кинув:
— Я відпустив всіх людей. Хай рятуються, хто як може.
Незабаром всі троє були на судні. Тао плавно вивів його з лагуни у вузький прохід поміж райдужними скелями. Спереду замерехтіла поверхня моря, засиніло небо. Катер піднявся на крила і в бурунах запінених хвиль помчався до обрію. Громаддя острова з вулканічною вершиною хутко віддалялося. Вітер вихрив Грнцеве волосся, вселяв надію, збуджував радість визволення, а разом з тим в його душі зароджувалося співчуття до цього дивовижного авантюриста, геніального вченого та інженера, так безнадійно заплутаного в павутину егоцентричних психокомплексів. Марно гине талант, який міг би принести численні блага людям!
Зненацька з-за обрію вигулькнув гелікоптер, він прямував до катера. Тао зиркнув на нього, крізь зуби процідив:
— Прокляття! Я хотів доправити вас на якийсь заселений острів. Тепер доведеться зупинитися на якійсь скелі. Мені треба поспішити назад. «Протей» має загинути разом зі мною!
Судно круто розвернулося і помчало до скелі, що стриміла з моря. Вертоліт вже нависав над ними. Почулися постріли. Густа черга куль пролопотіла поряд з катером. Таєць-учитель зойкнув і схопився руками за груди. На оранжевому плащі розпливалася кривава пляма.
— Учителю! Що з вами? — відчайдушно закричав Тао. — Друже, підтримайте його. Зараз! Ось зараз я підійду ближче до острова!
— Пізно, — посміхнувся Лі сірими вустами. — Це бумеранг карми. Ти — мій учень. А гуру відповідає за всі промахи учня…
— Стрибай, друже, на ходу, я стиглу хід, — похмуро командував Тао, оглядаючись на вертольота, котрий знову, зробивши коло, наближався, пілоти розглядали судію згори. — Тримайся, друже, хай щастить! Бережи учителя, може, рана не смертельна! Прощай!
Гриць, обнявши Лі, стрибнув у море. Вода сягала до шиї. Він побрів до берега, долаючи опір хвиль. Катер віддалявся, звук мотора затихав удаліші. З того боку почулася черга важкого кулемета. Хлопець насилу витяг непритомного учителя на кам’янистий майданчик, роздер оранжеву накидку. Куля пройшла поблизу серця, кров запеклася на грудях чорніш згустком. Лі насилу розплющив очі, прошепотів, захлинаючись кривавою піною:
— Ну от… Бачиш, друже Гріг… Я правду казав… Долю Землі неможливо… вирішувати одинакам… Жаль Тао… Проте все… закономірно…
— Учителю, чим я можу вам допомогти? — ледве не плакав Гриць, припадаючи біля пораненого. — Це немислимо, щоб ви вмерли, коли знову свобода, коли ви ще можете зробити так багато…
