Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— А вона принаймні вихована, — поблажливо мовила Єлизавета. — Допоможіть їй підвестися.
Коли я зустрілася з королевою очима, то побачила, що вона вкрай короткозора. Незважаючи на те, що нас розділяли якихось три фути, Єлизавета мружилася так, немовби не могла як слід розгледіти мого обличчя.
— Гм-м, — вимовила Єлизавета, завершивши свою інспекцію. — Вона має грубі риси обличчя.
— Якщо ви так гадаєте, то тоді вам дуже пощастило, що ви на ній не одружені, — різко кинув Метью.
Єлизавета іще раз придивилася до мене.
— У неї пальці чорнилом заляпані.
Я прикрила свої забруднені пальці позиченим віялом. Бо плями, залишені чорнилом із дубового галу, видалити було неможливо.
— Невже я плачу тобі так багато, Привиде, що твоя дружина в змозі дозволити собі таке розкішне віяло? — спитала Єлизавета вередливим голосом.
— Якщо ми зараз почнемо обговорювати державні фінанси, то решті присутніх краще було б попрощатися й вийти, — запропонував лорд Берглі.
— От і чудово, — сердито кинула королева. — Ти, Вільяме, залишайся, і ти, Волтере, також.
— І я, — озвався граф Есекс.
— Та ні, Робіне. Ти мусиш зайнятися бенкетом. Мені хочеться, щоб сьогодні увечері мене порозважали. Я втомилася від проповідей і лекцій з історії, немов би я — якась школярка. Годі з мене оповідок про короля Іоанна чи про пригоди безнадійно закоханої пастушки, що тужить за своїм пастухом. Якщо буде вистава, то нехай це буде п’єса про лихого чаклуна та Мідну Голову, яка пророкує майбутнє. — Єлизавета постукала кісточками пальців по столу. «Час іде, час минає, час — минуле». Мені подобається цей рядок.
Ми з Метью обмінялися поглядами.
— Гадаю, ця п’єса зветься «Чернець Бекон та чернець Бангі», ваша величносте, — прошепотіла якась молода жінка на вухо своїй господині.
— Точно, Бесс. Займися цим, Робіне, — тоді під час вистави сидітимеш біля мене. — Королева й сама була непоганою акторкою. І оком не моргнувши, вона переходила від роздратування до вередливості, а від вередливості — до улесливості.
Дещо улещений королевою, граф Есекс пішов, але перед цим не забув кинути на Волтера спопеляючий погляд. І всі решта поквапилися за ним. Тепер найближчою до них поважною персоною був Есекс, і придворні, як ті нічні метелики на вогонь, полетіли до нього. Тільки Генрі, здавалося, не хотів іти, але вибору він не мав. Усі вийшли, і двері міцно зачинилися за ними.
— Вам сподобалася ваша поїздка до доктора Ді, пані Ройдон? — різко спитала королева. У її голосі не залишилося й краплини грайливості. Вона була налаштована вкрай по-діловому.
— Так, ми задоволені своїм візитом до пана Ді, — відповів Метью.
— Я чудово знаю, що ваша дружина здатна сама за себе відповідати, пане Ройдон. Тож дозвольте їй зробити це.
Метью кинув на неї лютий погляд, але промовчав.
— Мені дуже сподобалася наша поїздка, ваша величносте. — «Невже я й справді розмовляю з королевою Єлизаветою Першою?», подумалося мені. Відкинувши сумнів, я продовжила: —Я займаюся алхімією, і мене цікавлять книги та навчання.
— Я знаю, чим ви займаєтеся.
Довкола мене вогняним дощем спалахнула небезпека, і я побачила чорні ниті, що ляскали й волали.
— Я — ваша слуга, як і мій чоловік, — мовила я, рішуче зосередивши свій погляд на кімнатних туфлях королеви. На щастя, нічого цікавого вони собою не становили і тому не збиралися оживати.
— Я маю довкола себе достатньо придворних і дурнів, пані Ройдон. Із такими фразами ви не знайдете серед них місця для себе. — Очі Єлизавети зловісно блиснули. — Не всі мої розвідники звітують вашому чоловікові. Скажи мені, Привиде, яка справа привела тебе до доктора Ді?
— Приватна справа, — сказав Метью, насилу стримуючи своє роздратування.
— Таких немає — принаймні в моєму королівстві, — відказала королева, пильно поглянувши Метью в обличчя. — Ти сказав мені, щоб я не довіряла своїх таємниць тим, кого ти іще не перевірив на вірність мені, — тихо продовжила вона. — Ясна річ, моя вірність самій собі під сумнів не ставиться.
— То була приватна справа, що стосується доктора Ді й мене, мадам, — повторив Метью, тримаючись своєї «легенди».
— Чудово, пане Ройдон. Оскільки ви вперто не розкриваєте свою таємницю, я розповім про свої справи з доктором Ді, а тоді подивимося, чи розв’яжеться у вас після цього язик. Я хочу, щоб Едвард Келлі повернувся назад до Англії.
— Наскільки мені відомо, він тепер — сер Едвард, ваша величносте, — виправив її Берглі.
— А звідки ви це знаєте? — суворо спитала Єлизавета.
— Від мене, — спокійно мовив Метью. — Це ж моя робота, чи не так, знати такі речі? А навіщо вам потрібен Келлі?
— Він знає, як виготовити філософський камінь. І я не допущу, щоб він потрапив до рук Габсбургів.
— Он чого ви боїтеся, — з явним полегшенням сказав Метью.
— Я боюся померти і залишити своє королівство на поталу псам з Іспанії, Франції та Шотландії, які гризтимуться за нього, як за шматок м’яса, — заявила королева, встаючи та наближаючись до нього. І чим ближче вона підходила до Метью, тим разючішою ставала їхня різниця в зрості та силі. Неймовірно — така маленька жінка, а примудрилася скільки років виживати в неймовірно складних умовах, коли, здавалося, всі обставини складалися проти неї. — Я боюся за те, що буде з моїм народом, коли мене не стане. Кожного дня благаю Бога, щоб він допоміг мені врятувати Англію від страшної загрози.
— А-а-а-амінь, — проспівав Берглі.
— Едвард Келлі — не посланець Божий, який нам допоможе, запевняю вас.
— Кожен правитель, який заволодіє філософським каменем, матиме невичерпне джерело багатств. — Очі Єлизавети заблищали. — Якби я мала в своєму розпорядженні більше золота, то знищила б іспанців.
— Якби бажання могли перетворюватися на курей, то у жебраків не було б проблем із харчуванням, — сказав Метью.
— Не забувайтеся, пане Ройдон, — застеріг його Берглі.
— Її величність зібралася пливти через воду, яка таїть у собі численні небезпеки, мілорде. І моя робота полягає також і в тому, щоб застерігати її від цих небезпек, — обачливо і офіційно відповів Метью. — Едвард Келлі — демон. Його алхімічні дослідження відбуваються у небезпечній близькості від магії, і Волтер може це підтвердити. Конгрегація вдається до відчайдушних кроків, намагаючись підігрівати інтерес Рудольфа Другого до окультизму, щоб він, бува, не пішов небезпечним шляхом короля Якова.
— Яків мав усі підстави заарештувати тих відьом! — палко вигукнула Єлизавета. — Що ж до мене, то я теж маю всі підстави заявити права на філософський камінь, якщо хто-небудь із моїх підданих виготовить його.
— Ви й стосовно Волтера були налаштовані так само жорстко, коли він подався до Нового Світу? — поцікавився Метью. — Якби він знайшов золото у Вірджинії, ви теж почали б вимагати, щоб він віддав його геть усе вам?
— Здається, що саме про це і йшлося у нашій угоді, — сухо зазначив Волтер, — і швидко додав: — Хоча, ясна річ, я би з радістю віддав все те золото її величності.
— Я знала, що тобі не можна довіряти, Привиде. Ти в Англії для того, щоб служити мені, однак кажеш про оту Конгрегацію так, наче для тебе її побажання є важливішими за мої.
— Я маю таке ж бажання, як і ви, ваше величносте: врятувати Англію від нещастя. Якщо ви підете шляхом короля Якова і почнете переслідувати відьом, демонів та верів серед ваших підданих, то через це постраждаєте і ви, і держава.
— І що ж ти пропонуєш мені робити натомість? — спитала Єлизавета.
— Я пропоную нам укласти угоду — приблизно таку саму, яку ви уклали з Рейлі. Я потурбуюся, щоб Едвард Келлі повернувся до Англії, щоб ви змогли ув’язнити його у Тауері, і нехай він там намагається створити для вас філософський камінь, якщо зможе.
— А навзамін? — Єлизавета вдалася у свого батька і тому чудово розуміла, що в цьому світі нічого не дається задарма.
— Навзамін ви дасте притулок стільком відьмам, скількох мені вдасться порятувати з Единбурга, допоки божевілля короля Якова не скінчиться саме по собі, природним шляхом.
