Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Перші відомости про сей хлопський рух наспіли до королівської кватирі від краківського біскупа Ґембіцкого вечером 23 червня, одночасно з трівожною відомістю про емісарів Хмельницького, що прийшла від біскупа познанського кн. Чорторийського і з инших місць. Шляхта була сильно розтрівожена ними, і королівська кватира не менше. Привид хлопських розрухів, нищення шляхетських дворів, побивання шляхетської рідні не міг не трівожити їx в високій мірі — і ся трівога могла повести за собою розтіч шляхетських полків і повний розвал воєнної сили Польщі. Як я вище зазначив, саме в сім часі закінчувалося розташуваннє під Берестечком; польське військо відірвалося від своєї бази, заглибилося в українські землі, і почуло таку небезпеку в своїм запіллю! Ситуація була незвичайно грізна, — особливо коли за першою вістю біскупа Ґембіцкого прийшли від нього другого дня ще трівожніші вісти про повстаннє селянства, що вже почалось і загрожує всій країні і самому Кракову, полишеному без відповідної охорони.
Для задавлення повстання стільки ж як і для заспокоєння всеї шляхетської братії рішено зараз же післати на місце краківських діґнітарів, Зебжидовского і Лянцкороньского з тамошніми шляхтичами і з королівськими листами до місцевої людности. Король оповіщав відомости одержані від краківського біскупа про сей “інструмент Хмельницького” — “якогось Олександра Костку-Напєрского, що побунтував против короля і вітчини не малу частину хлопства в староствах Чорштинськім і Новотарґськім, розпускає універсали Хмельницького, писані руською мовою, і через підставні особи підбиває до непослуху і повстання против своїх панів, прикладом козацької ребелії, а для заохоти тамошнього хлопства до сеї сваволі обіцяє всякі вільности, свободи і богату здобич в домах шляхетських”. Закликав краківську шляхту — так само як зробив се місцевий підстароста кілька день перед тим, зібратися під проводом Зебжидовского для охорони Кракова і погамування повстання, і т. д. 18).
Одночасно дуже трівожні вісти прийшли також з Білоруси, від смоленского підвоєводи: козаки зробили діверсію на Смоленщину, перейшовши через Брянський повіт Московщини, і раптовим нападом захопили Рославль, викликавши паніку серед шляхти і всіх звязаних з польським пануваннєм елєментів, з другого боку — масовий рух серед тутешнього селянства. Се був зручний і сміливий хід, який міг би мати дуже серьозні наслідки для всього дальшого розвитку кампанії, поли б був відповідно підтриманий козацькими силами, а в польсько-литовських кругах мусів зробити особливо сильне вражіннє тому що стався за московською згодою і поміччю, і міг виглядати як початок московської інтервенції.
Ми знаємо, що військо козацьке просило у Москви діверсії на границях в. кн. Литовського. Москва не могла на се зважитися, натомість згодилося перепустити козацьке військо через свою територію. Такої добросусідської чемности просила для себе Польща через своїх послів Вітовского і Обуховича, але Москва їм сього не дозволила, а дозволила козакам. 11 травня післано про се наказ з московського розрядного приказу брянському воєводі кн. Долгорукову: коли козаки з пограничних городів будуть просити, щоб їх пропустити через Брянський уїзд на Рославль, то вчинити їх волю, обовязавши їх, щоб Брянським уїздом ішли спокійно, людей не грабували, збіжа і фуражу дурно не забирали, а місцевій брянській людности гостро наказати, щоб вони до козаків не приставали, з ними за границю не виходили і ніяких зачіпок в ними не робили 19). Про се Долгоруков повідомив козацьке військо, що стояло в Стародубськім повіті, під проводом полковника Шохова (!) і воно приготовилось до сеї діверсії через Брянський повіт, але потім його затримано, з огляду що в Москві саме готовилися відправляти польське посольство: очевидно вважали в сім часі таку операцію незручною, і фактично козаків пропустили вже після того як посольство відправлено, в середині н. с. червня 20). В супроводі московських людей козаки перейшли 15 червня границю, в скількости 4000 тис. бойового війська, а разом з ріжним обозовим людом до 7000, з сьома гарматами. “Всі на добрих конях в білих свитках (siermiеgach)”, під проводом Тарасенка, при тім 6000 Татар. В Брянську зробили їм перегляд, по московському “смотр”, і вони того ж дня рушили під Рославль, що зараз же їм поддався, 16 червня: “Жидів і Поляків порубали, а руських людей не рубали”.
Се викликало страшенну сенсацію і рух на Смоленщині. Козацькі чати розійшлися в ріжних напрямах, і селянство почало підійматись і приставати до козаків. Шляхта втікала до Смоленська, і звідти посилала на всі боки свої ґвалти і лементи, бо не почувала можливости боронитись 21). Країна була зовсім не приготована до оборони, і коли б козацький штаб енерґійно підтримав сей рейд, ся операція могла б дати великі наслідки. Але для того треба було не 4000, а 40000; те що пішло на перед — се була тільки розвідка, більше сил в сім напрямі козацький уряд не рішився післати, коли Радивил рушив на Україну, і все скинчилось тільки на страху і трівогах в королівськім таборі й на місцях.
Про військо Хмельницького до Берестецького обозу приходили в сім часі вісти, які змушували до перегляду стратеґічного пляну. Ввечері 24 червня полки посполитого рушення, що ще не перейшли Стиру, почули наближеннє Татар, наробили трівоги і виступили против неприятеля. Згодом виявилося, що трівога була фальшива, але в ночи, немов потверджуючи сі спостереження, прийшла відомість від підстарости з Бродів, що шпиги вислідили прихід Орди до Хмельницького. Другого дня навпаки — оголошено оповіданнє язиків, що Хмельницький відступає назад, і се ніби пітверджували відомости з роз'їзду Стефана Чарнецкого — що Хмельницького бачили під Ямполем — що він там направляє переправи для відворотного походу. Се викликало в королю й його військових дорадниках охоту йти далі на Україну, слідами козацького війська 22).
Серед сих суперечних вістей радили, що його робити, і рішили вислати під Краків кінну експедицію — стільки ж для придавлення тамошнього повстання, скільки, або й більше, для заспокоєння шляхетського табору. А з головним військом постановили спішно йти слідами Хмельницького, щоб не дати йому втікти і загубитися в глибинах України — куди шляхетське військо певно не схотіло б іти (так як то пізніш і сталося). 26 червня кінна експедиція під проводом мечника коронного Зебжидовского скорим маршом рушила на Краків — цілком непотрібно, як слідом виявилося. А головному війську велено готовитись на другий день рушити в похід за козаками. Хмельницький — як потім оповідано, вже приготовився розгромити польське військо підчас сього маршу і притаїв свої сили в догідних місцях, там же під Зборовим 23). Деякі відомості знов кажуть, що експедицію на Краків, не знаючи в чім справа, він прийняв за перший симптом, що польське військо почало розходитись, і се заохотило його до наступу 24).
Вдосвіта 27 червня польське військо вже рушилося в напрямі на полудне, і Хмельницький приготовив уже против нього наступ — коли до короля прилетів вістун з розїзду звісного нам Забузького з відомістю, що хан таки справді прийшов до Хмельницького, і Хмельницький з татарським військом рушає против Поляків. Він уже вислав в передовім полку Богуна, очевидно — як виходило з польських оповідань — щоб зайняти переходи на Ікві і розложити свої засідки. Супроти того гетьманові Потоцкому вдалося намовити короля, що він згодився затримати похід до вияснення справи, і звелів завернути назад ававґард.
Справді, по сій першій вісти одно за другим наспівали потвердження, що козацьке військо дійсно наступає спішно на зустріч, і вже недалеко Берестечка помітивши, що польського наступу нема, Хмельницький спинивсь і собі та став ладитися до наступу. Здибавши на переправі роз'їзд кн. Вишневецького козацьке військо погромило його, і втікачі принесли до польського табору вночи під 28 вже цілком певну відомість про козацький наступ 25).
