Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Примітки
1) З сучасного листа: Nieiaki Alexanderko Kostka, subordynowanny od Chmela w Podgorzu lud zbieral ukazujac uniwersaly k. i. m. — chlopstwo jakoby imieniem krolewskim pobuntowal, aby teraz takich krzywd swoich od panow dochodzili. Осол. 2286 л. 157.
Подібне сповідає Маєр, те що чув в переїзді під Варшавою. Костка показував універсала Хмельницького, де той його заохочував зробити те саме що він на Україні зробив: зібрати селян і заволодіти підгірєм, таким чаном вони стануть вільні, як тепер на Україні (с. 40-1).
2) Теки Нарушевича 145 с. 124.
3) В копії gorach — я думаю, що се помилка зам. goralniach.
4) Тамже с. 186.
5) Жерела XVI. 118-9.
6) Освєнцім подає сі виписки в копії, так як вони були одержані в королівськім таборі, с. 324-5. Королівський секретар Бєчиньский, розповідаючи сі новини в своїм листі з сокальського обозу 8 червня (лист сей друкований в Ojcz. Spom. II с. 71, але без сього закінчення) розпочинає їх так: Завзявшися в своїй безчесности, жорстокости і злости викорінити імя лядське із самою памятю, Хмель не має за досить, що злучившися з поганством підняв такі великі війська против короля, пана свого, але ще в глибину Корони і по всій Короні дві тисячі розбійників поставив на сю злу, ганебну роботу, велівши перебиратися за прочан, за ксьондзів, за жінок, — щоб вони — як люде шляхетські рушаться з домів своїх — палили міста, села, двори; бунтували підданих против панів і під'юджували на їх знищеннє. Отже за ласкою божою зловлено кількох і вони все на муках розповіли і майже кождого описали, який він”. І розповівши коротко сі зізнання, завважає: “Треба їх як найскорше громити і запобігати злому — аби нам не прийти до останнього упадку. Бо як тут їx настрашимо, то й инші воєводства будуть обережні”. І просячи свого адресата занятися сею справою, додає:
“Вже у нас скілька млинів спалили, де знали, що можна щось узяти”. Осол. 2886 л. 156.
7) Освєнцім с. 323-4.
8) Особливо Кубаля в своїй студії про Костку Напєрского, передр. в Szkico т. I.
9) Нинішні крайні українські осади на заході — за р. Попрадом лежать тільки в двох-трьох милях від Чорштина над Дунайцем, що служив базою Напєрского.
10) Ґоліньский заховав нам його портрет, так як бачив, коли його потім везли до Кракова: зросту невеликого, тонкий, молодий, чорний вус висипався, борода мала, гостро-кінчаста, волосє велике кучеряве, в кабаті чорнім, з рукавами розтятими — сорочку було видко, чорні плюдри підперезані хусткою.
11) Так оцінював його замисли краківський підстароста Єронім Сметанка, що в неприсутности старших діґнітарів скликав 21 червня місцеву шляхту в похід на Напєрского і його дружину: “Невідомий а розсмілений на розбій і сваволю чоловік, прибравши імя заслуженого дому панів Костків, силкується розвести в нашім воєводстві ребелію подібну до української (usiluie podobna rebellia ukrainskiei w tym woiewodztwie uczynic). Тижнів з вісім тому, що найменше, з'явившися пішо, без слуги, в чужоземнім одягу до Нового Тарґу і там милосердно прийнятий у п. Здановского, економа тамошнього, він бунтує і приводить до ребелії тамошнє хлопство своїми листами і через намовлені особи, (обіцюючи) наданнє вільности, визволеннє з підданства, здобич і безкарність за злочини, а нарешті — знищеннє шляхетського стану — Краків, ґрод. кн. 79 с. 1635.
Найцінніші відомости про Костку й його повстаннє завдячуємо Ґоліньскому що був найближчим свідком сих подій, і Освєнцімові що брав участь в поході на погамованнє сього повстання. Кілька більших і менших сучасних реляцій і листів в ркп. Осол. 225 л. 377-9. На сих джерелах головно заснував свою студійку — на жаль сильно закрашену белєтристикою, пок. Кубаля (Kostka Napierski, передр. в I т. Szkice). Завдяки д-ру Герасимчуку, я мав змогу доповнити їх кількома новими документами, що він вибрав з краківських збірок.
12) Осол. 225 л. 377 об.
13) Здановский — підстароста новотарґський, оден з тих шляхтичів, що гостинно приймали Напєрского.
14) Освєнцім с. 326-7.
15) Тамже с. 327-8.
16) Ojczyste Spominki І с. 86-7.
17) Осол. 225 л. 387 л. об.
18) Краків, ґроду liber relationum № 79 ст. 1635, 1737, 1804
19) Польські справи 1651 р. ст 1.
20) Освєнцім с. 319, реляція смоленського підвоєводи з дня 20 н. с. червня.
21) Польські справи 1651 р. 1 б., л. 42-3, 169-70. Освєнцім тамже.
22) Освєнцім с. 330 об.
23) Дуже докладно розвиває сей мотив Твардовский (с. 24): “Видко Хмельницький тоді знаючи про похід королівський під Дубно був в тім розумінню, що як то під Зборовим — десь його заскочить, на якісь переправі, та з обох оточить. От на те то посилає хана манівцями під Почаїв, а собі з всіми таборами проминає Кремінець — змовивши з собою в півдорозі зійтися тим військам обоїм”
24) “Видко дійшла відомість до Хмеля, що наше військо відходить: дав тому привід виїзд п. мечника (Збжидовского), п. конюшого коронного і старости сандецького та служебного війська 1000, а що з тими людьми немало було возів, що назад вертали, то й дали йому знати шпиги — котрих йому не бракує — що Ляхи уступають. Отже ми до нього (Хмеля) підходили — а він з ханом до нас поспішив” (реляція Мясковского — Міхалов. с. 640).
25) Освєнцім с. 334.
МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ТРАВНІ 1651 РОКУ,ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАКІВ В ПОЛЬСЬКІМ ОБОЗІ, КОЗАЦЬКІ ОПОВІДАННЯ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ, ОПОВІДАННЄ СЕМЕНА САВИЧА, ОПОВІДАННЯ КОЗАЦЬКИХ ПОЛКОВНИКІВ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ.
Наскільки повні і докладні наші відомости про життє польського табору, настільки ж загальні і недокладні наші вісти з козацької сторони з сих днів і тижнів, що попередили берестецьку катастрофу. Маємо кілька оповідань людей дальших і ближчих до подій, включно до такої визначної особи як Іван Виговський, — але всі вони (а може не так і вони, як ті московські записувачі, що заховали нам сі оповідання в московських актах) мало спинялись на обставинах, які попередили траґічну подію, що стала вузлом ситуації, а всю увагу присвячують тільки їй — зраді хана, його відступленню в рішучий момент, його утечі й полоненню гетьмана та ґенерального писаря. Але як прожила ceй місяць величезна українська маса згромаджена в таборі; які гадки і настрої хвилювали її, старшину, гетьмана й його найближчих повірників і дорадників? Про се даремно старались би ми вибрати щось певне, конкретніше, детальніше з сих оповідань, і з тих донесень, чуток і вигадок шпигів і дезертирів та вириваних тортурами “конфесат” язиків, що приставлялися до обозу і по витягненню всяких можливих інформацій за непотрібністю ліквідувались 1), — а ми тепер виловлюємо їх з ріжних старих збірок 2).
Ми бачили, що протягом яких двох місяців Хмельницький бездіяльно пересувався туди-сюди на волинсько-подільській границі, виглядаючи хана, чекаючи діверсії московської, угорської (семигородської), може — й турецької. Через простий недогляд, чи може через якісь нам невідомі перешкоди давши змогу Полякам збити свої воєнні сили в доволі серьозний кулак, він не рішався власними силами їх атакувати, і чекав. Чи інтервенції? чи того щоб ся польська сила (добре відома йому в своїй невитрівалости!) сама розпалася від самого часу? Се ж дійсно було неминуче через те що посполите рушеннє не було обовязане стояти в полі довше певного, недовгого часу, а наємне військо теж не могло довго лишати ся незаплаченим — а платитися не мало звідки.
Ті мотиви, якими польські вістуни і бранці пояснюють ті пересування, мало нас переконують — крім одного, вказаного нами вище, і виразно підчеркненого одним з бранців (с. 276) — потреби міняти місце для відживлення свого війська і його великої кінноти. Можемо вірити вістунам, що відживленнє такої маси було дуже тяжке, і реквізіції запасів у селян і міщан викликали роздражненнє (с. 275-6). Але мусимо вірити також і сим донесенням про настрої війська виявлені радою в червні: бажання “черни” раз довести боротьбу до кінця, не застрягати знову в сітях пів-замирень, і не без впливу сих настроїв може гетьман і старшина більше не відкликались на королівські пропозиції: відновити переговори з комісією. Однаково, не довівши Польщу до останньої крайности, не можна було добути від неї реальних уступок; які могли б дати змогу уставити якісь можливі відносини на Україні: се ясно показали попередні три роки. Але поки що не було можливости так її Притиснути. На Татар була мала надія, судячи з поведення нуреддіна — обережного й ухильчивого. Рішати все силами самого свого війська — Хмельницький не відважавсь, і тягнув -поки прихід хана не змусив його нарешті кинути банк, і програти його — через нову зраду того ж хана.
