Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Річард проковтнув клубок у горлі і подивився на Еді. Вона підняла на нього свої повністю білі очі, спокійні, незважаючи на сильний біль.
— Еді, ми досягли мети. Твій план спрацював. Ми вижили тільки завдяки тобі.
— Я дуже рада, — вона злегка посміхнулася. Але тепер ти зобов'язаний допомогти Ніккі.
— Потурбуйся зараз про себе.
Вона стиснула його руку, залучаючи його ближче.
— Ти повинен допомогти їй. Моє завдання виконано. Вона зараз буде твій єдиний шанс, зберегти все, що нам дороге в цьому світі.
— Але…
— Помагай Ніккі. Зараз вона бути твоя єдина надія. Обіцяй мені, що ти допоможеш їй.
Річард кивнув і відчув сльозу, що стікає по щоці.
— Я обіцяю.
Вона посміхнулася трохи ширше, від чого зморшки покрили її щоки.
Річард не зміг стримати посмішку, зрозумівши, що вона тільки що зробила. Зедд одного разу розповів йому, що чаклунки ніколи не говорять все, що їм відомо, і різними способами переконують погодитися з речами, які інакше ти не схвалив би.
— Мені не потрібні хитрощі чарівниць, щоб стримати свою обіцянку допомогти Ніккі. Натан зніме з неї ошийник.
В той час, як вона посміхалася Річарду, він відчув, що її рука трохи стиснулася.
— Я б не була так впевнена, Річард. Їй потрібна допомога, яку можеш дати тільки ти.
Річард не знав, що він може зробити такого, на що не здатний Натан. Навіть якби він умів користуватися своїм даром, він вже давно втратив всякий зв'язок з ним. Коли очі Еді м'яко закрилися і Джилліан почала ридати від занадто сильних переживань, що звалилися на її розум, генерал Мейфферт обняв її за плечі.
— Лорд Рал! — Покликала Кара.
Річард з Натаном обернулися, дивлячись на Морд-Сіт, Яка згорбилась біля Ніккі.
— Поспішайте!
— Тримайся, — прошепотів Еді Натан.
Він доторкнувся пальцем до її лоба. Еді глибоко зітхнула, її м'язи розслабилися.
— Це підтримає її деякий час, — довірливо повідомив Натан Річарду. — Можливо, за допомогою Сестер я зможу зробити для неї трохи більше.
Річард кивнув, потім підхопив Натана під лікоть і допоміг йому піднятися на ноги. По дорозі до Ніккі вони просто розштовхували тіла мерців. Більшість убитих були солдатами Імперського Ордена, але траплялися й люди Внутрішньої Гвардії.
Ніккі виглядала ще гірше, якщо це взагалі було можливо. Невидима сила стрясала її в спробах вибити залишки життя.
— Ти повинен зняти з неї ошийник, — сказав Річард Натану. — Джеган використовує Рада-Хань, щоб управляти їй. Думаю, що зараз він намагається вбити її з його допомогою.
Натан, піднявши віко Ніккі, тут же оцінив її стан. Потім він простягнув обидві руки і наклав їх на гладкий металевий нашийник, облягаючий її шию. Закривши очі, він насупив брови в спробі закликати силу. Здавалося, що все повітря навколо задзижчав і м'яко завібрував. Через мить ці відчуття згасли.
— Мені шкода, Річард, — тихо сказав він, розпрямляючись.
— Що значить «тобі шкода»? Він все ще замкнений. Ти повинен зняти цю штуку, перш ніж вона вб'є її.
Натан окинув поглядом убитих, його блакитні очі помутніли. Нарешті його сумний погляд звернувся до Річарда.
— Мені шкода, мій хлопчику, але це не в моїх силах.
— Неправда, — сказала Кара. — Ти можеш це зробити!
— Я б зробив це, якби міг, — потряс він головою з пригнічений видом, — але я не можу. Нашийник утримується обома сторонами її дару. Я ж володію тільки магією Приросту.
Річард не міг погодитися з цим.
— Палац підсилює твої можливості. Ти — лорд Рал. Тут ти набагато сильніший. У тебе багато сили! Скористайся нею!
— Моя магія Приросту посилена тут. Але у мене немає магії збитку, щоб посилювати і її. Без магії збитку, спрямованої проти замка, я не можу нічого зробити.
— Ти повинен намагатися!
Натан поклав руку на плече Річарда.
— Я вже спробував. Моїх можливостей недостатньо. Мені дуже шкода. Боюся, що я нічим не зможу допомогти.
— Але якщо ти не зробиш цього, вона помре.
Подивившись в очі Річарду, Натан повільно кивнув:
— Я знаю.
Позаду Натана виник генерал Мейфферт.
— Лорд Рал!
Натан з Річардом обернулися на поклик удвох.
Мить він вагався, переводячи погляд з одного на другого:
— Нам необхідно що-небудь зробити перш, ніж вони зможуть послати ще людей в тунелі. Не варто говорити, як багато солдатів ще залишилися там внизу, в інших залах та кімнатах, вичікуючи зручний момент для відновлення нападу. Ми повинні діяти, і негайно.
— Очистити тунелі, — наказав Річард. Власний голос здався йому порожнім і неживим.
— Що? — Здивувався Натан.
— Спершу очистити коридори. Переконайтеся, що там більше немає солдатів Ордена. Потім скористайся вогнем чарівника. Відправ його вниз по катакомбах. Катакомби — місце для мертвих. Позбавте його від живих.
Натан кивнув:
— Зараз я гляну.
Річард, міцно стискаючи руку Ніккі, глянув на високого чарівника.
— Натан, там є робота для тебе.
— Я можу утримувати будь-яку їх кількість від спроб проникнути сюди.
— Я подбаю про Ніккі. Чим ми можемо допомогти їй?
Терзаючись власною внутрішньою мукою, Натан подивився на Річарда.
— Залишайся з нею, Річард, поки вона не відійде. Не залишай її одну в останню мить. Це все, що ти можеш зараз зробити.
Відсалютувавши, він повернувся і пішов за генералом Мейффертом.
Кара, що сиділа на корточках біля Річарда, співчутливо поклала руку йому на плече, коли він схилився над Ніккі.
Річард відчував себе померлим. Він дбайливо обійняв Ніккі, не в змозі запропонувати їй який-небудь реальний захист, якесь спасіння — нездатний запропонувати їй звільнення від домагань Джегана на її життя.
Весь ланцюжок подій, які привели його до цієї точки його життя, здавалося, навалився на нього. Незалежно від того, що він робив, прихильники Імперського Ордена непохитно просували свою справу вперед.
У своєму фанатизмі вони були налаштовані стерти всю радість з життя, видалити з неї всю цінність, перетворити саме існування в нестерпне страждання.
Переконані своєю безглуздою вірою в прекрасне вічне загробне життя, отримане через самопожертву цьому житті, послідовники Ордена жадали простежити, щоб кожен, хто смів хотіти існувати лише заради свого життя, був підданий непомірним стражданням виключно за їх нестерпні гріховні бажання.
Річард ненавидів їх. Він ненавидів їх несамовито за всю шкоду, яку вони заподіювали іншим. Йому хотілося просто стерти їх усіх зі світу життя.
Ніккі, незважаючи на те, що по більшій частині вже ні на що не реагувала, обхопила поміцніше рукою його шию, ніби намагаючись заспокоїти його в його горі, ніби наміряючись сказати йому, що все в порядку, що вона так само, як і ті багато інших, хто боровся і вмирав, щоб захистити їх бачення життя, право їх улюбленим жити в безпеці від насильства, яке обрушилося на них за просте бажання бути вільними, скоро буде в вічному світі, де біль вже не зможе наздогнати її.
Навіть притому, що він знав, що вона, нарешті, буде вільна від жахливого страждання, і буде поза досяжністю Джегана, Річард не міг перенести думку про те, що вона покине світ живих.
У той момент, Річарду все здавалося марним. Все хороше в житті було методично зруйноване людьми, які пристрасно вважали, що їх головна мета в житті полягала в тому, щоб вбивати тих, хто не бажає схиляти голову і підкорятися віруванню Ордена.
Світ був у владі надзвичайного безумства.
Так багато людей вже загинуло, і ще так багато загине. Річард відчував, як ніби він був підхоплений виром, що затягує його навічно в глибини розпачу. Здавалося, безглуздій різанині немає кінця, немає ніякого виходу з цього всього, крім смерті.
І тепер Ніккі прямувала в цю останню подорож.
Він просто хотів жити своїм життям з жінкою, яку він кохав, так само, як і багато інших. Замість цього пам'ять Келен була у неї вкрадена, залишивши її інструментом в руках тих, хто гостро бажав залучити в свої вірування кожного, або знищити їх усіх.
