Не той став - Нечуй-Левицький Іван Семенович (бесплатные версии книг txt) 📗
- Романе! Чого це ти сьогодні такий веселий та говорючий? - не втерпіла і спитала в його Настя.
- Чогось веселий, та не скажу чого: нехай кортить, - сказав Роман.
- Та скажи-бо! Певно, мати щось дуже веселе сказала тобі, бо й мати увійшла в хату чогось дуже весела, - промовила догадлива Настя.
- Та то сьогодні, мабуть, трапився день веселий, - сказав Роман і знов налив чарку та й випив.
- Ой боже мій! вже й горілки мало зісталось в пляшці! - аж крикнула Настя, - їй-богу, мати будуть гримати.
В той час надворі гавкнула собака. Швидко потім в хату увійшла Соломія. Вона думала, що Роман в церкві, і забігла до Насті, але, одчинивши двері, вона вгляділа і Дениса й Романа за столом. Бідна дівчина аж подалася назад у сіни. Вона й сама не знала, чи йти в хату, чи вертатись, їй було ніяково, що вона ніби сама прийшла до Романа в хату.
- Соломія! - аж крикнув Роман з-за стола. Соломія од сорому подалася через поріг у сіни. Настя схопилася з місця, взяла Соломію за руку і потягла в хату.
- Здорова була, Соломіє! - гукнув Роман. - Чого це ти закомизилась? Неначе боїшся переступити через наш поріг.
Настя притягла Соломію до стола. Соломія все опиналась та соромилась. Роман силою посадив її на ослоні, поруч з Настею.
Соломія сиділа ні в сих ні в тих і мовчала, але перегодя стала сміливіша. Весела компанія швидко її розвеселила. Соломія почала і собі жартувати та реготатись.
- Просимо до полудня! - сказав Денис і показав рукою на порожню миску.
- Спасибі! я вже пополуднувала дома. Доїдай, Денисе, на здоров’ячко, та тільки не об'їдайся, - сказала Соломія і посунула порожню миску до Дениса.
- Спасибі за ласку, - обізвався Денис, - мабуть, уже такий мій талан… ох!… що дівчата годують мене з порожніх мисок.
- Може, тобі ще й солі треба до страви? - промовила Соломія і поставила перед Денисом солянку. - Посоли, то буде смачніше.
- Ох!.. вже мені й так солоно од тих дівчат… ох! - жартував Денис.
- Одже ж ми поїли всі вареники, а ти, Денисе, ще й смієшся з Соломії. Потривай, Соломіє, ось я піду в хижку та винесу паляницю. Пополуднуєш, Соломіє, паляницею з сметаною, - сказала Настя і встала з ослона.
- Еге! як дівчатам, то й палянички, а як парубкам, то тільки святий хлібець! Не йди, Насте! Не пущу! - крикнув Денис і погнався в сіни за Настею.
- А що, Соломіє, чи посилати до тебе старостів? - спитав Роман в Соломії.
- Оце! попереду пришли, а потім вже питай! - сказала Соломія і зареготалась.
- А чи не візьму я часом гарбуза од тебе?
- А хіба ж я знаю…
- Я тебе питаю без жартів, - сказав Роман і насупив брови. Його лице з веселого стало поважне і навіть сердите.
- Хіба ж ти так не любиш гарбузів, чи що? - сказала Содомія і знов засміялась. - І гарбуз має смак, та ще й непоганий.
- Не люблю. Я вже що роблю, то роблю напевно, - сказав Роман, спустивши очі.
Задума впала на його чоло. Він похилив голову і мовчав. Соломія перестала сміятись і собі задумалась. Вид її став поважний, неначе в тих пустунів дітей, що на них несподівано посварився пальцем і гримнув старий батько.
- Чи батько твій та мати не спротивляться, як я прийду до тебе з старостами? - спитав Роман.
- А чого їм спротивлюватись? Мій батько поважає твою матір і любить балакати з нею про усякі страхіття, - сказала Соломія. - Я боюсь, що твоя мати спротивиться…
- Ні! - сказав Роман.
- Як твоя мати ні, то й я ні! - сказала Соломія. Роман підвів голову, ніби розплющив очі. І з його ясних очей полився ніби веселий промінь і впав на Соломіїні гострі очі. Вона спустила довгі чорні вії, котрі ніби чорними торочками впали на її щоки, і почервоніла, як маківка.
Хатні двері одчинились, неначе буря вдарила в їх. Настя влетіла в хату з паляницею в руках, зачинила за собою двері і придержала клямку. Денис сіпнув двері, і малосила Настя випустила з рук клямку й ткнула головою та паляницею Денисові в груди. Вона прибігла до стола, сіла й сховала свої руки з паляницею під стіл.
- От таки наріжу Соломії паляниці, а тобі не дам! - кричала Настя, засапавшись.
- За всі голови! То й не проситиму! - сказав Денис і ніби впав на лаву.
- Випий же хоч чарку до полудня, Соломіє! - сказав Роман і подав чарку Соломії. Соломія випила півчарки і почала полуднувати.
- А що! таки по-моєму стало! - сказала Настя і кинула на Дениса жменю насіння; насіння пороснуло з жмені і посипалось і на Дениса, і в сметану.
- Ну та й дурієш же ти, Насте! - обізвався Роман. - Хіба ж ти маленька? Дуріє, як мала дитина.
- Але ж і п'ють оті дівчата, біси батька зна як! - крикнув Денис. -Мочить губи та ще й обітре рукавом, щоб в рот не попало ні крапельки. От ми то не так п'ємо.
І Денис налив чарку, бахнув нею в губах, надув щоки і витріщив круглі очі на Соломію.
- Ой боже мій! Одже видудлять усю горілку! Ой, лаятимуть же нас мати, аж в шкуру не потовпиться. Геть! Дай сюди пляшку! Їй-богу, видудлили вже більш як півпляшки, - сказала Настя.
Соломія аж тепер згадала про бабу Зіньку. Вона обернула голову, кинула оком на вікно. За двором, йшла з церкви баба Зінька.
- Ой боже мій! баба Зінька з церкви йдуть! - аж крикнула Соломія і схопилась з ослона.
- Ой боже мій! пляшка на столі! Півпляшки горілки не стало! Що ж я тепер буду робити! - крикнула Настя.
- Нічогісінько. Сядь та руки згорни, - спокійно сказав Роман.
- Ой Романе, і ти, серце Настусю! не кажіть же своїй матері, що я оце була в вас, - сказала Соломія і прожогом кинулась в сіни, через другі сінешні двері вискочила на задвірок і, неначе птиця, шугнула в садок, а з садка чкурнула через огород просто через грядки та й зникла в вербах. Настя вхопила кухоль з водою і хотіла долити пляшку.
- Не збавляй горілки, дурна! - сказав Роман і кинувся виривати в Насті з рук пляшку.
Хатні двері одчинились, і в хату вступила поважна баба Зінька. Вона стала на порозі і тільки осміхнулась.
- А що! буде вам тепер од баби Зіньки. Випили бабину горілочку та вже водицею доливаєте, - обізвалась Зінька та все осміхалась добрим ласкавим осміхом. Вона милувалась пустощами молодих.
- Ну-ну, сьогодні я весела. Не буду на вас гримати. Один тому час. Смійтесь, поки молоді. Смійтесь, аби не плакали, - сказала баба Зінька, роздягаючись.
- А навіщо то ви накидали насіння в сметану? Мабуть, щоб смачніша була? Ото дуріли! Ото дуріли! Повісь, Настусю, на стіні різку от на тих хлопчиків, щоб мені була напохваті! - сказала баба Зінька, вішаючи свитку на жердці.
Баба Зінька обернула голову до Настусі і прижмурила одне око. Настя осміхнулась.
- Та це, мамо, на мене б треба почепити иа стіну різку, бо то я розсипала насіння в сметану.
- То й ти така. як і вони! Горенько мені з вами! - сміялась баба Зінька, поглядаючи на Романа.
В той час Филін після вечерні наздогнав батюшку на цвинтарі і підступив до його. Филін любив після вечерні побалакати з батюшкою та проводив його до самого двору, розмовляючи то про се, то про те.
Він розказував йому про свій недавній сон. З своїми снами він вже трохи обрид батюшці. Батюшка трохи не засміявся і ледве вдержався.