Не той став - Нечуй-Левицький Іван Семенович (бесплатные версии книг txt) 📗
«Ну та й розносились сьогодні з своїми снами», - подумав батюшка, осміхаючись крадькома.
- А це мені трапилась біда. Хтось мене, батюшко, обідив: закрутив на моїй пшениці аж двадцять закруток, - в кінці усього сказав Филін, - що мені, батюшко, робити? Збавило мені пшениці більше як сніп. Як ви мене порадите?
Батюшка знов осміхнувся.
- А що ж! Закрутки - це пуста річ; це бабськї забобони. Покропи свяченою водою ті закрутки та й вижни сміливо, бо ті закрутки - пусте діло: вони тобі не пошкодять. Адже ж ти не маєш на селі ворогів, то й не бійся нічого. Це, певно, хтось хотів пожартувати та насміятись з тебе.
- А хто його зна, батюшко! Давненько живу на світі, то, може, й ворогів нажив. Де вже прожити без ворогів? - обізвався Филін.
V
Настала осінь. Вже й Семена минуло. Сливе щовечора Соломія сподівалась, що Роман прийде до неї з старостами. Вона щодня прибиралась, розчісувала свою довгу косу, заплітала в дрібушки. Щовечора вона надівала на голову червону стрічку, заквітчувала голову квітками та барвінком. Тільки було ввечері надворі загавкає собака, в Соломії і в душі похолоне. Соломія зранку до вечора співала пісні за роботою та все ждала Романа, а Роман неначе зумисне гаявся та все не приходив.
«Ой боже мій! співаю я, співаю, та й досі не доспівалась до своєї долі… І весело мені, і чогось сум вже налягає на моє серце, - думала Соломія, переспівавши не одну пісню за роботою, - і чому він не йде з старостами? І навіщо він мене мучить? І чого він бариться?»
Аж перед покровою Роман прийшов з старостами до Соломії. І Филін, і його жінка Мокрина неначе вже ждали Романа. Соломія потихеньку сказала матері, що Роман має на думці її сватати; мати не втерпіла і сказала потихеньку Филонові. Як Роман увійшов у хату з старостами, Филін і Мокрина привітали його щиро, як рідного сина. Соломія була убрана, неначе в яке свято: вона, очевидячки, сподівалась старостів.
Соломія була така рада, така весела, що трохи не завела пісні перед старостами. Вона бігала, вешталась, винесла старостам рушники, знов побігла в сіни, знов вернулась в хату і ніяк не могла встояти на одному місці. Вже старости сіли за стіл запивати могорич і розбалакались з Филоном. Мокрина поралася коло печі, готувала вечерю, а Соломія все вешталась по хаті, то складала в скриню хустки, то знов їх навіщось виймала, неначе гралась ними.
- Сідай, дочко, з вами та запий могорич, - сказав батько до Соломії, - годі тобі вештатись по хаті. Нехай вже мати порається.
Соломія приступила до столу і кинула очима на Романа. В неї очі неначе горіли. Вона взяла чарку в руки, пригубила і несподівано заплакала.
- От тобі на! - сказав батько. - Чи од щастя, чи од горя це ти плачеш, Соломіє?
Соломія втерла сльози рукавом і похилила голову. Роман глянув на неї, і йому чогось стало жалко Соломії.
- Ще тобі дружки й коси не розплітали, а ти вже й плачеш, - обізвалась мати, - молода ще ти, дочко! Я знаю, що ти ще й не нагулялась, і не наспівалась. Але треба ж колись сховати косу під очіпок! Не тепер, то в четвер…
- Не плач, дочко! Дівчина, як верба: де посади, там і прийметься. Баба Зіня - людина добра. Будеш слухняна, то й тобі буде добре. А до іншої хати швидко звикнеш, - обізвався батько.
Соломія втерла сльози, сіла на лаві й задумалась, неначе замерла. В Романа здавило коло серця: він тільки скоса поглядав на Соломію, на її рум'яні щоки, котрі розгорілися і розчервонілись, як маківки.
«І чого це вона заплакала? Може, вона мене не любить? Може, любила та й любити перестала? Може, її силою видають за мене заміж?» - думав Роман, поглядаючи скоса на Соломію.
А Соломія все сиділа нерушимо, підперла щоку долонею і дивилась на полум’я, що палало в печі.
Старости випили по чарці і балакали з Филоном та з Мокриною. Роман не втерпів і присунувся до Соломії.
- Соломіє! Чого це ти плачеш? - сказав Роман тихенько. - Я такий радий тепер, а ти чогось сумуєш.
- Бо я тебе довго ждала і ждати вже перестала. Виспівала усі пісні, тебе сподіваючись, і доспівалася до сліз. Чого ти так довго барився? Може, тебе мати не пускала з старостами? Ми люде вбогі, а твоя мати, певно, до якоїсь іншої хотіла тебе з старостами слати.
- Не думала, Соломіє, і гадки не мала. Та я б і сам спротивився, якби мати яку іншу схотіла собі взяти за невістку. Не плач, Соломіє, а то й на мене найшов сум через твої сльози, - тихенько промовив Роман.
Романа покликали до столу. Мокрина частувала старостів. Вона подала чарку Романові.
- Даруй же, боже, здоров'я і вам, і старостам, - сказав Роман, - а це я хочу просити вас, тітко, і вас, дядьку, про одну річ.
- Про яку річ? - спитала Мокрина.
- Щоб ви не справляли бучного та довгого весілля, - одрубав Роман.
- Та ми й не думаємо справляти дуже довгого весілля, - обізвалась Мокрина, - дуже довге весілля коштув і довгих грошей.
- Я хочу, щоб грали весілля тільки один день: в неділю, - обізвався несміливо Роман.
- Чи то можна, сину! Адже ж в понеділок зять просить тещу до себе! Може, ти не хочеш мене просити до себе! - аж крикнула Мокрина.
Вона трохи обідилась. Їй здалося, що Роман не прийде до неї з музиками, що бояри не будуть вести її попід руки, що Роман не буде дорогою кланятись їй.
«Чи не гордує мною зять?» - подумала Мокрина.
- Ні, тітко! Я не проти цього говорю. Чи то можна, щоб я не прийшов до вас з музиками в понеділок з запросинами до своєї господи? Я прийду.
- А як прийдеш, то вже випадає два дні, - обізвався один староста.
- Нехай буде два дні, аби не чотири, - сказав Роман, - бо весілля першого дня - ото тільки весілля! І небагато п'ють, і молода сидить на посаді з дружками, і дружки співають, і на столі гільце та коровай. Все якось по-божому: весело, гарно, неначе веснянок дівчата грають. Але потім вже тільки п'ють, та ще п'ють, та дуріють! п'ють день, п'ють другого дня, п'ють і третього і четвертого, аж остогидне дивитись. А скільки-то грошей ото-все коштує.
- Ну, вже як хочеш, Романе, а ми звичаю не зламаємо. В мене дочка своя, не крадена, і я не хочу справляти краденого весілля. З нас будуть люде сміятись: скажуть, що ми, неначе злодії, вкрали в дочки весілля, - обізвалась Мокрина.
- Вже чи гнівайтесь, чи не гнівайтесь, тітко, а я не пристану на те, щоб пили та дуріли чотири дні, - сказав Роман.
- Та це йому наговорив отой великорозумний Денис! Він усім це саме торочить, а ти його, Романе, не дуже слухай та свій розум май, - обізвався один староста.
- Коли ж, дядьку, і мій розум це саме торочить: не люблю я того пиття та дуріння, - сказав Роман.
- Так воно буде, як само складеться, - сказав Филін, - а прийдуть люде до нас, то не виганяти ж їх з хати. Приймемо, чим бог послав.
Через два тижні грали Соломіїне весілля. Ні Филін, ні Мокрина не послухали Романа: весілля аж гуло на увесь куток чотири дні.
- А що, Романе, чи по-божому справили ми весілля? - сміялися старости з Романа. - А що, чи зломив людський звичай?
- Мабуть, аж тоді справлю весілля по-божому, як буду видавати свою дочку заміж, - сказав Роман.