Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗
— Як і торс, — у тон йому посміхнувся Гаузнер. — Інструкції тут. — Він злегка приторкнувся вказівним пальцем правої руки до лоба. — Все по пунктах, завчено аж до ком.
Кемп припаркував машину на вулиці генерала Мора, поклав у рот жувальну гумку й сказав:
— Про жінку зрозумів. Про зв'язок, який треба передати вам, також. Про готель і машину тим паче. Але я не можу збагнути, чому мені треба негайно летіти звідси в Буенос-Айрес? Це виглядатиме як втеча.
— Подзвоніть Кіршнерові. В нього додаткові вказівки. Ви знаєте Кіршнера?
… Кіршнер, один з тих, кого закинув Гелен в Іспанію на глибинне вкорінення, поки що не мав оперативних завдань, уникав будь-яких контактів з німцями, використовувався «організацією» в крайніх випадках. Зараз був саме такий випадок. Сьогодні вранці з Гамбурга подзвонила «тітка Гертруда» (агент Мерка) й, привітавши «любого Хайнца», попросила його передати Гербертові (Кемгіу), якщо той раптом подзвонить йому, щоб він «подбав про прибирання дому» після того, як «роз'їдуться родичі з півдня».
Звичайна фраза, яку Кіршнер передав Кемпу, коли той подзвонив йому, розшифровувалася так: «Після того як людина, що вийшла до вас на зв'язок, виконає покладене на неї завдання, ліквідуйте її з допомогою надійних людей, але самі після цього передислокуйтесь до Аргентіни на заздалегідь обумовлену явку».
Кемп повільно, немов заворожений, поклав трубку й не зразу наважився вийти до Гаузнера з підвального приміщення, звідки дзвонив (що за безглузда манера встановлювати телефон біля нужників?!). Він з жахом побачив обличчя Гаузнера, коли вони сиділи в Лісабоні всього якихось два роки тому і розмовляли про те, що єдиною панацеєю від тотального знищення німців з карти світу є лише одне: абсолютна, сердечна, щира дружба; досить нам дозволяти всяким недоумкам, таким, як єфрейтор, користуватися природженою німецькою властивістю порядку, беззаперечним виконапням будь-якого найкривавішого наказу начальника.
З не відомим йому досі жахом Кемп раптом зрозумів, що він ні на хвилину не сумнівався в тому, що виконає наказ «організації» й організує вбивство Гаузнера («прибирания дому») після того, як той зробить свою роботу. Оскільки Гаузнер приїхав сюди, значить, він автоматично перейшов у його, Кемпа, підлеглість і, отже, розповість докладно, що йому треба зробити; ох, краще б мені не знати цього, подумав Кемп; будь тричі все прокляте; не життя, а якесь знущання з того, що є в людини святого… Хоча чи є? Все випалили, вік жорстокий, не на милосердя розрахований.
— Ну що ж, — сказав він, увійшовши в кафе, повільно сідаючи за мармуровий столик біля Гаузнера. — Все сходиться. Розповідайте діло, я одержав необхідні вказівки, допомогу забезпечу.
— Як з часом? — знову спитав Гаузнер. — Повірте моєму відчуттю, з часом у нас дуже скрутно. Мені треба негайно побачити ту жінку, яку я вам передав на зв'язок…
— Крістіну?
Гаузнер машинально оглянувся, кивнув і стомлено вів далі:
— Я повинен зустрітися з нею негайно. Людина, яку ви мені передасте, мусить вивезти її з міста і надійно постерегти, поки я не проведу розмови з Роуменом.
— На предмет?
— Його вербування.
— Це нереально.
— «Організація» вважає, що завдання це важке, але все-таки цілком реальне. Це думка генерала, а він не помиляється. Ви переконані в точності тієї інформації, яку вам передали?
— Мені передають досить багато інформації, — сумно посміхнувся Кемп. — Яку саме ви маєте на увазі?
— Про стосунки Роумена до мого агента… до Крістіни?
— Інформація абсолютна. — Кемп хотів був додати, що слухав запис їхніх розмов, починаючи з самого раннього ранку і до того моменту, коли вночі вони починали займатися любов'ю, але чомусь не став цього робити; за кілька хвилин я вже звикся з тим, так само з жахом подумав він, що розмовляю з покійником, розуміючи, що перед загибеллю Гаузнера може статися таке, що змусить його заговорити. Тутешні хлопці на Пуерта-дель-Соль примусять навіть труп ворушити сірими холодними губами.
Він уявив собі цей жах: жовтувате обличчя мертвого чоловіка; прозорі, немов обтягнені папіросним папером, очні яблука, загострений хрящуватий ніс (чому в усіх покійників ніс стає хрящуватим, наче всі померлі — євреї; ах, коли б) і відстовбурчені, з синявою вуха.
— Інформація цілком надійна, дорогий Гаузнер…
— Я — Морсен. Будь ласка, забудьте те ім'я.
— Добре. Що ви маєте намір робити після вербувальної розмови?
— Або я ламаю його і він дає згоду на роботу за завданням «організації» і тоді ми постачаємо його такою інформацією, яка сприятиме його кар'єрному зростанню і переводу до Вашінгтона, або знищу його.
— Друге ясно. Яку інформацію ви можете йому пообіцяти?
Гаузнер закурив і, відкинувшись на спинку крісла, відповів:
— Я віддаю йому вас.
— Ви збожеволіли.
— Я — ні. Мерк — можливо.
— Ви збожеволіли, — повторив Кемп. — Я ж тримаю всі нитки!
— В Буенос-Айресі ви з'явитеся на відому вам адресу, — монотонно, якось навіть торжествуюче говорив Гаузнер, — і передасте там усі свої зв'язки, паролі, довіреності на рахунки. Там же вам вручать нові документи; місце вашої майбутньої роботи — Парагвай з виходом на північні райони Аргентіни. Мене уповноважили вам передати саме це…
— Це все?
Гаузнер витяг з кишені маленьку англійську книжку.
Кемп устиг помітити титул на корінці — О'Генрі.
— Тут паспорт, гроші й шифри; телефонний зв'язок заборонений категорично, тільки листування.
Кемп подивився на годинник; треба встигнути зняти мої гроші в «Банк де Мадрід», подумав він, не залишати ж їх тут? Яке все-таки безглуздя, чорт забирай! Десь щось з кимось сталося, а б'є по мені… А втім, ні; я лечу в Аргентіну, а Гаузнера кладуть у труну, не треба мені гнівити бога, зі мною не так уже й погано…
Тим часом Гаузнер тягуче говорив завчене:
— «Організація» вважає, що найближчим часом Роумен почне проявляти активність, якщо вже не почав. «Організація» передбачає, що одним з об'єктів його активності може стати якийсь доктор Брунн, він же Штірліц. Вас просили, перед тим як ви, не заїжджаючи додому, відправитесь на аеродром, звернутися до ваших друзів, щоб посприяли налагодити стеження за Брунном, а також за Роуменом. Вас також просили локалізувати тих знайомих Роумеиа в місцевій секретній службі, з якими він підтримує службові стосунки; назвали ім'я полковника Еронімо; мені доручено передати: вже вжито заходів, щоб вас підтримав у всьому полковник Фернандес. Мене також просили передати: завдання полягає в тому, щоб не дати можливості доктору Брунну зникнути, бо «організація» передбачає, що після заходів, ужитих нею, Роумен зробить усе, щоб допомогти докторові Брунну виїхати з Іспанії. Факт можливої допомоги має бути відповідним чином зафіксовано…
— Але цього я вже не встигну зробити, — сказав Кемп. — Кому передати документи, якщо хтось з моїх людей зможе сприяти виконанню цієї вказівки?
— Мені, — відповів Гаузнер. — Як тільки Брунн поїде на вокзал чи на аеродром, я повинен одержати документи про те, хто і як допомагав йому в цьому. Вони мають бути в мене, коли я розмовлятиму з Роуменом.
Вони мають бути при тобі, коли тебе вб'ють, подумав Кемп. Бідолашний Гаузнер. А я ще нещасніший, бо мене зробили христопродавцем. Мене не розпинали, не катували в катакомбах, не погрожували життям рідних, мені просто передали слова генерала, і я почав завчено діяти, тобто брехати, замовляти каву, зацікавлено слухати і спокійно дивитися в очі колеги, якого вб'ють мої люди з групи Берндта — Пепе.
Ну, добре, спитав він себе, а що коли я зараз усе відкрию Гаузнеру? От візьму й скажу йому: «Друже, ти приречений. Той, хто послав тебе сюди, віддає тебе на заклання. Йому потрібно — в якійсь складній комбінації, невідомій ні тобі, ні мені, — щоб ти мав при собі документи про зв'язок Штірліца з Роуменом. Коли твоє тіло — мертве, піддатливе й важке — перевертатимуть, після того як обміряють його і зроблять фотографії, — залізуть у кишені, знімуть годинник і черевики (підбори — чудові контейнери для таємної кореспонденції!), при тобі повинні бути саме ці документи. Недаремно мені доручили пильно стежити за Роуменом, недаремно я дістав вказівку «організації» вступити в контакт з «доктором Брукном» перед тим, як Роумен почне з ним свої ігри, недаремно доручили мені провести цю операцію так, щоб Брунн відчув постійну турботу про нього і нашу таємну могутність, яка нічого не просить взамін за своє добро, і я провів цю операцію, але я був маленьким пішаком у великій грі, задуманій комбінаторами; тепер мені ясно, що вони недаремно наказали мені організувати знайомство дівки бідолашного Гаузнера з цим американцем, неспроста саме я мав привести Штірліца до Ерла Джекобса, все це неспроста, і мені не дано зрозуміти наступні ходи комбінації, і тобі, нещасний, довірливий Гаузнер, не дано зрозуміти, в ім'я чого ти мусиш умерти». Ну й що, спитав себе Кемп. Що станеться, коли я скажу йому це? Він же не повірить мені. Або передасть по якійсь запасній лінії — вони могли дати йому запасний ланцюг — сигнал тривоги: «Кемп збожеволів». Або — ще гірше: «Кемп продався ворогові й зводить наклеп на братство нашої «організації».
