Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
«За відсутності пліток про потойбічних істот вистачить розмови й про сексуальне збочення імператора», — подумала я.
Фрау Губер рвучко випросталася.
— Я гадаю, що імператорові потрібна дружина. Добра австрійка, яка йому куховаритиме. — Вона погодилася купити капусту у вдячного торговця зеленню, який цілих півгодини мовчки вислуховував її критику своєї продукції. — Розкажіть нам іще раз про ріг єдинорога. Кажуть, він має цілющі тонізуючі властивості.
Уже вчетверте за останні два дні мене просили розповісти про чудеса, які я бачила в кунсткамері імператора. Не встигли ми повернутися до «Трьох Круків», як новина про нашу аудієнцію в імператора вже поширилася серед наших сусідів, і пані з Малої Страни зачаїлися до наступного ранку, з нетерпінням чекаючи звіту про мої враження.
І відтоді поява в будинку імператорських посланців та ліврейних слуг десятків богемських аристократів та закордонних великих цабе дедалі більше розпалювала їхню цікавість. Тепер, коли Метью прийняли при дворі, і його зірка впевнено засіяла на імперському небосхилі, старі приятелі поспішали засвідчити йому свою прихильність і прохати допомоги. П’єр дістав гросбух, і невдовзі празька філія банку де Клермонів відкрилася для ведення бізнесу, хоча я бачила, що надходжень було мало, а витрат багато. Ці витрати призначалися для оплати прострочених рахунків, виставлених комерсантами празького Старого Граду.
— Ти отримала посилку від імператора, — сказав мені Метью, коли я повернулася з ринку. Він тицьнув письмовим пером на грубенький мішечок. — Якщо ти його розкриєш, то Рудольф чекатиме, що ти особисто прийдеш висловити свою вдячність.
— А що то може бути? — Я помацала посилку. То явно була не книжка.
— Щось таке, про отримання чого ми пожалкуємо, це я гарантую. — Метью з силою увігнав перо в чорнильницю, і густа чорна рідина виплеснулася з неї на поверхню столу. — Рудольф — колекціонер, Діано. І його не просто цікавлять роги нарвалів та безоарові камені. Він домагається й людей і так само не схильний розлучатися з ними, як і зі своїми неживими експонатами.
— Як і Келлі, — зазначила я, розв’язуючи мотузки на посилці. — Але я не продаюся.
— Та всі ми продаємося, — сказав Метью, широко розкриваючи очі. — О Господи…
Між нами з’явилася сріблясто-золотиста статуетка Діани два фути заввишки. За винятком сагайдака, вона була гола і сиділа верхи збоку на олені, скромно схрестивши ноги. Поруч сиділо двійко гончаків.
Гелоуглас аж присвиснув.
— Що ж, схоже, тут імператор доволі відверто виявив свої бажання.
Але я не звернула уваги на його слова, бо уважно оглядала статуетку. В її підставці виднівся ключ. Я крутнула його — і олень поскакав по підлозі.
— Поглянь, Метью! Ти таке бачив?
— Тобі не загрожує небезпека втратити увагу дядечка, — запевнив мене Гелоуглас.
І то була правда: Метью сердито витріщався на статую.
— А ось і малий Джек. — Гелоуглас вхопив Джека за комір, щойно хлопець ускочив до кімнати. Та Джек був професійним злодюжкою, і така тактика затримання була неефективною, коли він зачув щось варте уваги. Він вислизнув на підлогу компактною купкою так, наче не мав кісток, залишивши свою розстебнуту куртку Гелоугласу, і чимдуж чкурнув навздогін за оленем.
— Це що — іграшка? Для мене? А чому та пані нічого на себе не вдягла? Їй, бува, не холодно? — Запитання полилися з хлопця нестримним потоком. Тереза, цікава до видовищ, як і всяка інша жінка в Малій Страні, прийшла поглянути, що ж то за гармидер зчинився. Вона перелякано охнула, побачивши оголену жінку в кабінеті свого працедавця, і враз затулила рукою Джекові очі.
Гелоуглас уставився на груди статуетки.
— Маєш рацію, Джеку. Мабуть, цій пані холодно. — Цією фразою він заслужив запотиличник від Терези, яка продовжувала міцно тримати хлопця, що несамовито пручався.
— Це — автоматична іграшка, Джеку, — сказав Метью, піднімаючи оленя. Коли він це зробив, голова оленя відкинулася, виявивши під собою порожнину. — Оця штучка зазвичай бігає по обідньому столу імператора. Коли вона зупиняється, найближча до нього особа має випити з порожньої шиї оленя. Сходи погукай Енні, нехай подивиться на це диво. — Метью повернув голову оленя в початкове положення і віддав безцінний подарунок Гелоугласу. А потім серйозно поглянув на мене. — Нам треба поговорити.
Гелоуглас вивів Джека й Терезу з кімнати, пообіцявши кренделі та катання на ковзанах.
— Ти потрапила в небезпечну ситуацію, моя люба. — Метью провів рукою по волоссі — цей жест завжди робив його іще привабливішим. — Свого часу я повідомив Конгрегації, що твій статус як моєї дружини є лише зручною вигадкою з метою захистити тебе від звинувачень у чаклунстві й обмежити бервікське полювання на відьом кордонами Шотландії.
— Але ж твої приятелі та одноплемінники-вампіри знають, що наш шлюб — не просто фікція, — сказала я. — А відьми також знають, що в наших стосунках є дещо більше, ніж видно навіть третім оком.
— Можливо, але Рудольф не є ані відьмаком, ані вампіром. Власні інформатори з Конгрегації донесли йому, що між нами шлюбного зв’язку не існує. Тому ніщо не втримає його від наміру добиватися тебе. — Пальці Метью знайшли мою щоку. — Але мені байдуже, Діано. І якщо Рудольф зайде надто далеко, то…
— То ти триматимеш свої нерви в кулаці, — сказала я, накриваючи його руку своєю. — Ти ж знаєш, що я не дозволю ані імператору Священної Римської імперії, ані кому-небудь іншому зваблювати мене. Нам потрібен Ешмол-782. І кому цікаво, що Рудольф витріщається на мої груди?
— Витріщання я ще стерплю. — Метью поцілував мене. — Є іще одне, що ти маєш знати, перш ніж піти до імператора з подякою. Конгрегація вже деякий час задовольняє апетити Рудольфа щодо жінок та всіляких курйозних предметів, сподіваючись домогтися його прихильності. Якщо імператор забажає заволодіти тобою і поставить це питання на розгляд решти восьми членів Конгрегації, то її рішення буде не на нашу користь. Конгрегація здасть тебе йому, бо вона не може дозволити, щоб Прага потрапила до рук людей на кшталт архієпископа Трірського та його поплічників-єзуїтів. І її члени не захочуть мати в особі Рудольфа ще одного короля Якова, який прагнутиме крові всіх надприродних створінь. Може, потойбічні істоти й вважають Прагу своєю безпечною оазою. Але, як і всяка оаза, цей притулок може виявитися міражем.
— Я розумію, — відповіла я. — Чому все, що стосується Метью, неодмінно має бути таким заплутаним? Наші з ним долі нагадували мені зав’язані вузликами стрічки у моїй скриньці для заклинань. Скільки б я їх не розділяла, вони знову сплутувалися докупи.
Метью відпустив мене.
— Коли підеш до палацу, візьми з собою Гелоугласа.
— А хіба ти не підеш? — Зважаючи на його турботу про мене, я була ошелешена тим, що він збирався випустити мене зі свого поля зору.
— Ні. Чим більше Рудольф бачить нас разом, тим сильніше розпалюється його уява та бажання володіти тобою. А Гелоуглас може отримати шанс проникнути до лабораторії Келлі. Мій племінник значно привабливіший за мене. — Метью посміхнувся, але його посмішка не могла закрити від мене темний смуток у його очах.
Гелоуглас запевнив мене, що має план, який позбавить мене необхідності говорити з Рудольфом у приватній обстановці, однак дозволить публічно висловити свою подяку. Тільки тоді, коли я почула дзвони, що відбивали третю, до мене почало поволі доходити, що ж міг означати його план. І натовп народу, що намагався увійти до собору Святого Віта крізь гостроконечні арки бокового входу, підтвердив мою здогадку.
— Ось озвався Сигизмунд, — стиха мовив Гелоуглас, нахилившись до мого вуха. Шум дзвонів був оглушливим, і я його ледве чула. Коли ж я сконфужено поглянула на нього, нічого не розуміючи, він показав угору на золотисту решітку сусідньої дзвіниці. — Сигизмунд. Великий дзвін. Саме завдяки йому ти знаєш, що ти — у Празі.
Собор Святого Віта був класичною спорудою в готичному стилі — з летючими контрфорсами та голкоподібними вежами. Темним зимовим надвечір’ям це враження лише підсилювалося. Усередині палали свічки, але в розлогому обширі собору їхнє світло здавалося лише тоненькими жовтими цятками в навколишньому мороці. А надворі світло зблякло настільки, що барвистого мозаїчного скла та яскравих фресок було замало, щоб хоч трохи розвіяти важку й гнітючу атмосферу. Гелоуглас акуратно розташував нас під тримачами смолоскипів.
