Вежа блазнів - Сапковский Анджей (книга жизни TXT) 📗

Він махнув рукою в бік накреслених на стіні символів.

— Тому, — повторив він, — як бачиш, я комбіную.

Минула доба, перш ніж Циркулос відкрив, що саме він комбінує. Доба, упродовж якої Шарлей висловив явне невдоволення новим приятелюванням Рейневана.

— Абсолютно не розумію, — підсумував він, насупившись, — навіщо ти витрачаєш час на теревені з цим придурком.

— Та лиши ти його в спокої, — несподівано став на бік Рейневана Горн. — Хай собі теревенить, з ким хоче. Може, йому потрібна різноманітність?

Шарлей махнув рукою.

— Гей! — крикнув він услід Рейневану, який власне відходив. — Не забудь! Сорок вісім!

— Що?

— Сума літер у слові «Аполліон»! Помножена на суму літер у слові «кретин»!

— Я комбіную, — Циркулос понизив голос, пильно роззирнувся. — Комбіную, як звідси вибратися.

— За допомогою, — Рейневан теж роззирнувся, — магії, чи не так?

— Інакше не вийде, — сухо констатував старець. — Підкуп я вже пробував, на самому початку. Дістав кийком. Пробував лякати. Знову дістав. Пробував прикинутися цілковитим дурнем, одначе вони на це не клюнули. Симулював одержимого дияволом — і якби інквізитором і далі був старий Добенек, вроцлавський пріор від Святого Войцеха, може, воно мені би вдалося. Але цей новий, молодий, о, цей не дасть пошити себе в дурні. І що мені залишається?

— Отож-бо. Що?

— Телепортація. Перенесення в просторі.

Наступного дня Циркулос, уважно допильновуючи, чи ніхто не підслуховує, виклав Рейневану свій план, обґрунтувавши його, бо як же без цього, довгою лекцією з теорії чорнокнижництва і гоеції [518]. Телепортація, як дізнався Рейневан, цілком можлива, ба, навіть легка, за умови, звичайно ж, сприяння з боку відповідного демона. Таких демонів, довідався Рейневан, є кілька, будь-яка пристойна книга заклинань наводить відносно цього свої типи. Так, відповідно до «Гримуару папи Гонорія», телепортаційним демоном є Саргатан, якому підкоряються допоміжні демони нижчого рангу: Зорай, Валефар і Фарай. Однак викликати їх надзвичайно складно і дуже небезпечно. Тому «Менший Ключ Соломона» рекомендує звертатися до інших демонів, відомих під іменами Батін і Сеере. Проте багаторічні дослідження Циркулоса, як під кінець довідався Рейневан, схиляють його до того, щоби керуватися вказівками іншої магічної книги, а саме «Grimorium Verum». A «Grimorium Verum» з метою телепортації радить викликати демона Мерсільде.

— А як же його викликати? — наважився запитати Рейневан. — Без інструментарію, без occultum [519]. Occultum має виконувати низку умов, які тут, у цій брудній дірі, створити…

— Ортодоксія! — гнівно перебив Циркулос. — Доктринерство! Наскільки вони шкідливі в емпірії, наскільки звужують світогляд! Чхати на occultum, якщо є амулет. Правда, пане формаліст? Щира правда. Ergo [520], ось і амулет. Quod erat demonstrandum. [521] Поглянь-но.

Амулет виявився овальною пластинкою з малахіту, приблизно такою завбільшки, як гріш, з вигравіруваними і залитими золотом гліфами і символами, з яких найдужче впадали в око змія, риба та вписане у трикутник Сонце.

— Це талісман Мерсільде, — гордо промовив Циркулос. — Я його сховав і потайки проніс сюди. Можеш його оглянути. Сміливіше.

Рейневан простягнув було руку, але відразу відсмикнув. Засохлі, але все ще виразні сліди на талісмані зраджували, в якому саме місці він був захований.

— Я спробую сьогодні вночі, — старець не переймався реакцією Рейневана. — Побажай мені фортуни, юний адепте. Хтозна, може, коли-небудь іще…

— У мене, — відкашлявся Рейневан, — є ще одне… Останнє… запитання… Радше прохання. Мені йдеться про те, щоб з'ясувати… Гм-м-м… Про одну пригоду… Подію…

— Говори.

Рейневан виклав справу швидко, але докладно. Циркулос не перебивав. Вислухав спокійно і зосереджено. Потім перейшов до запитань.

— Який то був день? Точна дата?

— Останній день серпня. П'ятниця. За годину до вечірні.

— Гм-м-м… Сонце в знаку Діви, тобто Венери… Керуючий геній двоїстий, халдейський Самас, юдейський Гамаліель. Місяць, як у мене виходить з обчислень, у повні… Недобре… Година Сонця… Гм-м… Не найкраще, але і не найгірше… Хвилинку…

Він відгорнув солому, протер долонею долівку, набазграв на ній якісь графіки і цифри, додавав, множив, ділив, бурмочучи щось про асценденти, десценденти, кути, епіцикли, деференти і квінкункси [522]. Врешті-решт підняв голову і потішно ворухнув волом.

— Ти згадував, що було застосовано заклинання. Які?

Рейневан почав перелічувати, пригадуючи через силу. Часу це зайняло небагато.

— Знаю, — перебив, недбало махнувши рукою, Циркулос. — Arbatel, хоча по-простацькому поплутаний. Дивно, як це взагалі спрацювало… І що ніхто не загинув трагічною смертю… Ну, але це не має значення. Видіння були? Багатоголовий лев? Вершник на білому коні? Ворон? Вогненний змій? Ні? Цікаво. І ти кажеш, що цей Самсон, коли збудився… Не був собою, так?

— Так він стверджував. І були певні… підстави. Саме про це мені йдеться, саме про це я хотів би довідатися. Чи таке взагалі може статися?

Циркулос якийсь час мовчав, потираючи п'ятку об п'ятку. Потім висякався.

— Космос, — сказав він нарешті, замислено витираючи пальці об поділ, — це досконало впорядковане ціле й досконалий ієрархічний порядок. Це рівновага між generatio і corruptio [523], народженням і вмиранням, творенням і руйнуванням. Космос, як учить Августин, — це gradatio entium, сходи буттів, як видимих, так і невидимих, як матеріальних, так і нематеріальних. І водночас Космос — як книга. А як учить Гуго від святого Віктора — щоб зрозуміти книгу, недостатньо розглядати красиві форми літер. Тим більше що наші очі часто сліпі…

— Я запитав, чи таке може статися.

— Буття — це не тільки substantia [524], буття — це водночас accidens [525], таке, що діється мимоволі… Часом магічно… Магічне ж у людині прагне до злиття з магічним у Всесвіті… Існують астральні тіла і світи… Невидимі для нас. Про це пише святий Амброзій у своєму «Гексамероні», Солінус у «Liber Memorabilium», Рабан Мавр у «De universo»… А магістр Екхарт…

— Може, — грубо перебив Рейневан, — чи ні?

— Може, аякже, — кивнув старий. — Мусиш знати, що в цих питаннях я вважаюся спеціалістом. На практиці екзорцизмами я не займався, а проблему вивчав з інших причин, двічі, мій хлопче, я надурив Інквізицію, вдаючи з себе опанованого дияволом. А щоб добре вдавати, на цьому треба знатися. Тому я вивчав «Dialogus de energia et operatione daemonum» Михайла Пселла, «Exorcisandis obsessis a daemonio» папи Лева III, «Picatrix», перекладений з арабської…

— …Альфонсом Мудрим, королем Леона і Кастилії. Знаю. А конкретніше — про даний випадок — можна?

— Можна, — надув сині губи Циркулос. — Звичайно, можна. У даному випадку треба було пам'ятати, що кожне, навіть на перший погляд найбільш незначне заклинання, означає пакт із демоном.

— Отже, демон?

— Або cacodaemon, — знизав худими плечима Циркулос. — Або те, що ми умовно позначаємо цим словом. Що саме? Я сказати не можу. Многая індивіди ідуть у темряві, незліченні negotia perambulantia in tenebris [526]…