Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Королівський гонець оповів при тім, що коли Татари, розбігшися з-під Берестечка, стали збиратись коло Константинова, під Чолганським Камінем, надійшов паволоцький війт з козацьким полком, 6000 чоловіка і 15 гармат, що йшли до табору Хмельницького; отже хан з Татарами тих козаків вибив до ноги, і гармати порозривав, насипавши порохом. А до короля післав гінця просячи обміняти йому на Хмельницького взятих в полон мурз. Він знайшов короля вже у Львові, і той відказав ханові: “Я за свого холопа підданого не дам і простого Татарина, а знайду його і в Криму!”
А Виговський так оповідав Богданову, як він добився визволення гетьмана: Коли він приїхав до першого пограничного міста — Паволочи, повз Паволоч ішли Ногайські Татари, тисяч з десять або й більше, набравши в полон руських людей і всяку здобич. Він, Виговський, велів козакам тих Татар бити і відбирати полонеників і всяку здобич, а при тім Татарам говорити, що коли хан гетьмана не відпустить зараз, то він, Виговський, зібравши козаків, заступить Татарам дорогу, і буде їх побивати на перевозах, і доти не перепускатиме, доки хан гетьмана не пустить до війська. І козаки погромили тих Татар в трьох місцях: під Паволоччю, під Чудновим і на Уманськім шляху. Татарські розбитки стали приходити до хана, скаржитись на Виговського, що він їx побив тисяч вісім або й більше, і відгрожується на самого хана: хоче його підстерігати на перевозах, за те що він затримав у себе гетьмана. Тоді мурзи стали докоряти ханові, що він гетьмана затримує і накликав ворожнечу Запорозького війська. Хан оправдувався, що він тримає гетьмана при собі з любови — бо йому до війська, до обозу тепер проїхати не можна, а він велить гетьмана відпустити і провести до українських городів козацьких. Справді зараз велів гетьмана відпустити з честю, і прощаючись просив гетьмана нічого злого не думати на нього, що він його держав при собі: робив то з любови, тому що йому до військового обозу не можна проїхати, а тепер пускає до його українських городів і велить його провести. І присяг йому, для повної певности, що він, хан, його не відступить і помагатиме своїми людьми на Ляхів, а з королем польським ніякого порозуміння не матиме. І так присягнувши з честю відправив, і Татари провели гетьмана ціло до Паволочи 21).
Все се належить брати з великим скептицизмом. Але цікаво, що і в оповіданню Виговского пролітає ся подробиця, що до берестецького обозу гетьманові вернутись не можна було, а не то що хан його не пускав.
Примітки
1) Рікою Стирем.
2) Гробовець кн. Ол. Пронського, попереднього власника Берестечка, в формі пираміди, — вигляд його описує Костомаров в своїй екскурсії під Берестечко (лист з Рівного 1845 р. — Україна 1925, III с. 64-51.
3) Я позволив собі навести се місце в можливо близькім перекладі, з захованнєм розміру (цезура після сьомого складу, наголос на останнім складі) — аби дати поняттє про форму сього шляхетського епосу, що мав такий вплив на нашу історіоґрафію.
4) Ґурский, Bibl. Warsz. 1887 VII с. 28-9.
5) Kozacy licza sie na dwakroc sto tysiecy do boiu, konnych moc — лист Бжостовского з табору 9 липня — Осол. 223 л. 405. Також Staroz. c. 329
6) Starozyt. І с. 273, звідомленнє Старого — 1651 р. ст. 7; Коховский с. 249-40 се розмальовує своїм звичаєм, а Костомаров з ріжним додатком перероблює в горячий діяльоґ (с. 408).
7) “А на завтра того в пятницу Татаровя напустили волшебством туман на королевское войско”, і під його покровом вийшли в поле — се в польській офіціяльній реляції цареві. А се з шляхетської кореспонденції: “Ввечері посполите рушеннє зловило чарівницю, що ходила, в таборі, маючи ріжні чари в горщиках: живі й сухі ящірки, жаби, ужів і иншу гадину: її на тім же місці немилосердно забито”: — реляція королевичеві з 1 липня, Осол. 225 л. 390, те саме ркп. 2286 л. 168 об. Тутже: “Вчора віддавали королеві відібрані бунчуки і корогви, між иншим полковник воєводства Руського віддав корогву китайчану блакитну з двома хвостами, прибиту до списа; посередині хвостів зелений шнур з волічки, на списі замісць вінка вінок зроблений з заячої шкіри — мусить бути то на якість чари”. Ос. 2286 л. 168, лист з табору 5 липня.
8) “И тому де мурзЂ польськое войско отказали: “Естьли бы вы пришли мирить, и вы бы де наперед, в среду, битца не начинали, а коли уже почали битца, и вы де с нами бейтеся”. И тотже мурза с тЂм поЂхал” — звідомленнє про приїзд гонця Ґаліньского, Пол. спр. 1651 ст. 9.
9) Акты Ю. З. Р. III с. 464.
Про сю татарську зраду ще таке оповідали на Україні:
“З-під Берестечка ходили Татари загонами в Польську сторону, і Поляки зловили в тих загонах ногайського Карач-мурзу, хотіли його стяти, і він у короля випросився: обіцяв привести до того, що кримський хан від козаків відступиться. Сказав Полякам написати листи від імени князя венгерського (Ракоція), такого змісту, що зараз він з козаками і ханом буде наступати на Поляків, щоб стати йому королем над Польщею і Литвою, а потім він з Хмельницьким буде воювати хана, — і такі листи щоб післанці нібито від Ракоція повезли (і очевидно так, щоб попасти з тими листами до рук хана). А сам Карач-мурза поїхав з тим, щоб сказати, нібито він від Поляків утік, і відкрити зраду Хмельницького: що він з козаками хоче помиритися з королем і разом бити хана. Поляки ж виступивши великим військом пішли на кримський табор, а на козаків не нападали — наче з ними в порозумінні й не хочуть битись. Коли Татари привели тих уданих Ракоцієвих послів з листами, хан запідозрів козацьку зраду й пішов геть. Хмельницький з трьома товаришами полетів намовляти хана, але хан в гнівом сказав: “Ви з венгерським князем замишляєте на мене!” Велів Хмельницького закувати і чотири дні тримав в кайданах, а козаки на його місце вибрали гетьманом полковника Джеджелога”. — Вісти привезені з Київа і польських городів 26 липня, Білгор. віст. стовбець 1651 р. с. 138. Анальоґічне, тільки коротше оповідав Путивлець Литвинів посланий за вістями в червні-липні на Київщину. Він довідався, що “кримський цар гетьманові помочи не дав тому, що гетьман хоче посадити на королівство венгерського князя (“владЂтеля”), а кримського царя і Татар хоче побити — тамже с. 190.
“Самовидець” (Ракушка) в своїй літописи висловляє підозріннє, що хан, навпаки, війшов в порозуміннє з королем: “хан кримський почали з королем є. м. щось згодного”, с. 25.
Такі поголоски дійсно кружляли тоді в таборі і по Україні. Турецький полоняник Забабурин, що пройшовши через Волоську землю, попав до козацького табору під Берестечком, і був у нім до катастрофи, оповідав, що кримський хан тому козакам не помагав, що король польський кримського царя закупив і велів воювати українські городи по сім (лівім) боці Дніпра.
10) Вістовий ст. 1651 р. с. 182, те саме Польські справи 1651 ст. 18 л. 159. Козак Мартин Яковенко з Плешівця, що приїздив 23 с.с. червня, оповідав, що від гетьмана прийшов 22 черв. лист — мовляв ще з Зборова — що Поляки козацьке військо перемагають, “а Татари всі збираються від гетьмана йти до Ляхів — помагати їм на козаків, і Ляхи обіцюють їм велику плату” — Білг. віст. ст. с. 132. Але скільки небудь серьозних вказівок на се немає.
11) Як було вказано вище, мова йде про третій день, 30 червня н. с.
12) Акты Ю. З. Р. III с. 468-9.
13) Магометанська присяга.
14) Значить 2 липня н. с.
15) Акты Ю. З. Р. III с. 277-8.
16) Список затитуловано: Kopia listu hanskiego do wezyra wielkiego, (z) ktorym kapedzilarhikaia swego (z) Ziwotowa wyprawil stanal 5 augusti w Konstantinopolu. Далі йде сей ніби супровідний лист: Chodzili smy do woiska polskiego, ktore bylo w oblezeniu od kozakow. Z ktorym stanowszy na mieiscu we srode, we czwartek i w piatek szczesliwie potykalismy sie. Teraz nazad powracamy z czym i iako — poslowi temu do referowania zlecilem. По тім: Rellatum przed wezyrem poslanca hanskiego — що я тут наведу, і після того відомости про відправу сього татарського посла, також козацьких послів — що я далі подам. Вони адресуються до господаря, і з того видно, що ціле звідомленнє було вислане до нього. Архив міста Кракова ркп. 310 (ненумерована).
