Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
сарро, Е.Деґа, А.Сіслей, Б.Морізо, Е.Мане. Імпресіоністи боролися
проти академізму та салонного мистецтва, виступали за відо-
браження красоти навколишнього світу та повсякденного жит-
тя. Вони вважали, що художник повинен зображати навколишній
світ так, як він його бачить та відчуває. Їм властиве життєствер-
джуюче захоплення почуттєвою красою світу, окреме місце в їх
творчості зайняла близька людині природа.
214Балавенський Федір Петрович
(1865-1943)
—
українсь-
кий скульптор. У 1896 році закінчив Київську рисувальну шко-
лу М.Мурашка, у 1903 році — Петербурзьку академію художеств
(клас В.Беклемішева). Викладав у Тбіліському (1905-1906) і Ки-
ївському
(1907-1922)
художніх училищах, Миргородському ху-
дожньо-керамічному технікумі (1922-1930). Працював в галузі
портретної і декоративно-монументальної пластики. Автор порт-
ретів Т. Шевченка, М. Лисенка, І. Котляревського; алегоричних
горельєфів на будинках у Києві.
215Шаляпін Федір Іванович
(1873-1938)
—
російський спі-
вак (бас). З дев'яти років співав у церковних хорах, з дванадця-
ти років — статист в оперних трупах, що гастролювали в Казані.
У 1891 році — соліст хору української трупи Г. Деркача, гастро-
лював з нею по містах Росії. У 1892-1893 роках навчався співу у
Д. Усатова в Тбілісі, який ввів його в український музичний гур-
ток і підготував до дебюту на оперній сцені. У 1895-1896 роках
627
співав у Маріїнському театрі (Петербурґ), у 1896-1899 роках —
у Московській приватній опері С. Мамонтова, з 1899 року — у
Великому театрі (Москва). З 1922 року жив за кордоном. Ша-
ляпін був реформатором оперного мистецтва. Виконав близько
70 партій. У 1897-1915 роках часто виступав в Україні (Київ, Оде-
са, Харків та інші міста). Виконував твори українських компо-
зиторів і українські народні пісні. Був обдарованим скульпто-
ром, художником, літератором. Про своє життя розповів у книгах
«Сторінки з мого життя», «Маска та душа». Помер у Парижі, у
1984 році прах Шаляпіна перепоховано в Москві.
216Кубізм — модерністська течія в образотворчому мистецт-
ві першої чверті ХХ століття, яка прагнула звести художній об-
раз до комбінації геометричних тіл або фігур. Основоположника-
ми кубізму були П.Пікассо і Ж.Брак, а виразником його ідей був
Г.Аполлінер. Про кубізм П.Пікассо писав: «Кубізм не мистецтво
наслідування, а мистецтво концептуальне, підняте до висот тво-
ріння».
217Футуризм
— формалістичний авангардистський напрямок
у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створи-
ти «синтетичне мистецтво майбутнього», яке відповідало б новій
добі з її технічним прогресом, новими ритмами тощо. Виник перед
Першою світовою війною.
218Сюрреалізм
— авангардистський напрямок у художній
культурі ХХ століття. Термін «сюрреалізм» (надреалізм) впрова-
див Ґ.Аполлінер. Виник у 20-х роках ХХ століття. Естетична кон-
цепція сюрреалізму являє собою суперечливе сполучення ідеа-
лістичних і суб'єктивістських філософських вчень, серед яких
основне місце належить інтуїтивізму і фрейдизму. Сюрреалісти
прагнули відтворити в літературно-художніх образах підсвідо-
мі асоціації, фантастичні марення, еротичні почуття тощо. Пер-
ша виставка сюрреалістів відбулася у 1925 році в Парижі.
219Ваґнер Вільгельм Ріхард (1813-1883)
— німецький ком-
позитор, диригент, лібретист, музичний письменник, публіцист.
У 30-40-х роках був композитором і капельмейстером в Маґде-
бурзі, Кеніґсберзі, Ризі, Парижі, Дрездені. Ваґнер — реформа-
тор оперного жанру. Основні твори: опери «Летючий голландець»
(1841), «Танґейзер» (1845), «Лоенґрін» (1850), «Тристан і Ізоль-
628
да» (1865), «Нюрнберзькі мейстерзинґери» (1868) та інші, симфо-
нії, вокальні та інструментальні композиції, 16 томів літератур-
них творів та інше.
220Елюар Поль, справжнє ім'я і прізвище Ежен Еміль Поль
Ґрендель (1895-1952) — французький поет. Учасник Руху Опору.
У 20-30-х роках приєднувався до різних формалістичних течій.
У збірках «Відкрита книга І, 1938-1940» (1940), «Відкрита книга ІІ»
(1942), «Віч-на-віч з німцями» (1942-1945) закликав до боротьби
проти гітлерівських окупантів. Після Другої світової війни видав
збірки «Політичні вірші» (1948), «Урок моралі» (1949), «Посвячен-
ня» (1950), «Фенікс» (1951).
221Лукаш Микола Олексійович (1919-1988)
— український
перекладач, лінгвіст, знавець двох десятків мов, дослідник чис-
ленних творів світової літератури, зокрема французької.
222Пікассо Пабло (1881-1973) — іспанський і французький ху-
дожник. Учасник Руху Опору у Франції. З 1904 року жив і працю-
вав у Франції. Працював в галузі живопису, графіки, скульпту-
ри, кераміки, сценографіки. Був інтерпретатором і реформатором
класичної спадщини, основоположником ряду течій авангардиз-
му (кубізму разом з Ж.Браком, неокласицизму та інших). У бага-
тьох творах художник утверджував ідеали гуманізму на засадах
переосмислення життєвих сюжетів і міфологічних мотивів. Із ве-
ликою виразністю твори Пікассо викривають війну, як спосіб вар-
варського знищення цивілізації і життя взагалі, та антилюдську
сутність фашизму і мілітаризму. Широко відомі портрети робо-
ти Пікассо: Сабартеса (1901), Гертруди Стайн (1906), А.Воллара
(1910), Ґ.Аполлінера (1917), О. де Бальзака (1952) та інших.
223Брак Жорж (1882-1963) — французький художник. З 1905
року малював пейзажі в манері фовізму. Один з основополож-
ників кубізму. Після 1917 року відійшов від цієї течії, створював
площинні картини. Відомий як графік, скульптор і театральний
художник.
224Шостакович Дмитро Дмитрович
(1906-1975)
—
російсь-
кий композитор, піаніст, педагог. До 1930 року виступав як піа-
ніст. У 1937-1941 роках — викладач Ленінградської, у 1943-1948
роках — Московської консерваторій. З 1939 року — професор.
Творам Шостаковича властиво глибоке розкриття дійсності, фі-
629
лософське узагальнення образів. Автор опер «Ніс» (за Гоголем,
1928), «Катерина Ізмайлова» («Леді Макбет Мценського повіту»
за Лєсковим, 1932, 1963), «Гравці» (за Гоголем, не закінчена); ба-
летів, музичних комедій, ораторій, 15 симфоній, симфонічних
поем, увертюр, сюїт та іншого. Написав книгу «Про свій час і про
себе. 1926-1975» (1980).
225Пер-Лашез — кладовище в Парижі. Засноване у 1804 році
на території колишнього маєтку духівника короля Людовіка ІУ
патера Лашеза (звідси назва). На ньому поховані видатні діячі
культури і науки: Ж. де Лафонтен, Ж.Б. Мольєр, Ш.Нодьє, А.До-
де, А. де Мюссе, О. де Бальзак, П.Ж. Беранже, Ф.Шопен, С.Бер-
нар, Дж. Россіні, Е.Делякруа, Ґ.Аполлінер, Д.Енґр, А.Бартос та
інші. Тут були розстріляні 27 травня 1871 року комунари, яким
установлено пам'ятник «Стіна жертв революції» («Стіна комуна-
рів», 1909, скульптор П.Моро-Вотьє). На Пер-Лашез поховані дія-
чі французького робітничого руху та багато учасників Руху Опо-
ру 1939-1945 років.
226Пастер Луї (1822-1895) — французький мікробіолог і хімік,
основоположник медичної мікробіології, імунології і стереохімії.
Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі (1847). Учасник Ре-
волюції 1848 року. Професор Страсбурзького (з 1849) і Лілльсь-
кого (з 1854) університетів, Вищої нормальної школи (з 1857), Па-
ризького університету ( з 1867). З 1888 року і до кінця життя був
