Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗

Нею керував Морней, і в посланнях, які він розсилав по країні, він твердив, що всі добрі французи тепер з надією дивляться на його короля. Насправді багато їх починали так дивитися на нього тільки під впливом тих послань — і не лише у Франції, а й за кордоном, бо Морней засилав своє писання й до Англії. З нього Єлизавета і її двір, звичайно, дізнались чимало сприятливого про Анрі Наваррського. Як послухати Морнея, від теперішнього короля Франції небагато можна було сподіватись, та й від його брата, що й досі домагався королевиної руки й якраз гостював у неї. Морней навіть сам туди їздив, він один зробив більше за всю свою партію й розладнав шлюб Двоносого з англійською королевою — лише тим, що правдиво схарактеризував вертуна. Дипломатія не повинна допускати до непорозумінь. Коли вона добра, то тримається правди.

Ще одна думка розходилась по країні: спочатку в тій околиці, де вона зародилася, потім далі й далі. Її нібито висловив у розмові з іншим гуманістом новий мер міста Бордо: «Дедалі виразніше видно, що всі оці релігійні війни служать тільки тому, щоб розірвати Францію на частини».

Минулися вже ті часи, коли пан Мішель де Монтень говорив про це з Анрі Наваррським у якнайбільшій таємниці. Тепер він висловлював цю думку на весь голос і не тільки в книгозбірні свого невеличкого замку чи в ратуші міста Бордо, що обрало його своїм мером при якнайдіяльнішій підтримці губернатора. Він викладав її й письмово. З кімнатки у вежі його замку вийшла написана там книжка [137], і всі гуманісти королівства, читаючи її, утверджувались у переконанні, що поміркованість потрібна, а сумніви корисні. І перше, й друге було їм властиве, проте виявилось би згубним, якби гуманісти навчились тільки думати, а не їздити верхи й рубати мечем. Але так воно не було. Навіть Монтень пробув трохи у війську, незважаючи на свої незграбні руки; навіть він скуштував воєнного ремесла, бо розумів, що не можна віддавати його цілком у руки безголових людей. Треба знати: хто думає, той повинен і діяти; а власне — тільки той. І навпаки, за межами розуму починаються неподобства й страхіття. Чинять їх невігласи, яких їхня невгамовна дурість штовхає до насильства. Насильство їх вабить, бо вони тільки до нього й здатні. Погляньте, в якому стані наше королівство! Воно дичавіє, воно робиться болотом із крові та брехні, і ніяке чесне, здорове покоління не зможе вирости на такому грунті, якщо ми, гуманісти, не сядемо на коней і не візьмемось за мечі. Та ми про це подбаємо. Будьте певні, ми й на коней сядемо, й за мечі візьмемось! А над нашими головами, на найнижчій хмарі, з нами мандруватимуть по всій країні й Ісус із Назарета, й декотрі з еллінських божеств.

Пан Мішель де Монтень, знаючи собі ціну, посланцем передав королю Наваррському свою книжку, оправлену в шкіру, з витисненим на оправі власним гербом — щоправда, тільки на задній палітурці. На передній красувався герб Наварри, і в такому порядку був глибокий зміст, це означало: «Фама на мить зробила нас рівними, але я, ваша величносте, пропускаю вас уперед».

Той гордий дарунок промовляв і ще більше. Книжку надруковано в Бордо, звідки судна пливуть крізь бурі й штиль аж до далеких островів. А ця книжка, можливо, врешті-решт запливе навіть далі — крізь далину сторіч аж у безсмертя. І поперед неї, величносте, напевне летітиме ваше ім'я. Я щиро бажаю і одного, й другого, бо я ваш сподвижник і так самісінько, як ви, боротьбою й заслугами утверджую як окрема особа природжене право людини. Ваша величносте, мало хто так залежить від Фами, як ви і я. Той, хто хоче написати твір, що має жити довго, або сподівається догодити людським смакам ділами, не повинен зневажати слави.

Одне речення в книжці було підкреслене пером:

«Ті діла, що виходять за межі звичайного, можуть бути витлумачені вельми негарно, бо наш смак обурюється надміру високим, та й низькому ми теж опираємося завдяки нашому смакові».

Прощання з Марго

Для Марго настала найсмутніша пора, хоч вона, побачивши, як насувається лихо, робила все, що могла, аби тільки його відвернути. Дуже довго вона нічого не помічала: в Нераку вона звикла до щастя й не чекала вже ніяких змін. Спочатку, коли панна Ребур донесла їй, що у Анрі справді почався роман із Фосезою, вона не хотіла повірити. Адже Фосеза була «донечкою» і для Марго, й для Анрі — соромливе невеличке дівча, втілена відданість. А Ребур згоряла від заздрощів до кожної, на яку зверне увагу Анрі, бо вона, Ребур, зразу сама йому сподобалась, але потім захворіла й проґавила слушну нагоду.

Тепер вона, щоб помститися, викрала рахунки аптекаря Лалана й показала своїй королеві. В тих рахунках значилося: «Для короля, коли він був у кімнаті в королевиних дівчат, дві коробки марципанів. Після балу — по склянці цукрової води й по коробці марципанів для королевиних дівчат». Досі це стосувалося всіх фрейлін, але далі пішло тільки про Фосезу: «Для панни Фосези фунт солодощів — сорок су. Для неї ж таки — цукерки, трояндове варення, фруктові сиропи, марципани», — все для самої Фосези.

— Вона ж зіпсує собі шлунок, — мовила Марго стурбовано: нехай ця заздрісна Ребур не розказує всім, ніби королеву гризуть ревнощі. Та Ребур приберегла найгірше насамкінець. Останній рахунок був такий: «Подано для короля в кімнату панни Фосези один і три чверті фунта марципанів та чотири унції фруктового сиропу — два екю три ліври».

З цих точних аптекарських записів бідолашна Марго зрозуміла все. Але, добре володіючи своїм обличчям, вона не показала ляку перед заздрісною Ребур, а з провинницею Фосезою повелася ще ласкавіше і, як і раніш, попросила її зробити послугу королю:

— Фосезо, донечко, поклич до мене мого коханого владаря! Скажи йому, що я маю для нього новини про мого брата, короля Франції. Мабуть, і тобі цікаво? Моєму братові приснився поганий сон, і мати мені все описала. Йому снилося, ніби його роздирали хижі звірі, леви й тигри, і він прокинувся весь мокрий від поту. А тоді звелів повбивати всіх звірів у луврському звіринці. Іди розкажи про це нашому панові й скажи, що я довідалася ще багато всякої всячини.

Марго навмисне казала «нашому панові» — хай Фосеза думає, ніби вона ні про що не здогадується, ні за що не злоститься й нічого не має проти невинної ролі «донечки». Та Фосеза не повернулась від Анрі, а залишилась у нього, а що вона й дорученого йому не переказала, він того дня зовсім не приходив до Марго. В такий спосіб дівчина в усьому зізналась і відтоді почала уникати королеви, вробилась норовлива, зухвала, намагалась підбурювати короля проти неї. А Марго, думаючи про свої щасливі літа й не бажаючи, щоб вони минули, остерігалася зробити щось непоправне. Вона мала надію, що Фосеза раніше чи пізніше набридне її коханому владареві, як набридали йому всі інші. А тим часом силкувалась розважити й зацікавити його новими звістками з Лувру. Він і сам діставав деякі через свого Роні, що мав при паризькому дворі двох братів. Подружжя сходилося, щоб обмінюватись новинами й порівнювати їх; тепер це було найзначніше, що лишилось у обох спільного.

— Король Франції вигадує все нові й нові податки на утримання своїх любчиків, — починало одне. Друге притакувало: — В народі його вже інакше й не називають, як тираном. — І далі, перебиваючи одне одного: — По-доброму це не скінчиться. Тому любчикові, що тепер зветься Жуайоз [138], він віддав королевину сестру за дружину й ціле герцогство; дворянство йому цього не пробачить. І народ, знов же, ніколи не забуде, що такий пройдисвіт на своє весілля, оплачене з народної кишені, міг убратися розкішно, як сам король. У Франції ще не бачено такого марнотратства. Сімнадцять днів тривав весільний бенкет — і все коштом податків; маскаради, турніри, а на Сені позолочені барки з голими поганами: якраз доречне видовище для народу, що йому слід якомога менше нагадувати про його тягар.