Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Однак, у Ніккі не було сумніву в тому, що навіть помилкова копія книги по більшій частини містила достатньо інформації для того, щоб зробити правильний вибір і, відкривши скриньку, заволодіти магією Одена.
Річард же висунув іншу версію, припустивши, що підробка, швидше за все, торкалася тільки самої умови для сполучення необхідних елементів, які хаотично згадувалисяся в ній. Але це аж ніяк не означало, що в книзі перераховувалися невірні елементи, і її зміст, так чи інакше, уявлявся йому важливим і значущим.
Виходячи з цих міркувань, Річард прочитав Ніккі всю книгу цілком. І вони відзначали для себе кожен важливий елемент, описаний у книзі. Якщо Річард навчиться відтворювати кожен із необхідних елементів, то, коли оригінал «Книги Зниклих Тіней» виявиться у нього на руках, Річарду буде легко почати використовувати ці складові компоненти, і йому залишиться лише вибудувати їх у правильному порядку, скласти вірний ланцюжок, слідуючи порядку використання елементів з оригінальної копії.
Резюмувавши все це, Ніккі зрозуміла, що потрібно вивчати Річарду. Так як він сам, на її думку, вже досить далеко просунувся у вивченні символів, він тепер був здатний зрозуміти багато ключових складових. Йому вдалося запам'ятати величезний масив з основоположних частин, діючих у формі заклинання. У підсумку, він розмалював ними всю свою команду, не забувши і про себе. Танець зі смертю вже давно навчив його створювати основні фігури, він вимальовував їх інтуїтивно.
Річард прояснив для себе, що, по суті, створення малюнків-заклинань по-справжньому розширювало не тільки значення самих символів, які він використовував, зображуючи і танець зі смертю, і танець клинка, і статую Сильної Духом. Всі вони були настільки різні і наскільки ж і схожі, і вселяли необхідність у дії в ім'я збереження життя.
Для Річарда було вражаючим те, як всі вони разом, будучи окремими шматочками однієї мозаїки, складалися в єдину перспективу, формуючи закінчену картинку. Поки він займався вивченням малювання різних заклинань, Ніккі навчала його, і він не бачив у цьому нічого дивного чи складного.
Для нього це було природним. Адже Річард і так вже знав символи. І він тепер явно впізнавав в них вже не тільки танець зі смертю, але також і рух клинка, як в лютій битві, так і в створенні статуї Сильної духом.
Ніккі ж була унікальною наставницею, так як розуміла не тільки те, наскільки добре Річард знає про свої здібності, але як він їх використовує. Вона вловила і відчула його бачення магії, як такої. Вона зрозуміла, наскільки концепція Річарда відрізнялася від вікової мудрості інших, і виступала їм на противагу. Яким би неординарним не був світогляд Річарда, але він був генератором її активності.
Ніккі теж розуміла його концепцію про творчий аспект магії, як такої, і тому не втручалася в його дії, а навпаки — направляла його на правильний шлях до вирішення поставленої мети. Вона не просто об'єднувала всі відомі їй аспекти для кращого розуміння, а намагалася спертися на те, що вже було знайоме йому, що відповідало його баченню магії в житті.
Вона інтуїтивно вловлювала ті моменти, які він уже усвідомив самостійно, Ніккі не витрачала часу дарма, не акцентувала увагу на тому, в чому він вже розібрався, і лише тільки направляла його думки в потрібне русло, коли він дійсно цього потребував.
Ніккі повільно підійшла до столу.
— Як просуваються твої справи? — Запитала вона.
Річард, глибоко позіхнувши, відповів.
— Я більше не можу. Все перемішалося в моїй голові, як каша.
Ніккі неуважно кивнула, читаючи якусь книгу.
— Як ти думаєш, — запитала вона, — Що це може означати, коли твій власний розум починає працювати сам по собі, складаючи асоціації та зв'язки, між тим, що ти вже знаєш і новими знаннями.
— Так, таке трапляється, — кивнув Річард.
Ніккі закрила книгу і кинула її на край столу.
— Я помітила деякі важливі речі в ній. Тобі варто глянути.
— Я думаю, що вже не зможу вивудити нічого путнього з цієї книги, — стомлено відповів Річард.
— Чудово, — сказала вона, і, вказавши на закріплену в тримачі ручку, продекламувала, — Тоді малюй. Ти повинен зуміти намалювати ці елементи з тільки що прочитаної тобою книги. Якщо справжня «Книга Зниклих Тіней» містить подібні зображення, тобі буде легше відтворити їх, лише поглянувши на сторінку оригіналу.
Річард хотів було посперечатися з нею, сказати про те, як він втомився, але тут же у його голові виникла думка про Келен. Його втома миттєво випарувалася. Крім того, він був абсолютно солідарний з Ніккі в тому, що її завдання — бути його наставником, — і він повинен слухатися її порад.
Ніккі була чаклункою з унікальними здібностями і величезним досвідом за плечима, Зедд нею просто захоплювався. Навіть Верна утримувала його від коментарів на адресу Ніккі, змушуючи його уважно слухати її, оскільки Ніккі володіла великим досвідом у багатьох сферах, на відміну від них. Річард прекрасно знав, що вона була його єдиним шансом, знайти те, що він шукає. І він ні за що не хотів її втратити.
Річард підсунув до себе аркуш паперу і вмочив перо в чорнило. Він схилився ближче і почав креслити фігури з розкритої перед ним книги.
Зараз залишалася одна велика проблема, вирішення якої вони ще не знайшли, — дія чарівного піску. Згідно з описами у «Книзі Зниклих тіней», форми-заклинання були потрібні для того, щоб відкрити потрібну скриньку Одена, однак їх треба було намалювати, використовуючи чарівний пісок. Ніккі сказала йому, що навіть у вивченій ним фальшивій копії книги був згаданий чарівний пісок, як засіб для накреслення заклинання. Без нього всі створені заклинання не спрацювали б.
Річард сказав Ніккі, що, як тільки Даркен Рал відкрив шкатулку Одена, темнота прийшла й поглинула його. Вона засмоктала за собою весь чарівний пісок, використаний ним для накреслення заклинань. Після цього в Саду Життя не залишилося нічого від колишнього химерного оздоблення. На тому місці, де був насипаний чарівний пісок тепер зяяла величезна брудна пляма.
Ніккі відірвалася від чергового тому, який вона наспіх переглядала.
— Тут є деяка інформація про Храм Вітрів.
— Невже? — Сказав Річард, перервавши читання.
Вона кивнула.
— Знаєш, що ставить мене в глухий кут? Як все-таки тобі вдалося перетнути кордон між світами і дістатися до світу мертвих?
Це сталося під час спалаху блискавки, і Річард перейшов кордон, ступивши на дорогу, що веде до Храму Вітрів, а блискавка все продовжувала сяяти.
— Мені дуже шкода, Ніккі, але я розповів тобі все, що знаю.
— Звичайно, згідно твоєї історії, і того, що ти мені розповів, грунтуючись на вивчених тобою стародавніх книгах, Храм Вітрів був відправлений в підземний світ. А так як він був «вигнаний» з метою ізоляції, то він повинен був знаходитися де-небудь далеко-далеко в тій безкрайній вічній порожнечі. Адже мета полягала в тому, що б Храм опинився поза межами досяжності, щоб дістатися до нього ніхто не міг.
Річард заперечив.
— Але він же знаходився прямо переді мною, мені необхідно було лише створити потрібні умови, щоб його побачити. І я точно знаю, що я зробив це і увійшов всередину Храму.
Ніккі байдуже кивнула, і, не відриваючись від читання, далі ходила туди-сюди. Нарешті вона зупинилася, щось її стурбувало.
— І все-таки я не можу вловити сенсу. Неможливо таким чином перейти кордон між світами і потрапити до мертвих. Перетнути пустки підземного світу, це те ж, що і перетнути океан. Це можна порівняти з прогулянкою уздовж його берегової лінії, коли ти, зробивши лише один крок, відразу потрапляєш на острів, розташований на іншому кінці світу, не обтяжуючи себе тривалою подорожжю через водний простір величезних розмірів.
— А може Храм Вітрів насправді розташований не так вже і далеко в підземному світі. Може бути, цей острів знаходиться не десь за океаном, а точнісінько поруч з берегом?
Ніккі похитала головою.
— Але це безглуздо, думати так, грунтуючись лише на твоїх оповіданнях. Кожне джерело твердить про те, що Храм Вітрів був переміщений в безпечне місце, і він був відправлений на край підземного світу, що було рівнозначно тому, якби він опинився на іншому кінці всесвіту.
