Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
— Лорд Рал, — в дверному отворі виникла Кара.
— Що трапилося, Кара, — в черговий раз, позіхаючи, сказав Річард.
— У мене тут є деякі люди, які бажають зустрітися з Вами.
Незважаючи на те, як сильно Річард хотів трохи перепочити, він все ж ні за що не хотів зупинятися. Йому було необхідно вивчити всі книги, і знайти можливість врятувати і повернути Келен назад.
— Добре, давай їх сюди.
Слідом за Карою в кімнату увійшла група з шести осіб, одягнених у стародавній білий одяг. Тьмяне освітлення в бібліотеці робило пливучі білосніжні фігури схожими на добрих духів.
Всі вони зупинилися навпроти масивного столу з червоного дерева. Вони з побоюванням дивилися на Річарда, як ніби він їх збирався стратити, а не поговорити з ними.
Річард розглянув кожного з шести чоловік: п'ять чоловіків і одна жінка, поряд з Карою, вони постали перед ним.
— Ці люди з персоналу з обслуговування склепу, — сказала Кара.
— З персоналу з обслуговування склепу? — Здивувався Річард.
— Так, лорд Рал. Вони наглядають за гробницями і все таке інше.
Річард знову подивився на їхні обличчя. Кожен з них уникав його погляду і, мовчки, дивився в підлогу.
— Так, я пригадую деяких з вас, коли я повернувся, — сказав Річард. — Це було, коли під стінами Палацу вибухнула битва з Імперським Орденом.
Він навіть не міг уявити собі знову той жахливий безлад, який їм довелося прибирати. Річард розпорядився викинути всі тіла вбитих імперських солдатів за межі плато. У нього були тоді більш важливі завдання, про які треба було турбуватися, і вони аж ніяк не стосувалися турботи про вбитих.
Люди кивнули.
— Отже, що ви бажаєте мені розповісти?
Кара підняла руку вгору, перериваючи його.
— Лорд Рал, вони всі німі.
Річард, жестикулюючи з пером у руці, відкинувся на спинку крісла і вимовив.
— Всі?
Всі шість чоловік кивнули.
— Даркен Рал відрізав язики всьому обслуговуючому персоналу склепу, щоб у них не було можливості висловити непристойності про його покійного батька.
Річард важко зітхнув, почувши настільки приголомшливу новину.
— Вибачте мене, я не знав цього. Якщо вам стане від цього легше, то я поділяю з вами всі ваші почуття по відношенню до цієї людини.
Кара хихикнула, оглядаючи цих шістьох.
— Я розповіла їм, яку роль тобі довелося зіграти в його смерті.
Шестеро службовців зніяковіло посміхнулися і закивали.
— Тоді, що ж ми будемо робити? Як я повинен дізнатися те, про що ви прийшли мене сповістити? — Запитав їх Річард.
Один з людей висунувся вперед і обережно поклав обгорнутий в білосніжну матерію згорток на стіл. Людина підсунула його до Річарда.
Коли Річард потягнувся за згортком, крапля чорнила впала з пера прямо на матерію.
— Вибачте, — пробурмотів він і відклав перо подалі.
Він підсунув згорнуту матерію ближче. І подивився на шістьох людей.
— Отже, що ж це?
Але жоден з них не зробив ані найменшого руху, щоб дати пояснення. Річард втупився на Кару.
— А вони були наполегливі, чи не правда?
Один із шістки почав вказувати на руки, зображуючи ними площину, як ніби це сторінки відкривається книги. Він повторив так кілька разів і вказав на Річарда.
— Ви хочете, щоб я це відкрив?
Всі шестеро кивнули.
Згорток був настільки легким, що, здавалося, він був порожнім, але Річард дбайливо почав його розкривати на столі, обережно розгортаючи білосніжну тканину.
Коли Річард, нарешті, закінчив цей процес, то виявив, що в центрі матерії лежить одна єдина піщинка білого піску.
Він різко підняв голову і запитав.
— Де ви це взяли?
Всі шестеро вказали вниз.
— О, добрі духи, — прошепотіла Ніккі.
— Що? — Вигукнула Кара, підійшовши ближче, щоб розглянути піщинку білого піску, що лежала в центрі матерії, — Що це таке?
Річард пильно втупився на Морд-Сіт.
— Це чарівний пісок.
Службовець персоналу гробниць, продовжуючи вказувати вниз, хотів тим самим сказати, що вони виявили знахідку десь в склепі. Магічний пісок мав особливе призматичне світіння, але Річард все ж був трохи здивований тим, що ці люди знайшли лише одну єдину піщинку.
— Чи можете ви мені показати те місце, де ви виявили це?
Всі шестеро рішуче закивали.
Річард дбайливо обгорнув матерію навколо піщинки чарівного піску. Він помітив, що на тканині було дві плями від чорнила, так як коли він капнув ними на матерію, вона була загорнута навколо в два ряди.
Ці дві плями знову об'єдналися в одну, коли Річард надав згортку первинний вигляд. А коли він розкривав матерію, плями знову виявлялися на протилежних сторонах.
Вони його заворожили, він пильно дивився на них і думав.
— Ходімо, — нарешті отямився Річард, і, поклавши згорток в кишеню, скомандував. — Відведіть мене туди.
Річард переступив через розплавлену білу кам'яну плиту і увійшов в гробницю Паніза Рала. Персонал по обслуговуванню гробниці чекав зовні в коридорі. Вони переконали Річарда ввійти до гробниці першим. Так як він був нащадком роду Ралов, вони не сміли увійти попереду нього.
Адже в цій гробниці, в кінці кінців, спочивав його дід. Персоналом по обслуговуванню гробниці протягом багатьох років були люди, які завжди жили і вмирали, слідуючи незбагненним правилам кожного лорда Рала, незмінно віддаючим данину поваги своїм предкам.
Річард, тим не менш, завжди надавав свою повагу лише тим, хто того заслуговував. Паніз Рал же був тираном з немислимими амбіціями завоювання світу, чим не особливо відрізнявся від свого сина — Даркена Рала.
Панізу Ралу, можливо, і не вдалося провернути такої великої кількості злодіянь, які скоїв його син. Але не можна було сказати, що він не намагався.
У війні, яку Паніз Рал розв'язав проти сусідніх земель, Зедд, будучи ще молодим, був тим, хто очолив вільний народ Серединних земель проти агресії Д'харіанської імперії.
У підсумку, Зедд, будучи Першим Чарівником, знищив Паніза Рала і спорудив ті самі межі, що відгородили Д'харіанську Імперію від Річарда протягом більшої частини його життя.
Навіть враховуючи те, що багато хто із задоволенням підтримували жагу Паніза Рала до завоювань, Зедд аж ніяк не хотів знищувати весь народ Д'хари.
Адже багато д'харіанців, незважаючи ні на що, виявилися всього лише жертвами пануючої тиранії; вони ж не могли вибирати час і місце для появи на світ, народившись в далеко неблагополучний час при пануванні тиранії.
І винити їх через це було б невірним. Тому, замість того, щоб знищити всю Д'хару, Зедд спорудив кордони між землями.
Він вважав, що залишити д'харіанцев пожинати наслідки власних діянь, було найгіршим покаранням, яке він міг би тільки обрушити на них.
Сформована ситуація також ще й надавала їм шанс, щоб зважитися, і зробивши вибір, спробувати змінити їхній життєвий уклад. Адже з піднятими кордонами, для Д'хари тепер не представлялося можливим продовжувати поширювати свою агресію проти інших народів.
І це було б так, і Річард все ще жив би в далекому Вестланді, якби кордони не впали.
Даркен Рал посприяв їх руйнуванню, подорожуючи через підземний світ, уникаючи тим самим непереборної перешкоди. Але, якщо б це не відбулося, то Річард ніколи не зустрівся б з Келен, яка привнесла в його життя значущість і важливість буття, стала сенсом його існування.
Річард пам'ятав, як незабаром після того як Даркен Рал відкрив шкатулки Одена, і вивільнена ним сила Одена поглинула його, один із службовців палацу підійшов до Зедда і сказав, що гробниця Паніза Рала раптом почала плавитися.
Зедд негайно велів службовцеві взяти певного сорту камінь, і запечатати ним вхід в гробницю, поки загроза подібного руйнування ще не встигла поширитися на всю територію палацу.
Ця тимчасова заплата з білого каменю, що закривала вхід в гробницю, з тих пір здебільшого розплавилася, і це дивне руйнування тепер прийнялося роз'їдати ще незаймані плити біля входу.
Стіни вже були деформовані. Будучи раніше рівними, зараз з них стирчали, видаючись вперед, зміщені шматки рожевого граніту. У коридорі зовні, шви між стелею і стінами також почали розходитися під впливом деформації у внутрішньому приміщенні.
