Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
В першій лїнїї таким боєвим настроєм перейняте було се київське брацтво. „Что єсть єже въ нашей земли братство православныхъ? — писали в 1625 р. київські братчики московському думному дяку (державному секретареви) Ґрамотїну, просячи підмоги з Москви на будову брацької церкви, і так поясняли значіннє і завдання своєї орґанїзації: „Братство нарицаєть ся, єгда христіане православныи живуще посредЂ иновЂрныхъ, посредЂ Ляховъ, унЂятовъ и проклятыхъ єретиковъ и хотяще отъ нихъ отлучити ся и съ ними ничтоже смЂстно имЂти, сами со собою любовно совокупляють ся, имена свои во єдино списуютъ и братіами нарицають ся, — се же да твердЂє и скорЂє противовЂрныхъ отразити возмогутъ” 14).
Ріжні надання на брацтво і закупна ґрунтів за значні цїни, роблені ним в 1620-х роках, 15) вказують на зріст його матеріальних засобів. В 1625 р. воно закінчило будову нової брацької церкви 16). А три роки пізнїйше король Жиґимонт, що без сумнїву добре тямив впливи й значіннє сього схизматицького гнїзда, був змушенний, на прошеннє православної шляхти київської, видати грамоту, де „заднїм числом” позволяв фундувати на ґрунтах Гулевичівни „братство милосердія водле рекгулы св. Василія”, то значить монастир, при нїм церкву й шпиталь „для людей убогихъ, старыхъ и уломныхъ, такъ духовныхъ, яко и свЂцкихъ, и людей рыцерскихъ, на послугахъ нашихъ и рЂчипосполитоє отъ непріятелей нашихъ въ разныхъ битвахъ покалЂчоныхъ” 17). Про школу поки що промовчано, але се не перешкоджало їй істнувати й функціонувати далї.
Примітки
1) Запись друкована в Памятниках київ. комісії II ч. 1 і з иньшої копії у Голубева Исторія кіев. акад. дод. 2.
2) Друкований в Памятн. кіев. ком. II ч. 2 і з иньшої копії у Голубева Ист. кіев. ак. дод. ч. 1. Перші підписи під уписом належать пізнїйшому часу, аж до підписи Копистенського.
3) Київської міської „річипосполитої”, себто київського міщанства.
4) Пор. реляцію Рутского у Гарасевича с. 250.
5) П. Могила І дод. 34.
6) Смотрицького і Саковича називає як своїх попередників на ректорстві брацької школи Сильвестр Косів (Exegesis, виїмки у Голубева Исторія кіев. акад. І дод. c. 83). Ґолубєв думає, що Смотрицький був її ректором в рр. 1626-8 по поворотї зі Сходу, а в рр. 1618-1620 ректорствував Борецький (c. 217) але се меньш правдоподібно, особливо з огляду на те що по поворотї Смотрицького зі Сходу брацтва стояли в досить напружених відносинах до нього, за те що він вистарав ся у патріархів грамоту на скасованнє їх ставропігіальних прав, і в унїатських замислах скоро почали його підозрівати (пор. про се у Харламповича c. 394-5).
7) Біоґрафічні відомости про нього зібрані у Голубева Ист. кіев. акад. c. 214-6 і Харламповича c. 402-4.
8) Кінцева апострофа „до чителника” просить: „автора вЂршевъ тыхъ ласкаве споминай”.
9) Див. в т. VI c. 452.
10) Голубевъ Ист. кіев. ак. дод. 3.
11) Друкований в Основі, 1861, кн. VIII, c. 75 (з хибною датою 1626 р.).
12) Грамота у Голубева дод. 4.
13) Друковані в Памятниках кіев. ком. II ч. 3-5 і у Голубева дод. 3-5.
14) Архивъ Ю. З. Р. І. VI ч. 221.
15) Вони вичислені у Голубева Ист. Кіев. акад. с. 167-9.
16) Ibid.
17) Памятники кіев. ком. II ч. 7.
КИЇВСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В ДРУГІМ І ТРЕТЇМ ДЕСЯТИЛЇТЮ XVII В.: ПЕВНІ ДІСОНАНСИ В КИЇВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ, ПЛЯНИ П. МОГИЛИ, ЗАСНОВАННЄ ПЕЧЕРСЬКОЇ КОЛЄҐІЇ П. МОГИЛИ, ЇЇ ПЕРШИЙ MUNUS МІNЕRVАЕ, ОПОЗИЦІЯ МОГИЛИНІЙ КОЛЄҐІЇ, ПРИЛУЧЕННЄ МОГИЛИНОЇ ФУНДАЦІЇ ДО БРАЦТВА, КОНЦЕНТРАЦІЯ КИЇВСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ СИЛ ПІД РУКОЮ МОГИЛИ. НОВЕ ЗНАЧІННЄ КИЇВА ЯК КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРА УКРАЇНИ Й БІЛОРУСИ.
В другій половинї 1620-х років можна помітити між ріжними ґрупами сього відродженого православного Київа певну конкуренцію, певне напруженнє, яке одначе скоро вигладжуєть ся під натиском суспільности, і знову таки в першій лїнїї — козачини. Відроджена православна єрархія не зразу вміла собі дати раду в тих відносинах, які в православній церкві уложили ся за попереднї часи безвладичного житя, з широкою автономією монастирів і брацтв, що виробила ся супроти дезерції владиків і була санкціонована патріаршими ставропіґіальними грамотами. Різким виразом сього була місія Смотрицького на Сходї (1624-5), яка принесла патріаршу грамоту, що касувала автономію ставропіґіальних церков, брацтв і монастирів і віддавала їх під власть епископську 1). Я верну ся ще потім до сього епізоду, тут тільки зазначую, що сї заходи, як і певна тенденція до компромісу з католицько-унїатськими кругами, виявлена відродженою єрархією в інтересах лєґалїзації своєї, — поставили православний епископат, згромаджений в Київі, в досить напружені відносини і до брацтва, і до печерського кружка. З другого боку новий архимандрит печерський, наступник Копистенського (від р. 1627), енерґічний і амбітний молодий „воєводич земель молдавських", Петро Могила також проявив певну охоту до конкуренції з брацькими кругами.
Чи невдоволений характером і напрямом брацької школи, чи просто бажаючи мати свою власну школу, Могила заходить ся коло засновання своєї власної колєґії при Печерськім монастирі, і не вважаючи на невдоволеннє і опозицію, яку сї пляни викликали в київських кругах і навіть серед братиї самого Печерського монастиря, здїйсняє сей плян. По словам пізнїйшого вихованця могилянської колєґії, він незадовго по своїм посвященню на печерського архимандрита, „післав від усеї капитули київської до патріарха до Царгороду і дістав від нього благословеннє на те, щоб завести в Київі латинські й польські школи і насамперед вибравши відповідних монахів, вислав їх в ріжні краї для науки" 2). Опозиція печерських монахів, які не радо дивили ся на нове обтяженнє печерського буджету, була зломлена суворо; сучасник, київський шляхтич Єрлич оповідав, що коли монахи шпитального монастиря св. Трійцї, призначеного Могилою на нову школу, спротивили ся плянам архимандрита, Могила скинув ігумена з посади, забрав у нього гроші, всадив у вязницю і казав бити, так що той потім скоро й умер 3). Митр. Борецький, що також здаєть ся дав певний вираз тому суперництву, підтримуючи своїми засобами і протекцією 4) друкарню під управою Спиридона Соболя, що робила конкуренцію друкарнї печерській і випустила в рр. 1628-9 ряд видань 5), — даремно силкував ся вплинути на Могилу, щоб не робив конкуренцію брацтву. В своїм тестаментї, визначаючи Могилу екзекутором (душеприказчиком) і заповідаючи йому свою колєкцію грецьких і латинських книг, заразом клав він йому на серце „за наперший и церкве божой и всему православному народови россійскому потребнЂйший пунктъ", „абы школы въ братст†києвскомъ для цвиченя дЂтокъ хрестиянскихъ, а не гдЂ индей фундованы были, — подъ неблагословеніємъ приказую" 6). Але Могила держав ся свого.
По наукові і просвітні засоби для своєї школи звернув ся він тудиж, звідки черпали культурні сили орґанїзатори печерського кружка і брацької школи. Лїтом 1631 р. Могила зявляєть ся у Львові і дня 15/VI дає тут таку деклярацію. „Я Петро Могила, з божої ласки архимандрит київський печерський, бачучи в православній церкві велику утрату в душах людських через неосвіченість духовних і неученнє молодїжи, за ласкою і помічю божою і за власною волею моєю, бажаючи запобігти такій великій утратї й хотячи позискати заблудших від православія, рішив фундувати школи на те, аби молодїж у всякій побожности, в обичаях добрих, в науках свобідних була виховувана (цвичена), а то не на якусь користь, або славу мою, а тільки на славу і честь живоначальної Тройцї, на користь і потїху правовірного роду. На те дїло боже зібрав я до себе братию, бажаючи, аби вона була належна, на певних правилах, до тої святої справи, Їй маю я дати слушне удержаннє як на поживу і одежу так і на иньші потреби з свого власнаго кошту на вічні часи, на певне число осіб, відповідно до фундушу, аби вони без перепони відправляли дїло боже. Одначе поки мене благодать божа потримає на тім світї, я всїляко і у всїм маю бути їм опікуном і промотором, наскільки будуть позволяти минї мої здібности і занятя архимандричі і на скільки буде того вимагати їх потреба в служенню душам людським. І аби поспіх без проволоки був у тім дїлї божім, і аби братия, закликана до того, збирала ся на те без усякої вимівки, я тепер тим які при минї пробувають, честним отцям і братиї: єромонаху Ісаії Трофиміусу і монаху Сильвестру Косову, і тим що потім зберуть ся до них, обіцяю з усього серця мого перед Господом Богом, що я все написане в моїм фундуші, їм мною наданім, без проволоки і утиску буду приводити в дїйсність в Київі, в монастирі Печерськім, або де я й вони вважатимемо за потрібне. А той фундуш в формі правній, вповнї певній маю їм подати як найскорше, але не більше в кождім разї як дванадцять місяцїв будуть вони чекати сповнення тої моєї обіцянки. А все те аби було певнїйше, я добровільно обіцяю се в храмі Успенія у Львові, перед хрестом господнїм. А коли б зійшов я зі світу не скінчивши тої справи божої, маю забезпечити те тестаментом і за опікунів до сповнення його без всякого нарушення моєї волї маю взяти людей честних і сильних" 7).
