Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
І довго стали — почать бояли, з Ляхами ся не били;
Аж бачать Ляхи, що на нас страхи, і до нас скочили.
Стали ся гуки. Хан всіми духи з Краковським ся стираєть.
А Вишневецький обіч звитязкий і Хмеля одпираєть.
По десять шика памятний віка 21) сам король наступаєть,
На крик, на гуки, на з діл на пуки 22) нічогенько не дбаєть.
Крик тут повстанеть, гук затим встанеть. Дими день ясний тьмили.
Стрільці-янчаре. А з діл пожари непрестанно світили.
Tyт до гетьмана Ляхи з діл; хана заразом одлучили.
Затим ся стало гды мурз немало і Твтаров побили:
Хан утікаєть і кош лишаєть, наметів одбігаєть;
Ляхи гонили, Татарів били, — хан ся не оглядаєть.
Тут зась козаки, хотяй юнаки, ой різко утікали!
Ляхи гонили, і їх стинали, аж табор розірвали;
І гдиби ночи тьма на помочи козакові не була,
Не одна б мати, гди б хто дав знати, козацькая завила!
І так Бог знаєть, що бульш буть маєть: Татаре одступили,
Затим бульш Ляхов, а у нас страхов — бо нас тут обточили.
Трийчі кланяли і упадали — короля смо просили:
По зборовському щоб по старому — щоб єсмо тулько жили!
Мовить не даєть, з очу зганяєть — “Видайте ми гетьмана!
Панів слухайте, старшину дайте, а ідіть бийте хана!”
- Хмеля не маєм, панів слухаєм, Татарів будем бити;
Але старшину — нашу дружину ніт вісти як одступити!” 23)
Голод не тучить. Страх з діл нам кучить. Став треба перебивати —
То пак у мосту ніт і хворосту — нічого збудувати!
В неділю в ночи — Бог на помочи — будем ся перебивати:
Вози постелем, кожухи стелем, воді того не зняти!
Ляхи познали, всі в шики стали, і на нас пильнували —
Всі в поле вишли, ми теж не пришли, і понеділка ждали.
А в понеділок — одбігли ділок, і борошна усього;
Перебиваєм та погибаєм! Щаслив хто вийшов з того!
Тиї пливають; до тих стріляють; ставища заливають.
А других в нетрі в лісі як вепрів диких забивають... 24)
Народні пісні про Берестецьку катастрофу заховалися в кількох більш або менш деформованих останках, які вимагають уважної реконструкції. Особливо сильно вплинуло на сю деформацію помішаннє Берестецького погрому з погромом Нечая в Краснім, зазначене вже вище.
З одного боку, очевидно, через спільний мотив погрому ріжні подробиці переносилися з Нечая на Хмельницького і навзаєм. З другого боку мотив підозрілого і непевного поводження, або грубо висловлюючися: зради Хмельницького, паралєльно розвиваючися в обох темах, викликав ріжні зміни і заміни (субституції).
Оповіданнє записане Костомаровим в 1845 р. на самім Берестецькім полі, в с. Пляшовій і недавно опубліковане в його листі з того часу, дає інтересну ілюстрацію сього процесу: мотиви сварки Нечая з Хмельницьким і зради Хмельницького, що підвела Нечая під катастрофу під Берестечком:
У козаків були два головні ватажки, Хмельницький і Нечай; під Берестечком вони посварилися, і Хмельницький, щоб докучити, умисно кинув військо. Ляхи підманили Нечая: покликали його з переднішими козаками на пир 25), а тим часом зайшли за Пляшову, перекопали річку й почали з обох боків стріляти. Вода розлилася і козаки не знали, як собі порадити. Вони зрубали березу і стали нею переходити, та так потопилися, що всю Пляшову загатили. (Два стави на ній носять назву: Великий Козак і Малий Козак — там мовляв потонули козаки, і дійсно там знаходиться в великій масі зброя і людські кости) 26).
Пісні я пічну двома волинськими записами Костомарова з того ж часу, можливо в тій же околиці (місце ближче не вказане, а варіянт Стецкого, дуже близький до другої пісні Костомарова, хоч позначений як записаний в самім Берестечку, але мині виглядає, як повтореннє Костомарівського тексту).
Кину пером, лину орлом, конем поверну,
А до свого отамана таки прибуду.
-Чолом пане, наш гетьмане, чолом батьку наш!
Вже нашого товариства багацько не маш!
-Ой як же, ви панове молодці, як ви ставали,
Що ви своє товариство навік втеряли?
-Становились, наш гетьмане; плечем об плече-
Ой як крикнуть вражі Ляхи: У пень посічем!
-Ой що ж же ви, панове молодці, за добич мали?
-Мали коня у наряді — Ляхи одняли.
Зима прийшла, хліба нема — го ж нам не хвала!
Весна прийшла, ліс розвила — всіх нас покрила 27).
(Останні два рядки — еліптичний, мало орґанічний додаток, може бути перенесений і з иншої пісні, ідея та, що тільки з новою весною козаччина прийшла до себе).
Друга пісня більш ріжнородного складу:
А. Висипались козаченьки з високої гори,
Попереду козак 28) Хмельницький на воронім коні.
— Ступай, коню, дорогою — широко ногами;
Недалеко Берестечко і Орда за нами.
Стережися пане Яне, як Жовтої води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди!
Б. Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,
Стали в того кониченька ніженьки дріжати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
Не доторкайся, вражий коню, до землі ногами.
В. Чи не той то хміль зелений, що на тичку вється?
Чи не той то козак Хмельницький, що з Ляхами беться?
— Ой не той я хміль зелений — на тички не вюся,
Ой не той я козак Хмельницький — з Ляшками не бюся!
Г. А де ж твої, Хмельниченьку, ворониї коні?
-У гетьмана Потоцького стоять на припоні 29).
А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?
-У містечку Берестечку заточені в лози.
Д. Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився:
Як припустив коня вороного, міст мені вломився.
Перша частина (А) являється заспівом до пісні про війну “пана Хмельницького” з “паном Яном” (правдоподібно — королем Яном-Казимиром). Частина друга (Б) се загальний рухомий, епічний мотив, який міг входити в склад пісень і про Нечая і про Хмельницького; вице, в піснях про Нечая ми знаходили сей мотив про коня більш розвиненим. Частина В становить, очевидно, заспів пісні про Берестечко: її можна навіть уявити собі як початок тої пісні, що представляється далі частиною А, але за правдоподібніше вважаю, що се инша пісня; в варіянтах про Нечая знаходимо строфи, що можуть належати сюди (“козак Нечай” заступає “пана Хмельницького” і навпаки):
Чи не той то хмель хмілевий (вар. хмілезний), що в меду купався,
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами грався?
Чи не той то хміль хмілевий, що по тикам вється,
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється (с. 60) 30).
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що високо вється?
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється?
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що у пиві (вар: по меду) грає?
Чи не той то козак Нечай, що Ляхів рубає?
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що у пиві кисне?
Чи не той то козак Нечай, що Ляшеньків тисне? (с. 76-7)
Гей ізнісся Нечаєнко аж в бор на тичину.
Щоби його пан Зборовський (треба Потоцкий) не взяв за чуприну;
Гей ізнісся Нечаєнко під млин на тичину,
Щоби його пан Потоцький не взяв за чуприну (с. 70).
Годі тобі Хмелю та на тичку виться,
Годі тобі Нечай козак йз Ляшками биться (с. 82).
Годі тобі вражий сину та й так воювати,
Треба ж твою кров козацьку з лядською змішати (с. 64).
Частки Г і Д можна собі мислити як продовженнє А, але так само і як продовженнє В. Середини треба шукати в варіянтах пісень про Нечая: там єсть фрагменти тихже мотивів, мабуть живцем увзяті з пісні про Берестечко, треба тільки поставити “пана Хмельницького” замість “козака Нечая”, або “Нечаєнка”, напр.:
Ой пустився ж (пан Хмельницький) до гаю втікати,
А за ним за ним пан Потоцкий — пана догоняти.
Ой як скочив (пан Хмельницький) з гори та в долину,
