Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
А за ним за ним пан Потоцкий — козака за чуприну (с. 63).
Частина Г також має богато варіянтів в піснях про Нечая, хоча належить безсумнівно до пісні про Берестечко, і навіть часто затримує се імя, підставивши тільки Нечаєнка замісць Хмельниченка:
А деж твої, Нечаєнку, ворониї коні?
-У гетьмана у польського (треба: Потоцкого) стоять на припоні.
А де ж твої, Нечаєнку, кованії вози?
-Пуд містечком Берестечком заточені в лози.
А де ж твої, Нечаєнку, дітоньки та жона?
-Ой в містечку Берестечку сидять собі дома (с. 57).
А де ж твоя, козак Нечай, хорошая жінка?
-Ой у пана у гетьмана сидить як Жидівка.
А де ж твої, козак Нечай, хорошиї діти?
-Ой у пана, у гетьмана як ружові квіти.
А де ж твої, козак Нечай, ворониї коні?
-Ой за гаєм, за Дунаєм стоять на припоні (вар: скарбовні).
А де ж твої, козак Нечай, мальовані скрині?
-Ой забрали тоті Ляшки, що пасали свині (с. 60).
Влапав його пан Потоцкий, став ревідувати:
-Годі, годі, Нечай козак, Ляшки воювати!
А де ж твоя, козак Нечай, молоденька жінка?
-Ой Бог знає, Бог відає, може ще де дівка.
А де ж твої, Нечай козак, дрібненькиї діти?
-Ой Бог знає. Бог відає, десь пішли по світі.
А де ж твої, козак Нечай, ворониї коні?
-Ой зайняли вражі Ляшки в великім загоні.
Ой де ж твої, Нечай козак, кованиї (вар. скарбовиї) вози?
-Ой зайняли вражі Ляшки у густиї лози (с. 68).
(Ой в містечку Берестечку стоять у залозі — с. 76).
Ой де ж твої, Нечаєнку, сукні блаватаси?
-Гей посікли, порубали Ляхи в шабельтаси (с. 79).
Фіналом берестецької пісні може також бути:
Уже ж тепер вражі Ляшки доказали
Що вже мене, Нечаєнка, у руки піймали (с. 88).
На жаль зістається не розвинена иншими варіянтами кінцева фраза Д костомарівського варіянта.
Тема, як бачимо, була дуже популярна і сильно розгалужена. Пісня про Нечая значну частину своєї популярности завдячує тому, що вона притягла і поглинула пісню про Берестечко.
Примітки
1) Одна копія, довша і новіша, хоча місцями гірша, знайшлася написана на порожніх листах латинської книжки першої половини XVII в., бібліотеки кляштору бенедиктинів в Пултуску; її видано в Archiv fur Sl. Phil. II (1877), n. з. Die Niederlage Bogdan Chmelnicki's bei Beresteczko am Flusse Styr, in gleichzeitiger poetischer Bearbeitung; се нахідка Петрова, транскрипція Житецького, а в III т. Архива додав ще потім деякі замітки до сього тексту Потебня.
Другу копію знайшов в рукоп. збірнику XVII в. ак. Перетц і опублікував майже одночасно в своїх “Истор.-литератур. изслЂдованіях и матеріялах”, т. І, 1900 (ст. 94) і в “Малороссійскія вирши и пЂсни въ записяхъ XVI-XVIII вв. (ИзвЂстія отд. рус. як. 1899, III).
2) В ориґ.: “що Хміль віру” і “що Хміль за віру”. Потебня поправляв на: “що хвильою виру” (Стир-хвиля-вир). Але я думаю, що та мала поправка яку даю я, робить непотрібною які небудь инші зміни.
3) В ориґ.: досаль.
4) В розумінню: догідна хвиля (захопити Ляхів несподівано).
5) По сім в петерб. збірнику бракує 12 рядків.
6) Так в ориґ., поправити трудно (в другій копії сих стихів бракує).
7) В ориґ.: “не с козаками”.
8) В розумінню “від нас”.
9) Поляки себ то.
10) Він був убитий в сій битві, так само як і староста Осоліньский-молодший (див. вище с. 284).
11) Прошу завважити, що “нас” у вірші значить козаків.
12) В розумінню “сей” — Осоліньский молодший.
13) Сопіга підканцлєр литовський, участник битви.
14) Копія додає (поза метром): мовить Хмель, і нижче: мовить хан.
15) В копіях: “Лях по пилявецькому”, “як по пилявецькому”.
16) Дальше в петерб. копії знову бракує 30 стихів.
17) В копії: “яко нуж”, розумію: яка нужда наступила.
18) В копії: мою.
19) В копії: “тираже собі”.
20) В розумінню: на Ляхів.
21) Вікопомний.
22) На вистріли з гармат.
23) Дальшого аж до кінця в петерб. копії нема.
24) Тут знову повторено: Мовить не даєть, з очу зганяєть — Видайте ми хана! Старшину знайте (так!), панів слухайте, а ідіть бийте хана”, але се мабуть помилково.
25) Се паралєльний мотив до пирування Нечая у куми — Хмельницької (очевидно теж зрадниці).
26) Україна, 1925, III с. 64.
27) Малорус. Лит. Сборникъ 1859 р. — передр. в Истор. пЂсни Малор. нар. II с. 108-9; розмір зіпсований місцями, я його зреставрував, викидаючи неорганічні словця і відбудовуючи симетрію виразів; “панове-молодці” явно не влазять в розмір, треба: “козаченьки” або щось таке.
28) Розмір показує, що скрізь має бути: пан.
29) Так у Стецкого.
30) Цитую за “Истор. пЂснями”.
31) Небезінтересно, що се війна двох “панів”,тим часом як Нечай завсіди тільки “козак”.
ПОГОЛОСКИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ПОЛОНІ У ХАНА, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ В ЛЮБАРІ І ПАВОЛОЧИ, НАРАДИ В БІЛІЙ ЦЕРКВІ, УНІВЕРСАЛ 17 ЛИПНЯ, ОДРУЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.
Я сказав, що оповідання про досить довге затриманнє Хмельницького у хана — що його там вязнено, не пускано, що він мусів тяжкою ціною окупатись, випрошувати у хана дозвіл на нові розпорядження на Україні і т. д. 1), здаються мині фантастичними і тенденціозними вигадками, пусканими тільки почасти з незнання, а по части і з розмислу — з самого окруження Хмельницького. В дійсности він зістававсь у хана мабуть недовго, і стільки, скільки сам хотів. Вище я згадував про лист хана з-під Константинова, писаний з дня 30 червня; ряд оповідань сходиться на тім, що Хмельницькому вдалось тоді намовити хана до повороту, і Орда вже підійшла була до Вишнівця, але тут рішучо забастувала. Очевидно тут Хмельницький, побачивши, що завернути хана не вдасться, рішив кинути його й спішити на Україну, щоб збити нові сили; попросив у хана, щоб лишив йому частину Татар (означають сей помічний татарський корпус в 20 тисяч, але се мабуть забагато), і з ними подався на Київщину.
Досить дивним дивом Ракушка-Самовидець, взагалі мало інформативний в сих подіях, дав тут цілком важну і докладну звістку, що Хмельницький “не доходячи Старого Константинова” відлучився від хана, і поїхав на Гриців до Любара, “в малій купі” — маючи з собою і козаків і Татар разом чоловіка 70. Се оповіданнє потверджує Андрій Мясковский, бувши в Любарі (Любартові) місяць пізніше, в польськім поході: місцеві міщани розповідали йому, що після програної битви під Берестечком, спішно їдучи з сотнею козаків і пятьма Татарами, Хмельницький пристав в Любарі, щоб нагодувати коней, і говорив, що їде на Україну “рушити обоз на звільненнє полків, що зісталися під Берестечком”. Коли Орда (очевидно той відділ, що післав з ним хан) хотіла палити Любар, він післав до Татар, наказуючи, щоб того не робили, бо буде їх хан карати, і Орда послухала його, і минаючи Любар, пішла за Случ, переправившися під Острополем. А виїзжаючи з Любара — вже сідаючи на коня, крикнув до людей: “Котрі з вас, дітки, не козачили, сидіть і чекайте панів своїх, а котрі козачили, сідайте зараз зо мною на Україну — бо Ляхи потоптом підуть за нами”. — “І аж тоді зачали люди йому злорічити”, оповідав любарський міщанин Мясковскому — на жаль ближче не пераказавши, що сі люде вичитували тоді гетьманові 1).
освєнцім теж коротко згадує сі любарські оповідання про Хмельницького і додає деякі подробиці, в дечім відмінні, але в головнім цілком згідні з сим оповіданнєм. Хмельницький приїхав з кількадесятьма козаками, а під містом “лежали” троє мурз з Татарами — було їх коло двох тисяч, але “так скромно і спокійно, що ніоден не рушився, поки Хмельницький пообідавши і забравши два вози з поживою, не виїхав з міста” 3).
