Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Дженнсен стиснула руками голову, намагаючись заглушити голос, завиваючий в її свідомості.
— Ти — злісний виродок! Як я могла любити тебе!
— Брат Нарев вчить, що все людство загрузло в пороці. Ми не маємо морального права на існування, тому що люди спотворили і занехаяли світ живих. Принаймні, сам брат Нарев зараз в кращому світі. Тепер він поруч з Творцем.
— Ти хочеш сказати, що навіть брат Нарев — зло? Як частина людства? Навіть твій дорогоцінний, священний брат Нарев — теж зло?
Себастян пильно дивився в обличчя Дженнсен.
— Той, хто по-справжньому уособлює собою зло, стоїть зараз прямо перед нами! — Він підняв руку, вказуючи на Річарда. — Лорд Рал — великий вбивця. Лорд Рал повинен бути засуджений до смерті за всі свої злочини.
— Якщо людство — це зло і якщо брат Нарев в кращому світі, поряд з Творцем, то Річард, убивши його і тим самим відправивши прямо в обійми Творця, скоїв добру справу. Хіба не так? Раз людство — зло, то чому ви вважаєте знищення ваших солдатів Річардом Ралом за злий вчинок?
Лице Себастяна набуло яскраво-червоного відтінку.
— Ми всі зло, але деякі являють собою зло найбільше. Принаймні, ми смиренно визнаємо перед обличчям Творця наші слабкості і прославляємо тільки Творця. — Себастян трохи помовчав і вже спокійніше додав: — Я знаю, що це слабкість, але я люблю тебе. — Він посміхнувся Дженнсен. — Тепер сенс мого життя тільки в тобі, Джен.
Вона похитала головою:
— Ти не любиш мене, Себастян. Ти навіть не розумієш, що таке любов. Ти не зможеш полюбити когось до тих пір, поки не полюбиш власне існування. Любов може вирости тільки з поваги до власного життя. Коли любиш себе, свою власну душу, можеш полюбити і того, хто збагатить твоє життя, розділить його з тобою, зробить його більш радісним. Якщо зневажаєш себе і віриш, що існування — це зло, то вмієш тільки ненавидіти. Ти можеш відчути лише ознаки любові, потягнутися до добра, однак тобі не вдасться помістити в основу нічого, крім ненависті. Своєю порочною спрагою смерті ти заплямуєш будь-який прояв любові. Я була потрібна тобі лише для того, щоб підтвердити твою ненависть, щоб стати твоєю подругою по самопожертві. Щоб по-справжньому любити, Себастян, треба радіти життю, тому що саме радість робить життя по-справжньому прекрасним.
— Ти не права! Ти просто не розумієш!
— Я дуже добре все розумію! Шкода тільки, що пізно.
— Але я люблю тебе, Джен. Ти помиляєшся, я насправді люблю тебе!
— Ти тільки хотів, щоб так було. Це прості слова порожньої бездушної оболонки, яка лише називається людиною. Мені нема чого любити, ніщо в тобі не гідно любові. Ти настільки беззмістовна істота, Себастян, що мені навіть ненавидіти тебе важко, як важко ненавидіти стічну канаву.
Яскраві спалахи висвітлили все навколо. Голос у голові Дженнсен, здавалося, рвав її на шматки.
— Джен, я не мав на увазі нічого подібного. Ти не повинна так говорити. Я не можу жити без тебе.
Дженнсен повернулася до нього з виразом холодної люті на обличчі.
— Єдине, що ти можеш зробити, Себастян, бажаючи доставити мені задоволення, — це померти.
— Я досить довго слухала базікання цих закоханих, — прогарчала сестра Мердінта. — Себастян, будь чоловіком, закрий рота! Або я змушу тебе замовкнути. Твоє життя не значить нічого. Річард, в тебе є вибір: або Дженнсен, або Мати-сповідниця.
— Я не збираюся служити Володареві пекла, сестра, — вимовив Річард. — А ти не повинна служити соноходцю. У тебе теж є вибір.
Сестра Мердінта тицьнула в його бік пальцем:
— Це в тебе є вибір! І я змушу тебе його зробити! Час виходить! Або Дженнсен, або Келен, вибирай!
— Мені не подобаються твої умови, — сказав Річард. — Між власною сестрою та власною дружиною я не вибираю.
— Тоді я виберу за тебе! Твоя дорогоцінна дружина помре!
Не звертаючи уваги на те, що Дженнсен кинулася на допомогу Келен, сестра Мердінта схопила Мати-сповідницю за волосся і підняла голову. Лице нещасної було біліше снігу.
Дженнсен вчепилася в руку Мердінти, розмахнулася ножем і вклала в удар всю свою силу і надію не спізнитися. Однак вона знала: не дивлячись на божевільну спробу врятувати життя Келен, було надто пізно.
У цю кристально чисту мить світ, здавалося, завмер на місці.
А потім повітря люто здригнулося.
Наймогутніший поштовх відкинув від Матері-сповідники пил і камені, і вони дедалі ширшим колом покотилися в сторони. Від сильного удару здригнулися величні Стовпи. Ті, що стояли нестійко почали валитися. Падаючи, вони зачіпали інші колони, і ті теж не могли встояти. Здавалося, це триває вічність. Скелі валилися на землю подібно кам'яним прокльонам. Вся долина ходила ходуном від жахливих ударів. Піднята каменями пилюка пеленою висіла в повітрі, засліплювала очі.
Світ на одну мить позбувся світла, залишивши навколо непроглядну темряву. Здавалося, все зникло.
Але потім світ повернувся, ніби з нього зняли пелену.
Дженнсен виявила, що тримає за руку мертву жінку. Сестра Мердінта звалилася додолу подібно до одного з кам'яних стовпів. З її грудей стирчав ніж Дженнсен.
Річард був уже поруч. Однією рукою він підтримував Келен, а іншою розрізав мотузку. Недавня полонянка виглядала втомленою, але, незважаючи на слабкість, була прекрасна.
— Що трапилося? — Здивовано запитала Дженнсен. Річард посміхнувся:
— Сестра зробила невірний вибір. Я її попереджав. Мати-сповідниця перенесла свою силу на Мердінту.
— Ти її попередив? — Несподівано чітко запитала Келен. — Вона повинна була прислухатися до твоїх слів.
— На жаль, це лише надихнуло її. Дженнсен виявила, що голос зник.
— Що трапилося? Я вбила її?
— Ні. Вона померла перш, ніж твій ніж торкнувся її тіла, — сказала Келен. — Річард відвернув її увагу, і я змогла скористатися своєю силою. Ти теж намагалася, але на мить спізнилася. Вона була вже в моїй владі.
Річард на знак розради поклав Дженнсен руку на плече:
— Ти не вбила її, але зробила вибір, що зберіг тобі життя. Після смерті сестри над нами пронеслася тінь — це Володар пекла забрав ту, що заприсяглася належати йому. Якщо б ти зробила інший вибір, то він забрав би і тебе.
У Дженнсен затремтіли коліна.
— Голос пішов, — прошепотіла вона. — Пішов.
— Володар розкрив свій намір, випустивши собак, — пояснив Річард. — Це означало, що підвелася завіса між світами.
— Я не розумію.
Річард показав Дженнсен книгу, перш ніж її заховати.
— У мене не було часу прочитати її цілком, але я встиг достатньо, щоб у дечому розібратися. Ти — позбавлений дару нащадок лорда Рала. Саме це врівноважує тебе з Ралом, що володіє чарами. У тебе не просто відсутня магія, чари не чинять на тебе ні найменшого впливу. Дім Ралів виник під час великої війни і дав початок роду всемогутніх чарівників, але з плином часу були посіяні і ідеї про прагнення позбавити світ магії. Можливо, Імперський Орден і мріяв про світ без магії, але тільки Дім Ралів міг би мимоволі здійснити цей намір. — Він прибрав книгу в мішок. — Ти, Дженнсен Рал, по всій видимості, найнебезпечніша з живучих людей, оскільки саме ти є тим насінням, з якого може вирости новий світ, в якому не буде місця для магії.
Дженнсен пильно дивилася в його сірі очі.
— А чому тоді ти не захотів, як твої попередники лорди Рали, щоб я померла?
Річард посміхнувся:
— У тебе є таке ж право на життя, як і у будь-якої іншої людини, як і в будь-якого з лордів Ралів. Невідомо, яким повинен бути світ. Єдине, що дозволялося кожній людині, — прожити його власне життя.
Келен вийняла ніж з грудей сестри Мердінти, витерла об полу чорного плаща і вручила Дженнсен:
— Сестра Мердінта помилялася. Порятунок досягається не через самопожертву. Головне — це відповідальність перед самим собою.
— Твоє життя в твоїх руках, і нічиїх інших, — додав Річард. — Я чув те, що ти говорила Себастяну.
Дженнсен опустила очі на ніж, який тримала в руці. Вона все ще відчувала сором і незручність від того, що сталося.
