Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 Тут і далі щось помилено, я дещо виправляю.
2 Тут "или".
До того всЂ разом, каждый з них, так конниє яко и пЂшиє толокою повинни сЂна косити день и тоє погребти и до монастыра возити што потреба. Такъже жита толокою озимини день один, а ярини день. До того каждый з них хто конЂ маєт, дров по десяти возов вывезти. С тих же конних з десяти человЂков в рок повинни подвод по чотири c чим ся трафить за десять миль возити. Шарварок до гребли кождий з них и для самих себе дерн, хворост, солому и што потреба до гребли возити или направовати, кром сипання грабарского. А хто бы з них будучи непослушний на греблю не виє(ха)л або не вышел, таковий повинен будет огурного грошей дат(ь), а день предця обробить" 1.
Як бачимо, тут з-під мантії великого аскета Антонієвої печери висувається тверда рука цілком звичайного церковного феодала, але документа не маємо в оригіналі, тому мусимо рахуватися з можливістю, що пізнішу монастирську практику умисно освячено його іменем.
В справах загальної церковної політики чули ми вище про циркуляри Ісайї, розіслані до православних на початку того ж року 1628, з осторогою проти конспірації ієрархів (Борецького, Могили, Смотрицького) на користь унії. Розгнівані конспіратори почали проти Ісайї однодушну кампанію — головно у його патрона, Яреми Вишневецького, та його опікунів, щоб вони приборкали небезпечного ригориста, наступивши на його задніпрянські монастирі; але не видко, щоб це мало якісь неприємні наслідки для Ісайї 2, і в кожному разі він не змінив своєї твердої опозиції релігійним компромісам і далі вважався за найбільш рішучого і принципіального сторожа православної правовірності. Це по смерті Борецького (що упокоївся 2(12) березня 1631 р.) дано Ісайї титул митрополита: десь у червні чи в липні "совЂтно от всего народа Россійского" выбрано його митрополитом — проти кандидатури Могили, висуненої Борецьким і його однодумцями і стиха підтримуваної королем і католицькими кругами 3. Кандидатом був також протопоп Мужилівський 4, але кінець кінцем цю кандидатуру знято, може, з огляду, що це була занадто яскрава постать — герой собору року 1628, провідник опозиції проти унії; Ісайя, хоч правовірний понад усякий сумнів, не був такою червоною фігурою, православні могли думати, що на нього уряд пристане скорше, а при тім же був він єпископом і патріаршим екзархом.
1 ЛЂтопись Густин. мон., с. 57.
2 Густинські монахи восени того року, навпаки, одержали потвердження від кн. Вишневецьких до прилуцької адміністрації, щоб Густині не чинили ніяких прикростей (у Лазаревського, с. 392).
3 Подробиць вибору досі не маємо, про ситуацію див. в "Історії України", VIII, с. 129-134.
4 Про це згадує король у своєму листі з 23 червня. П. Могила, II, дод., 72. Нижче я ще до цієї кандидатури повернусь.
Погром уніатів і так був очевидний, вони самі підчеркнули це, не стримавшися від різних неприязних виступів проти Ісайї. А як розуміли цей факт на Україні, показує оповідання новгород-сіверських монахів у Путивлі в вересні 1631 р.: буде в ляхів з запорізькими козаками знову війна незадовго, цеї осені, бо козаки посадили на місце Борецького Ісайю, тому що тільки він стоїть за православну віру, а печерський архімандрит піддався ляхам і тримає з ними проти козаків 1.
Переїжджий грецький митрополит посвятив Ісайю на митрополита, і з цього боку все було в порядку, але в Києві козацький митрополит зістався цілком безпритульним: ні в Печерському монастирі, де правив Могила, ні в Михайлівському, що був резиденцією Борецького, Ісайї не приймали. Борецький, промощуючи до митрополита дорогу свому приятелеві Могилі, перевів перед смертю вибір на своє місце в Михайлівському монастирі печерського намісника Філотея Кизаревича, Могилиного повірника; той зараз перейняв у свої руки Михайлівський монастир і не пустив сюди Ісайю. Стався великий скандал. Київські православні круги були дуже схвильовані такою поведінкою могилянців. Замурмотіло й козацтво. Під натиском цієї громадської опінії переведено в монастирі нові вибори ігумена і вибрано Копинського як наступника Борецького на митрополії: "ВЂдаючи є. м. здавна в том святом представительст†(ігуменстві) вЂрнЂ c братіями поступуючого b в животЂ побожном всЂм прикладного, а надто в вЂрЂ святой благочестивой добрЂ свЂдомого, статечного b ни в чем неподозрЂного и от того ж святЂйшого патріарха на архієрейство возведеного и посвященого" 2.
Але партія Могили — Кизаревича не вступилася. Тоді військо делегувало полковника Дем’яна Гарбуза, і той 10(20) грудня з козаками прийшов до монастиря, вигнав звідси Кизаревича і впровадив в володіння Ісайю 3.
1 Акты Москов. госуд., І, ч. 315.
2 Акты Зап. Россіи, IV ч., 231 — "писан в монастыри св.архистратига Михайла церкви ЗолотоверхоЂ в КієвЂ р. б. 1631 мЂсяца октября 29 дня".
3 Пізніша скарга могилянців — Акты Зап. Р., V, ч. 12.
Розуміється, такий тісний союз нового митрополита з козацтвом не послужив йому на користь в офіціальних кругах. Під час безкоролів’я, що настало весною 1632 р., він силкувався подвигнути військо до найбільш рішучого натиску на уряд в інтересах православної віри. Між домаганнями було признання ієрархії Феофанового свячення, усунення уніатів з занятих ними кафедр і передача всіх владицтв і бенефіцій православним. Тактика гетьмана Петражицького-Кулаги під час конвокаційного сойму цим крайнім ревнителям православія здавалася занадто поміркованою. На козацьку раду в Черняховій Діброві, що відбулася коло Успення, приїздив Ісайя з Ісакієм Борисковичем, з священиками і ченцями — докоряти гетьманові й старшині, що слабо підтримують церковну справу, і прохали у війська енергійнішої підтримки. Коронному гетьманові розповідали це так, що на козацьку раду приїхало 200 православних попів і, впавши перед військом на землю, слізно благали козаків, щоб вони міцно обстали за віру, добилися привернення бенефіцій і скасування всякого роду обмежень і репресій на православних 1. Це зробило сильне враження на козаків, скликано нову раду, і на ній Кулагу скинено, і кінець кінцем укарано смертю його і декого з старшини за невірну, мовляв, поведінку.
1 Див. в "Історії України", VIII, с. 152 — 3.
На козацькій тактиці це не відбилось, бо більше, ніж робив Кулага, його наступники теж нічого не могли видумати, але в урядових кругах фігуру Ісайї і його ближчих товаришів це зробило ще більше одіозною. Уже перед тим уряд, очевидно, став на тій позиції, що владиків Феофанового свячення не можна признати з принципіальних причин, тому що вони зламали королівське право патронату; тепер такі убігання під козацький протекторат, агітація в війську за різші виступи робили цих людей ще неприємнішими. Доля Ісайї була засуджена, коли на елекційному соймі, в листопаді 1632 р., переведено під проводом королевича Володислава релігійний компроміс, поділено владичі кафедри і інші бенефіції між православними й уніатами, і православним послам і іншій публіці, що з’їхалися на сойм, запропоновано вибрати кандидатів на митрополію і владицтва. Було вже справою порішеною, що на православні владицтва треба подати нових кандидатів, а не владиків Феофанового свячення 1. Таке побажання уряду було прийнято до відома, очевидно, вже на попереднім, конвокаційнім соймі, православна шляхта не хотіла захмарювати цією подробицею медовий місяць свого порозуміння з новим королем, що хотів порозумітися з нею, і на виборах, переведених 3 листопада н. с. тут же, в Варшаві, вибрано кандидатами Могилу, а для форми — другим кандидатом підстаросту вінницького Михайла Лозку — сина славної фундаторки Київського братства. Між підписами під протоколом знаходимо всіх православних головачів: Древинського, Кропивницького, Киселя та ін.2, але нікого з духовних, хоч їх у Варшаві тоді не бракувало: очевидно, брати участь у виборі при канонічно поставленому живому митрополиті вони вважали за невідповідне, тим більш, що не могли передбачати, як поставляться до цього ширші круги суспільності. Але королевич ще перед своїми формальними виборами поспішав затвердити Могилу митрополитом (10 листопада н. с.), і Ісайю таким чином відставлено.
