Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Якоже не иною виною отпаде Адам от Бога и єго благодати, точію безумієм, — сице нЂ инЂм чим паки кто присоєдинт ся єму, точію разумом и всЂх вещей познанієм. Познавый бо кто истинно себе, позна Бога, и познавый Бога, позна себе, со Богом соєдинен єст и почи от всЂх дЂл и трудо†своих, вниде во святилище божіє и приносит Богу всегда умилную службу духа, якоже нихто рече 1.
Обаче нЂктоже может познати Бога, донелЂ не познаєт первіє себе. Не познаєт же совершеннЂ себе, донелЂ первіє не придет в познаниє твари и всЂх вещей в мирЂ 2 зримих и разумЂваємих разсмотрениє. Єгда же приде в познаниє сих, тогда возможет прийти в познаніє себе, также и Бога, и тако приходит во совершенное со богом любовию соединениє.
ТЂм же аще кто истинно хощет познати Господа, познати себе и c ним любовию соєдинитись, да познаєт первіє всю тварь видимую 3 и разумЂваєму, де увЂст всЂх вещей всЂх тварей разсмотреніє от кого и чесо ради сія суть, воєже ни єдиной вещи утаєннЂй и недоумЂннЂй быти от него, таже себе и все єже о себЂ таинство, таже Бога и вся єго неизреченная благодЂянія, и тако приходит во совершенноє всего познаніє. Ибо пер› подобаєт долняя вся разумЂти, таже горняя. Не бо от горных на ныжня восходити должны єсми, но от должных на вышшяя. Того бо ради вся твар(ь) и все мирское устроєниє яко же нЂкое училище или зерцало пред очи наши Бог положи, яко да учашчеся от долних восходим на вишшяя. Аще же долняя не познаваєм, горняя же како разумЂти імамы?
1 Наводжу ці уривки з збірника Тупталенка, кол. Синод. бібліотеки, № 146, пропущене доповняю і виправляю за друкованим текстом.
2 Пом.: мЂри.
3 ВЂдимую.
От разума и познаніа раждається вЂра, от вЂри же заповидий божеских храненіє; от хранения же заповЂдей Божиих упованіє на Бога; от упованіа — же на Бога божественнея любов(ь); сей же умноженнЂй бывши совершенноє бываєт любовію со Богом соєдиненіє и исполненіє закону и пророком.
Поелику процвЂтаєт разум, потолику возрастает вЂра. И поєлику возрастаєт вЂра, потолику умножают ся добродЂтели, потолику раждаєт ся и упованіє на Бога. И поєлику кто уповаєт, потолику и Бога любит и поєлику любит, потолику и co Богом соєдиняєт ся, наслаждающе ся божественніа его слави.
От безуміа раждаєт ся невЂріє, от невЂріа же лреслушаніє, от преслушаніа же всяк грЂх и престушіеніе. Како может кто вЂровати ничтоже разумЂяй?
НевЂруя же неже 1 разумЂяй ничтожа 2 како может сохранити господня заповЂци? Не сохраняйже 3 господня заповЂди, како может имЂти на Бога упованиє и любов? Никако же.
ТЂм же прежде всего подобаєт учитис(ь) не точию внешнему 4 труду, но и дЂланію умному, разуму и познанію: и научивий ся кто разума и всЂх вещей познанію удобнЂ всему вЂру ємлет: сохраняєт вся господня заповЂци, уповаєт на Бога, любит єго всЂм сердцем своим и соєдиняєт ся со ним во єдино, во єже быти єму во Б(о)зЂ и Бог в нем. Сицевый прежде воскресеніа воскресеніє души приємълет, и прежде жизни жизнь вЂчную наслЂдуєт, воєже пожерту 5 быти безсловесію 6 смерти разума и познаніа жізнію. Се бо, рече, єст(ь) живот вЂчний да познаєм господа. Се же и смерт не розумЂти о нем" (л. 101).
Ця ідея пізнання Бога і досягнення блаженного стану через пізнання "всієї тварі, видимої й невидимої" свого часу вирвала в Костомарова ентузіастичні слова: "Ніколи ще на Русі не виходило з уст руського монаха більшого поважання до позитивної науки" 7.
1 Ниже.
2 Никто же.
3 Сохраняя иже.
4 Сему.
5 В друк.: пожертой.
6 В рукоп. і в друку: безсловесіи.
7 "Русская История в жизнеописаниях", стаття про П. Могилу, а властиво про київський освітний рух XVII в., вид. 1874, с. 73.
Але після цього, — зауважує він, — автор круто повертає на старий шлях монаших писань; у нього розум двох родів: зовнішній і божий, дві мудрості — зовнішня і внутрішня, два знання — зовнішніх і божих речей, і виявляється, що Бога можна пізнати тільки вищим, божим розумом, зовнішня ж мудрість стає майже непотрібною". Це викладається в розділі II "Ліствиці".
"О еже дЂлати подобаєт разумом и хранити г(о)сп(о)дня заповЂди. Рекохом, яко первЂйшая вина и начало быст(ь) Адамлю паденію безумЂе, благому же дЂланію и начинанію — разум, обача же прав и истинен разум, гл(а)голю: Разум бо со истинною приятен єст. КромЂ же истинны отвержен єст. Прав разум возрастаєт і умножаєт ся от дЂланіа умного и от храненія господних заповидей, яко же и в раи Адаму заповЂданно бысть дЂлати и хранити, но понеже не дЂлаше разумом, сего ради не сохрани заповЂданіа.
И бЂси бо мнят ся быти премудри и разумны, обаче не пребывают, ниже пребыти хощу во истиннЂ, сего ради отвежени сут(ь). Яко же не прията єст(ь) милост, кромЂ истинни, сице ниже премудрост не праведна, но абоя со собою да соравненъна будут, яко же глаголет пророк: милост и суд воспою тебЂ, Господи, пою и розумЂю во пут запорочнЂ. Сице и разум равен со правдою воспЂвати и имЂти подобаєт безпорочні.
Ничто же Бог тако требует и любит, яко же разум прав (и) истинну. О сем бо и подвиг нам есть, о сем и труди, о сем и попеченіа, да получим прав разум и содержим истинну, и пребудем в неи несовратнЂ даже до кончины. Буди ми вЂрен до смерти, дам ти в вЂнец жизни, глаголет Господь. Развратн же и сопротив истиннЂ вся мудръствующе и глаголюще, аще и велемудроствуют, аще многокознствуют, лжу вомЂсто истинны представляюще, обаче лжа правдою никогда же быти может, ниже от Господа прията єсть.
Мнят же ся и єретицы и всЂ злЂ мудрствующіи быти премудрЂ и разумни но убо не пребывают, ниже пребити хощут во истиннЂ. Помрачиша бо ся в разумЂ и ослЂпоша лжею, сего ради мудрость их отверженна и поглощенна быст. Непріята єст мудрост(ь) со лжею ниже фЂлозофіа со неправдою — яко же и западнего сословіа любомудреци, сопротивная церкви мудрствующии, истинну в неправдЂ содержаще, како пріати имут от Бога (быти)? Ни како же.
Разум уклоняяй ся истинны 1 неправ, ниже от Бога приятен єст разум, и обрЂтаяйся кто в нем, во злолукая дЂйства низходит и бЂсу подпадаєт во власть отцу лжи, и во различіє вопадает єреси взискуя.
1 ИстиннЂ.
Иже прав и истинен разум — взискуєт Господа, и обрящет его. Нигде же бо никто обрЂсти єго может, точію в разумЂ, пра†и истиннЂ.
Яко же стрЂляяющий непра†далече погрЂшают цЂля, сице и непра†мудрствующей далече отстоят разума божіа и приближаніа єго. Мнози желают, мнози ратяться 1 мнози о сем тщаніє имут, обаче не всЂ равнЂ и прави во цЂль 2 намЂрают. сего ради далече цЂлю отстоят во безвЂстиЂ.
Рожденноє от плоти плот(ь) єст, рожденноє же от духа дух єст, глагола апостол. Яко же плот(ь) плоти сочетая ся рождаєт плот, сице и прав и истинен разум соєдиняя ся во познании всЂх вещей разуму божію, зачинаєт начаток духа и по пождательном времени во водимих подвизех всегда пребываяй, раждаєт дух.
Страха бо, рече, ради твоєго Господи во чре†пріахом и поболЂхом и родихом дух спасеніа — господня благодати, божественніа єго любве, глаголет пророк. Не имЂяй же прав разум, никогда же се получит.
Обаче же хотяи кто 3 имЂти прав разум, дЂланіа умнаго всегда требуєт; не дЂлаяй бо кто разумом, ниже тща ся о сем, аще и єст естественный, или от внишних любомудрец учимий разум, ничтоже ползуєт ся. Яко же злато в земли сущеє не дЂланноє же и не разжизаємо, в малЂ цЂнЂ єст; или древо не исчищаємо, не прЂцЂплаємо, не присаждаємо мал и не сладок плод приносит. Єлико же их кто найпаче дЂлати будет, толик плод и пространство узрит. МЂсы бо мноми вяще вомЂщеніє мЂти могут; не мномиЂ же, сотЂсненны суть рече никто 4.
1 Ретятся.
2 ВЂцЂ.
3 И то.
4 Ця фраза в друку пропущена, очевидно, її не зрозуміли, хоч вона ясна: міх не вим’ятий менше в собі вмістить, ніж вим’ятий.
ДЂланиє же умноє, имже имами приближитис(ь) и совершенънЂ присоєдинити ся Господеви, сіє єст: єже познати пре› всю тварь видимую и разумЂваємую, от кого и чего ради сотворенна быст(ь) и ким движима и обогашаєма ест, и увЂрити ся о сем истинно. Таже себе и вся яже о сЂбе таи(н)ство. Та же Бога 1 и вся его благодЂяніа. Ово глаголю разум прав и истинен єст познати вся сіа подробну, воєже ни єдиной вещи от него утаєннЂй и недоумЂннЂй быти, и углубити сіє в себе долгим временем, воєже быти єму со сим, яко єдинораслну 2 и во єдино соєдиненъну. Не доспЂвой же всія и держали высокая о себЂ мудрствовати и богословити, аще і всю мудрост(ь) мира сего извыче, безумен и о всем слЂп єст, сЂтей злокозненнаго не убЂжит.
