Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Обаче хотяй кто удобіє прийти во познаніє твари, во познаніє себе та же и Господа, да чтет наичастЂи 3 книжицу нареченную Седмодневник, в ней же о сем пространнЂе начертахом. Сіа же вся не могут быти, кромЂ труда и дЂланого подвигу и умнаго всегдашнего дЂланіа и пождателного долговременного времени. Яко же сятя зерно пшенично не абыє в землю воверженно бывше возрасте клас, или квас в муцЂ три вложен бывше абиє воскисе, по притчи євангельстей, иже 4 пріємша жена душа квас слова божіа сокри во муцЂ сата три тричаснем души согрЂвая и квася в себЂ слово божіє довгим временем дондеже воскисе все во познании и просвЂщаніи разума и всего о себЂ таинства".
Ак. Возняк схарактеризував цей хід гадок Ісайї як дорогу "від пошани для позитивної науки до чернечого балакання" 5; повторяючи гадки Костомарова, він наводить його приклади, як Ісайя, йдучи утертими староаскетичними стежками, договорюється до різних недорічностей.
1 В друк, "Бога" пропущено.
2 Єдинорасну.
3 НачистЂй.
4 В друк.: єго же.
5 Історія укр. літератури, II, с. 177-8. Новішу літературну оцінку "Ліствиці" дав В. І. Щербина в "Науковім збірнику" за р. 1930.
Але в дійсності Копинський ніде і не виступав проповідником реальної "позитивної науки": пізнання себе самого і зовнішнього світу, ним рекомендоване, це не пізнання індуктивне, експериментальне, а чисто спекулятивне, ідеалістичне, як уся церковна наука східної церкви. На жаль, до нас не заховалась ся Ісаїна "Книжиця", "нареченная Седмодневник", котру він рекомендує як провідник в цім "пізнанні тварі, пізнання себе і пізнання Бога", але цілком ясно з того, яким дає себе пізнати Ісайя в тих творах, які до нас заховались, це ніяк не міг бути підручник "позитивного знання". На погляд Ісайї, пізнання доохресного світу і самого себе здобувається не вивченням природи, не спостереженням і дослідом її явищ, а спекулятивним самозаглибленням, "умним діланням", — як це власне пояснює розділ третій:
"О єже не дЂлаяй кто разумом и не очищаяй єго неправ и неистинен єст разум.
Разум не дЂлан и долгим временем не очищен, разум не разум єст(ь) — не прав и не истинен єст(ь) разум. Єст(ь) бо разуму 1 различиє, якоже і всЂм внЂшним вещам. Єст(ь) бо разум совершен духовен, єст(ь) же посредний — душевен; єст(ь) же отнюд груб — плотеск. Яко же внЂшняго ученіа или коего художества никтоже завикаєт, не всегда о сем поучая и попеченіє творя, сице и совершенного духовнаго отчищеніа умнаго не всегда о сем прилежаніа творя.
Не потщивийся кто пройти собою тЂсний путь євангелскіи и о очищениЂ ума вознебрег, аще і всю внЂшню мудрост извиче, слЂп ест душею, писма точію убывателъного держит ся, духа же оживляющаго не приємлет и неточно инЂх, но ниже себе совершеннЂ справити может. Ин же бо єст(ь) разум мира сего, ин же єст(ь) духовен; духовного бо разума от пресвятаго духа учашеся всЂ святій и пресвЂтиша ся, яке солнце во мЂри. Днес(ь) же не от духа свята, но от Аристотеля, Цицерона, Платона и прочиих языческих любомудрец разума учат ся. Сего ради до конца ослЂпоша лжею и прилстиша ся от пути правого в разумЂ. Святий 2 заповЂдей Христових и умного дЂланіа учиша ся, сіи 3 же течію словес і глаголаний учите ся, — внутр; в души мрак и тма, на язицЂ же их вся премудрост.
1 Разум.
2 Святых.
3 Так в друк., очевидно, правильно в рукоп.: вы.
Не может прав и истинен разум удоб в душу быти углубен, аще не долгим временем и дЂлним трудом и подвигом углубит ся. По мЂри подвига и труду умерщвляют ся плотскіа похоти и, поєлику умерщвляют ся похоти, потолику процвЂтаєт и возрастаєт истинен разум. Сугубо же всЂм 1 требЂ єсть подвигу: якоже внишняго труду, сице и дЂланіа умнаго єдино, бо кромЂ другаго не совершаєт ся.
Навыкнувий кто внЂшняя мудрости, духовніа же вознебрег подобен єст о єдином оцЂ или о єдиной нозЂ сущему. ВнЂшня мира есго мудрост и телесний труд, кромЂ умного дЂланіа, яко сосца суси, яко древо неплодовито, глаголет нЂкто. Того ради не преставаху святыи на єдином внЂшнем точію трудЂ и ученій но потщаша ся навикнути и внутренего, сирЂч 2 очищеніа умнаго. Аще бы во внишнем ученій точію были быша учими, в духовном же ни, не были быша святы, ниже благодат пресвятаго духа пребывала бы во душах их.
ВсЂ єлици внЂшняго наказаніа навыкше, о духовнем же внутрием дЂланый о очищеній и просвЂщеніи разума нерадивше, всеконечнЂ обезумЂша ся и розвратиша ся, во различніа страсти или єреси погибелніа вопадоша, акоже Арий, Савелий, Євономий, Євтихий, Ориген 3 и иніи мнози, иже не и кусиша ни познаша Бога имЂти во своєм разумЂ, сих предаст Бог в неискусен ум творити неподобная, глаголет апостол.
1 ВсЂх.
2 СЂрич.
3 В друк. нема Евкомія і Орігена.
4 Соєдинив иже.
5 Всегдашним... слезам.
Аще кто и всю мудрост мира сего извикнет, не очистит же ума, ниже просвЂтит ся, душею Богу соєдинити ся не возможет. Не соєдинивыйже4 ся Господеви в разумЂ духом во стезях безвЂрних єст(ь). Очищаєт же и просвЂщаєт ум сугубим подвигом, яко же рекох — храненієм господних заповЂдей и умним всегдашним дЂланієм, паче же всегдашними теплими слезами 5, инако бо до просвЂщеніа умнаго никто же прейти возможет.
Всяк ум не дЂлан, непросвЂщен и не осолен бывше солію благодати пресвятаго духа обезумит ся и различними страстниими дЂянми и помишленми возсмердит ся. Разум (бо) комужде естественнЂ от Господа всажен єст, обаче не дЂлаяй кто им помрачаєт ся и потемнЂваєт; дЂлаяйже уясняєт ся и в совершенное просвЂщеніє приходит. Яко же и малЂйшеє отроча не требуєт ученіа зрити очима свЂт, точію аще недужни сут(ь) врачованіа [требуєт] — сице не требуєт кто и внЂшняго ученіа ко премудрости духовнЂ и соєдиненію разумом ГосподевЂ, точію очищенія і просвЂщения умного. Мнози бо не точию внЂшняго ученія не искусни но и отнюд препрости бывша премудрости духовния умним дЂланієм храненієм господних заповЂдей научивше ся великим даром причасттници бывша, яко же Антоний, Пахомий, Павел препростий и иниЂ мнози.
Первийший єсть ум паче ученіа внишняго и писмени. Небо от писмени и ученіа внЂшняго обрЂте ся и возрасте ум, но от ума вся сіа родиша ся и возрастоша. Ум єстественнЂ Бог комуждо даде, внЂшнеє же ученіє от человек прибыст(ь). Того ради паче всЂх должни єсмы имЂти тщаніє о очищеній разума. Ум очищен и просвЂщен бывше вся внЂшняя и внутрняя розумЂти и востязати может. Духовен бо рече востязєт вся, а сам той ни от єдиного востязуєт ся — рече апостол.
Вся жертва солію да осолится, рече Господь, неосоленЂна же бывше возсмердит ся. Сице и душа єст(ь) свойственна Богу жертва, по рекшому: жертва Богу, дух сокрушен. Не осоленъна же бывше солію благодати пресвятаго духа, всяко возсмердит ся безумієм и исполнит ся червіа розличниа страстей. Аще и всю мудрост мира сего кто извикнет, не осолит же ся солію святаго духа и не буде причастен господня благодати, весма непотребен остаєт, яко не имЂяй в себЂ начертана образа царска внЂ измещатся чертога Хр(и)стова. Аще кто, рече, духа Христова не имат, сей нЂст плоть его, глаголет апостол" (14 — 6).
Коли ж у результаті цього "умнаго ділання" розум очиститься і прийде "в просвЂщеніє", тоді кінчиться "подвиг" і починається безтурботнє, блаженне сполучення з Богом — ідеал і остання мета морального самовиховання.
"ДотолЂ бо труд, дотолЂ подвиг, дондеже не призриши, дондеже в совершенное сознаніе себе не прійдеши, донелЂ любовію себе c Богом не соєдиниши. Єгда же себе познаєши, єгда любовію Богу совершеннЂ соєдинишися, тогда не єдиного подвига и труда имЂти будеши. Тогда в покои, радости же и веселій всегда обряшеши ся" (гл. 4, розд. 7).
Як бачимо, це добре нам звісний афонський містицизм, відроджений в XIV в., пересаджений на Україну в XV, відроджений на переломі XVI і XVII вв. плеядою афонітів як Вишенський, Ійов Княгиницький та ін. — проповідь "тісної євангельської путі", зневаги до світського знання і практичної діяльності, апологія аскетичного самозаглиблення і божої мудрості, що від "подвига", "практики" через "самозаглиблення" — "теорію" веде до совершенного знання і блаженного, безтурботного заглиблення в Бозі 1.
