Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно полные версии txt) 📗
— Якщо ви хочете це зробити, — додав Річард, — то нехай буде так, як було спочатку встановлено Альріком Даркеном, чарівником, який створив ці узи. Якщо ви згодні, я прошу вас вимовити слова клятви так, як вони звучали в ті часи, і прийняти їх душею.
Річард вимовив слова клятви, які сам не раз повторював, а потім сестри Світла та їх учні опустилися перед ним на коліна, і їхні голоси зазвучали в унісон, заглушаючи шум битви.
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
51
Річард притиснув Келен до стіни темного кам'яного коридора, чекаючи, поки по перпендикулярному коридору не пройде група Захисників пастви. Коли їхні кроки затихли, Келен, підвівшись навшпиньки, прошепотіла:
— Мені тут не подобається. Ми зможемо вибратися з цього Палацу живими?
Річард швидко поцілував її в насуплені брови.
— Звичайно, зможемо! Обіцяю! — Схопивши її за руку, він пірнув під низьку балку. — Пішли, сховище тут.
Стіни були в жовтих патьоках води, яка просочується між верхніми плитами.
У підлозі вода вимила круглі ямки кольору яєчного жовтка, і було чути, як падають рідкісні краплі. За двома запаленими факелами прохід розширювався і стеля піднялася, щоб не перекривати величезні двері в сховище.
Підходячи до кам'яного моноліту шестіфутової товщини, Річард відчув, що тут щось не так. Не тільки похмуре світло за дверима насторожило його — волосся в нього на голові встало дибки, і він відчув дотик магії, ніби легка павутинка лоскотала йому шкіру на руках.
Він потер долоні, бажаючи позбутися від цього відчуття.
— Ти нічого незвичайного не відчуваєш? Келен похитала головою.
— Щось незрозуміле зі світлом.
Келен зупинилася. Річард теж побачив розпростерте на підлозі тіло. Жінка лежала, скрутившись у клубок, ніби спала. Але Річард зрозумів, що вона не спить.
Жінка була нерухома, як камінь.
Підійшовши ближче, вони побачили праворуч, за стіною, мертвих Захисників пастви.
Річарда ледь не знудило. Кожен солдат був акуратно розсічений надвоє на рівні грудей. По підлозі розлилося ціле озеро крові.
З кожним кроком тривога Річарда росла.
— Слухай, мені треба спочатку взяти дещо, — сказав він Келен. — А ти стій і чекай мене. Я скоро повернуся.
Келен вхопила його за рукав.
— Ти знаєш правило.
— Яке ще правило?
— Тобі не дозволяється віддалятися від мене більше, ніж на десять кроків, інакше я розізлюся. Річард подивився в її зелені очі.
— Вже краще ти будеш сердитою, аніж мертвою. — Келен насупилася.
— Це ти зараз так думаєш. Я занадто довго чекала тебе, щоб так запросто тебе відпустити. І навіщо взагалі туди лізти? Можна і звідси кинути смолоскипи, підпалити Палац або зробити ще що-небудь в цьому роді. Всі ці папірці повинні горіти, як висохла трава. Нам немає чого заходити туди.
Річард посміхнувся:
— Я тобі казав колись, як сильно тебе люблю?
Келен вщипнула його за руку.
— Розповідай! Заради чого ми ризикуємо життям? — Річард, удавано ойкнувши, зітхнув.
— Там є книга пророцтв, якій понад три тисячі років. У ній згадуюся і я. Вона мені свого часу дуже допомогла. Хоча б її мені хотілося б зберегти. Може, вона мені ще не раз допоможе.
— І що там про тебе сказано?
— Там мене називають «Фуер Грісса ост драука».
— І що це значить? Річард повернувся до сховища. — «Несучий смерть».
Келен деякий час мовчала.
— Так як ми туди потрапимо? Річард оглянув загиблих солдат.
— Вже точно не підемо. — Він підняв руку до рівня грудей. — Щось розрізало їх на цій висоті. Значить, перш за все не можна вставати в повний зріст.
Приблизно на висоті, яку він показав, в кімнаті висіло щось на зразок пласта диму товщиною з вафлю. Це щось світилося, але чому воно світиться і що це таке взагалі, Річард не знав.
На четверіньках вони пробралися в сховище і поповзли під цим дивним світлом. Щоб не потрапити в калюжу крові, вони намагалися триматися ближче до стіни, поки не доповзли до полиць. Поблизу сяючий пласт виявився ще більш дивним. Він не був схожий ні на дим, ні на туман. Він здавався зробленим з чистого світла. Річард ніколи нічого подібного не бачив.
Якийсь скребучий звук змусив їх завмерти. Річард озирнувся і побачив, що кам'яні двері закриваються. Ясно було, що, як би вони не поспішали, їм усе одно не встигнути вискочити перш, ніж вона закриється.
Келен повернулася до нього:
— І тепер ми тут замкнені? Як же нам вибратися? Є інший вихід?
— Ні, але я можу відкрити і цей, — відповів, Річард. — Двері пов'язані зі щитом. Якщо я докладу долоню до металевої пластини в стіні, плита підніметься.
Келен пильно подивилася на нього:
— Ти впевнений?
— Цілком. Раніше це завжди спрацьовувало.
— Річард, тепер, коли ми знову разом, я дуже хочу, щоб ми обидва вибралися звідси живими.
— Ми виберемося. Зобов'язані вибратися. Декому потрібна наша допомога.
— В Ейдіндрілі?
Річард кивнув, намагаючись знайти слова, щоб сказати їй те, що хотів. Слова, які могли б закрити виниклу, як він вважав, між ними прірву.
— Келен, я зробив те, що зробив, не тому, що хотів чогось для себе. Клянусь. Я хочу, щоб ти це знала. Я розумію, яку біль тобі заподіяв, але це був єдиний вихід. Я поступив так тільки тому, що дійсно був упевнений: іншого способу врятувати Серединні Землі від Імперського Ордена не існує. Я знаю, що завдання сповідниць — захищати народ, а не просто утримувати владу. Я вірив, що ти зрозумієш, що я дію з тих же міркувань, хоча, можливо, і не у відповідності з твоїми бажаннями. Я хотів захистити людей, а не правити ними, і в мене розривалося серце через те, що я був змушений зробити з Радою Серединних Земель.
У сховищі надовго запанувало мовчання.
— Річард, прочитавши лист в перший раз, я була просто знищена, — нарешті промовила Келен. — Мені була надана найбільша довіра, і я не хотіла прославитися як Мати-сповідниця, що втратила Серединні Землі. Але поки я сиділа тут з нашийником на шиї, у мене було багато часу на роздуми. Сестри сьогодні зробили благородний вчинок. Вони пожертвували спадщиною трьох тисячоліть заради вищої мети, заради того, щоб допомогти людям. Не скажу, що я була щаслива від твого вчинку, і тобі все ж таки доведеться дати мені деякі пояснення, але я вислухаю тебе з любов'ю в серці.
З любов'ю не тільки до тебе, а й до всіх мешканців Серединних Земель, які потребують нас. За ті тижні, що ми добиралися сюди, я зрозуміла, що ми повинні жити майбутнім, а не минулим. І я хочу, щоб це майбутнє було таким, де ми могли б жити в мирі та безпеці. Важливіше цього немає нічого. Я знаю тебе і прекрасно розумію, що ти не зробив би цього з одного лише бажання влади.
Річард погладив її по щоці.
— Я пишаюся тобою, Мати-сповідниця! — Вона поцілувала його пальці.
— Потім, коли нас перестануть намагатися вбити і у нас з'явиться трохи вільного часу, я встану перед тобою, схрестивши руки на грудях, нахмурюся і буду нетерпляче притупувати ногою, як і належить Матері-сповідниці, а ти будеш підлабузнюватися до мене і заїкатися, намагаючись пояснити зміст свого вчинку, але зараз — не могли б ми просто швидше забратися з цього проклятущого Палацу?
Річард, чиї побоювання розвіялися як ранковий туман, посміхнувся і поповз далі повз книжкові ряди. Тонкий світловий пласт, судячи з усього, охоплював все приміщення. Річарду дуже хотілося б знати, що ж це за штуковина; Келен намагалася триматися ближче до нього. Річард уважно оглядав кожен стелаж, мимо якого вони проповзали: інстинкт підказував йому, що небезпека близько. Він не знав, обгрунтоване це відчуття чи ні, але не наважувався ним нехтувати. Він давно навчився довіряти своїм інстинктам не потребуючи особливих доказів.
