Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги txt) 📗

Розділ II

Як ситицини [468], острова Дзвонкевича насельники, згодом птахами перекинулися

Коли піст добіг кінця, печерник дав нам листа до метра Едітуса [469], мешканця острова Дзвонкевича, але Панурґ перехрестив його в Антитуса [470]. То був славний старух, голомозий, рум'яний, червонопикий; завдяки печерниковій рекомендації він зустрів нас із розкритими обіймами, дізнавшись, що ми відбули піст. Досхочу нагодувавши, він познайомив нас з усіма острівними химеріями, повідомивши, що спершу острів населяли ситицини, але згодом вони за природними законами (адже все тече, все міняється) перемінилися на птахів. Аж ось коли до мене дійшло, що Аттей Капітон, Поллукс, Марцелл, Авл Ґеллій, Атиней, Свіда, Аммоній та інші писали про ситицинів і сицинністів [471], і тому нам тепер не важко уявити обертання у птахів Ніктемени, Прокни, Ітиса, Альціони, Антігони, Терея та інших. Так само ми завиграшки уявили, як Малабрюнині діти перетворилися в лебедят, а фракійські палленці, скупавшись дев'ять разів у Тритоновому озері, у птахів.

Потім дідусь тільки й торочив, що про клітки і птахів. Клітки були великі, дорогі, пишні, напрочуд гарно змайстровані. Птахи були великі, гарні і такі ж привітні, дуже подібні до моїх краян, пили і їли вони, як люди, каляли, як люди, бзділи, спали і шморгались, як люди; коротко, на перший погляд вони здавалися людьми; а проте, як розтлумачив нам Едітус, це були не люди і, за його словами, не належали ні до мирян, ні до білого духівництва. Пір'я їх теж змусило нас задумуватися: одні мали його геть біле, інші — геть чорне, а ті — геть сіре, а ті — переполаса біле, а ті — геть червоне, а ті — біле з блакиттю: так що аж очі вбирало. Самців дід називав так: клерці, інокці, попівці, абатці, біскупці, кардинці і, єдиний у своєму роді, папець. Самички назвались: кліриці, інокиці, попівниці, абатиці, біскупиці, кардиниці і папиці. Відтак дідок сказав нам, що подібно до того, як до бджіл лізуть трутні, які нічогісінько не роблять і тільки все тлять і псують, отак і до цих веселих пташок ось уже триста років за кожного п'ятого місяця налітають з якоїсь нетечі тьма-тьменна святох, ганьблячи і запаскуджуючи цілий острів, такі виродливі і паганючі, що всі від них тікають, кривошиї, патлоногі, пазуристі, як гарпії, задасті, як стимфаліди [472]. Вигубити їх годі, уб'єш одну, зараз же ще двадцять чотири налетить. Я несамохіть пошкодував, що серед нас нема другого Геркулеса. А брат Жан так на це все лупав очима, що геть отетерів.

Розділ III

Чому на острові Дзвонкевича завівся лише один папець

Ми спитали у метра Едітуса, чому тут так багато всіх різновидів цих почеських птахів, а папець усього лише один. Він відповів, що така була одвічна установа і фатальне визначення зірок: клірці появляють попівців та інокців, а проте, як це буває у бджіл, без плотського злягання. Полівці появляють біскупців, біскупці — гарних кардинців; а кардинець, як його тільки смерть не забере, може змінитися на папця, і папець зазвичай буває лише один, так само як у бджолиних вуликах буває лише одна матка, а у світі буває лише одне сонце.

Щойно папець сконає, на його місце хтось інший народжується, з породи кардинців, але тільки, звісна річ, без плотського злягання. Отож ця порода має лише одного особня з безперервною спадковістю, достоту як аравійський фенікс. А втім, близько двох тисяч семиста шістдесяти місяців тому природа появила одночасно двох папців, але це спричинило найбільшу колотнечу, яка тільки колотила коли-небудь цей острів.

Бо всі птахи (сказав Едітус) кинулися грабувати одне одного і чубитися так завзято, що острів міг геть злюдніти. Одна частина прилучилася до одного папця і дала йому підсобки, а друга стала в обороні другого, частина птахів мовчала, як риба, більше не співала, а дзвони їх, ніби на них заборону наклали, ні разу не задзвонили. Під час цього розбрату прийшли нам на допомогу цісарі, королі, дуки, маркізи, графи, барони, а також уся світова співдружність на материку і на суходолі, схизма ця перевелася і чвари впинились, як тільки переставився один із папців, і плюралізм звівся до одности.

Тоді ми спитали у діда, чому це птахи щебечуть без угаву. Едітус нам відповів, що винні тут дзвони, почеплені над клітками. Відтак він запропонуав:

— Хочете, я зараз змушу співати оцих інокців, у яких кобки мов винні цідилки або ж мов чубчики у шкаворонок?

— Будь ласка! — відповіли ми.

Тоді він ударив у дзвін лише шість разів, і інокці миттю злетілися і заспівали.

Панурґ спитав:

— А як я задзвоню в інший двін, он ті пташки, в яких пір'я барви копчених оселедців, теж защебечуть?

— Авжеж, — відповів Едітус.

Панурґ подзвонив, і копчені птахи як стій злетілися і хором заспівали, але їхні голоси були хрипкі і прикрі. Едітус нам розтлумачив, що вони живляться самою рибою, наче чаплі або баклани, і що це п'ята порода святох останнього вилуплювання. Окрім того додав, що за повідомленням Робера Вальтбренга, гостя з Африки, сюди має прилетіти ще й шоста порода, так звані капуцинці, найзниділіша, найфантастичніша і найжорстокіша з усіх острівних порід.

— Африка (сказав Пантагрюель) завжди нам появляє щоразу якесь нове чудерство.

Розділ IV

Чому птахи острова Дзвонкевича перелітні

— Отож (сказав Панурґ) ви нам розповіли, як папець народжується від кардинців, кардинці від біскупців, біскупці від попівців, попівці від клірців, а зараз я хочу знати, звідки беруться у вас клірці.

— Усі вони (сказав Едітус) птахи мандрівні, прилітають вони з іншого світу, частина з дуже великого краю під назвою Безкоровайний, друга з іншого краю на Заході під назвою Багатодітний. Щороку клірці прилітають з цих двох країв цілими зграями, покидаючи батьків, матерів, усіх своїх друзів і родичів. А звичай там такий: коли в якомусь мостивому домі останнього краю народжується забагато дітей, хлопчиків чи дівчаток, то якби кожен із них успадкував свій пай (як хоче розум, вимагає природа і велить сам Пан-Біг), дім би зубожів. Тому батьки і збувають їх із рук на наш острів, навіть як вони мешкають на Босарі.

— Себто (сказав Панурґ) на острові Бушарі біля Шінона.

— Ні, на Босарі (відповів Едітус), бо ці діти майже всі босярі, босота, горбачі, каліки, шкандиби, одноруки, подагрики і виродки, від них тільки клопіт.

— Цей звичай (сказав Пантаґрюель) суперечить усім давнім правилам посвячення дівчат у весталки, ці правила, як свідчить Антистій Лабеон, забороняли відбирати дівчину з якоюсь ґанджєю, душевною шкодою чи тілесною хибою, навіть малесенькою і непомітною.

— Я дивуюсь (провадив Едітус), як ці тамтешні матері ще носять їх дев'ять місяців у лоні, адже у своєму домі вони нездатні зносити їх і терпіти довше, ніж десять, а частіше і сім років, вони накидають їм зверх дитячого платтячка якусь сорочечку, зрізають на їхньому щолопочку якісь волосинки, при цьому щось заклинаючи і молитвуючи (так єгиптяни, посвячуючи в жерці Ізіди, вбирали посвятників у лляні шати і проголювали їм тім'я), і відверто, явно, прилюдно, таким собі пітагорійським метемпсихозом, не ранячи їх і не увереджуючи, створюють ось таких птахів. Лише одне, друзі мої, мені невтямки: чому ці самички, чи то попівниці, чи то інокиці, чи то абатиці, співають не приємні мотети і хористерії, як належить за Зороастром співати на честь Ормузда, а катарати і ситрофи, як вимагає демон Аріман. І всі вони, старі й молоді, клянуть на всі заставки своїх родичів і друзів, які змінили їх на птахів.

Найбільше їх прилітає до нас із краю Безкоровайного, сторони без кінця-краю. Бо асафаї [473], цього острова насельники, коли їм загрожує голоднеча, ця непорадна порадниця, бо їм нема чим живитися, а що-небудь робити, чомусь навчитися вони не вміють і не хочуть, так само як щось виконувати чи ремісникувати, а тим паче служити вірою і правдою добрим людям; коли їм не щастить у коханні; коли вони, зазнавши краху у своїх починаннях, зневірюються; коли вони, вчинивши якесь страшенне лиходійство, ховаються від ганебної кари, то всі вони злітаються сюди на готове: прилітають сюди охлялі, як сороки, глядь, уже відпаслись, як бабаки. Тут вони убезпечені, тішаться недоторканністю і цілковитою волею.