Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно полные версии txt) 📗
Річард вп'явся в неї поглядом.
— Вона знайшла щастя в моїй відсутності. Їй нічого від мене не потрібно.
— Роза порадувала вас, Річард? — Річард відвернувся.
— Так, вона дуже красива, спасибі.
— Тоді ви подумаєте про те, щоб повернутися? Річард підійшов до духу матері Келен.
— Дякую за квітку. Я дам тисячу за одну, щоб ви не говорили, ніби за неї я зобов'язаний вам поверненням!
Він простяг руки, і повітря наповнилося трояндами. Пелюстки кружляли немов червоний снігопад.
— Мені шкода, що я не змогла змусити вас зрозуміти, Річард. Я бачу, що лише заподіяла вам біль. Я покидаю вас.
Вона зникла; підлога була заляпана червоними пелюстками і найбільше нагадувала водойму, наповнену кров'ю.
Річард опустився на підлогу, відчуваючи себе занадто втомленим, щоб стояти.
Скоро він стане одним з них, стане духом, і більше не повинен буде терпіти цю невизначеність, не повинен буде бовтатися між світами. Він їв, коли йому хотілося їсти, і спав, коли хотів спати, але жити тут все одно було не можна.
Це не був світ життя.
Скоро він стане одним з них і покінчить з тією порожнечею, яка була його життям.
Колись Келен заповнила цю порожнечу. Колись вона була для нього всім. Він довіряв їй. Він думав, що його серцю нічого не загрожує поруч з нею. Він уявив собі більше, ніж було насправді. Як він міг бути таким дурнем?
Річард підняв голову і подумки перебрав предмети, що зберігалися тут.
Джерело споглядання. Воно там, через зал. Річард знав, як ним користуватися.
Він піднявся і пішов туди, де між двома колонами був джерело споглядання: два прямокутних басейни, розташовані каскадом. У сірому камені парапету були вирізані химерні символи. Нижній басейн був заповнений срібною рідиною, схожою на ртуть сильфіди, але, як знав Річард, володіючою зовсім іншими властивостями.
Річард зняв з полиці срібний глечик і взявся переливати рідину з нижнього басейну у верхній, поки не наповнив його доверху.
Річард нахилився над нижнім басейном, поклав руки на символи влади і прочитав древнє заклинання. Після цього він подумки зосередився на людині, яку хотів побачити, і легким зусиллям магії випустив рідина з верхнього басейну.
Вона полилася вниз тонким сріблястим листом шириною у весь басейн, і в цьому водоспаді Річард побачив ту, про кого подумав: Келен.
У нього перехопило подих, і в муці він ледь не вигукнув її ім'я.
Вона була в своєму білому платті сповідниці. При вигляді знайомих рис її обличчя серце у Річарда стислося в тузі. Вона була в своїх покоях у палаці сповідниці.
З завмираючим серцем Річард дивився, як вона стоїть біля дверей, і серце його готове було вистрибнути з грудей.
Дрефан встав у неї за спиною і, обійнявши за плечі, прошепотів їй на вушко:
— Келен, моя дружина, моя любов, ходімо в ліжко? У мене був важкий день. Я так хочу знайти спочинок у твоїх пристрасних обіймах!
Річард випростався і стиснув кулаки. Джерело вибухнуло. У повітрі засвистіли осколки. Здавалося камені закричали, зметнулися вгору в полум'ї і диму, поки не звалилися і не перетворилися в пил. Срібляста рідина потекла по підлозі. І в кожній крапельці, в кожній калюжці Річард бачив обличчя Келен.
Він повернувся і пішов геть. Ревуче полум'я пробігло по підлозі, і срібляста рідина зі стогонами почала випаровуватися, але в кожній частці срібного туману він відчував Присутність Келен. Річард розтиснув кулаки й побіг.
У центрі залу він знесилено опустився на кам'яну підлогу. До нього долинув тихий злісний смішок. Річард знав, хто це. Це його батько повернувся, щоб знову мучити його.
— У чому справа, мій сину? — Глузливо прошипів Даркен Рал. — Хіба тобі не сподобався чоловік, якого я вибрав для твоєї істинної любові? Мій власний син, моя власна плоть і кров, Дрефан, одружився на Матері-сповідниці. Я думаю, я не помилився у виборі. Він хороший хлопчик. Вона була рада. Але ти вже знаєш про це, чи не так? Ти повинен бути радий, що вона рада. І ще як рада.
Сміх Даркена Рала рознісся по залу.
Річард навіть не дав собі труда вислати геть цю примару. Яка різниця?
— Так що ти скажеш, моя дружино? Чи буде у нас з тобою ніч дикої пристрасті?
Як у мого брата, коли ти думала, що він — це я?
Келен з усієї сили вдарила ліктем Дрефана в груди. Він не чекав цього, і вона застала його зненацька. Дрефан захрипів від болю, судорожно намагаючись зробити вдих.
— Я сказала тобі, Дрефан, — якщо ти торкнешся мене, я переріжу тобі горло.
Вона ковзнула в спальню, грюкнула дверима й засунула засув.
Тремтячи всім тілом, Келен стояла в темряві. Коли Дрефан підійшов до неї, її на мить охопило почуття, ніби Річард теж там, з нею. Вона ледь не покликала його по імені, ледь не сказала, що любить його.
Вона зітхнула. Давно пора перестати думати про нього. Річард ніколи не повернеться.
Келен повернулася до вітальні і різко обернулася…. готова до оборони, коли почула за спиною якийсь рух.
— Пробачте, — прошепотіла Бердіна. — Я не хотіла вас налякати.
Келен перевела дух і розтулила кулаки.
— Бердіна. — Вона обняла Морд-Сіт. — О, Бердіна, я така рада бачити тебе!
Як справи? — Очі Бердін були сумними.
— Минуло вже кілька тижнів, але здається, ніби Раїна померла тільки вчора. Я злюся на неї, тому що вона мене кинула, а потім плачу, бо сумую за нею. Якби вона тільки протрималася ще пару днів, то була б жива.
Всього два дні.
— Я знаю, я знаю, — прошепотіла Келен. Вона відсторонилася від Бердіни. — Що ти тут робиш? Я думала, що ти пішла в замок, щоб змінити Кару.
— Я й пішла — але повернулася, тому що мені потрібно з вами поговорити.
— Бердіна, не можна залишати Сильфіду одну. Хто завгодно може проникнути через неї в Ейдіндріл, як це вже було. Саме через це…
— Я розумію, — перебила її Бердіна, — але це теж важливо. Крім того, яка тепер різниця? Ми з Карою втратили нашу магію. Ми все одно не зможемо зупинити чарівника, якщо він проникне до нас через Сильфіду. Мати-сповідниця, мені ніяк не вдається поговорити з вами вдень, тому що Дрефан весь час тиняється поблизу…
— Не забувай називати його Магістром Ралом, Бердіна, інакше він…
— Він не Магістр Рал, Мати-сповідниця.
Я знаю. Але іншого Магістра Рала у нас все одно немає.
Бердіна подивилася Келен в очі.
— Ми тут поговорили з Карою. І вирішили, що повинні його вбити. Але потрібно, щоб ви нам допомогли.
— Ми не можемо цього зробити. — Келен схопила Бердін за плече. — Не можемо.
— Упевнена, що можемо. Ми сховаємося на балконі, а ви роздягнете його, щоб у нього не було під рукою тих моторошних ножів. Ви відволічете його, а ми…
— Бердіна, ми не можемо.
— Добре-добре, якщо вам не подобається цей план, давайте придумаємо інший. Але його треба вбити.
— Ні, його не можна вбивати. Бердіна насупилася.
— Ви хочете залишитися дружиною цієї свині? Рано чи пізно він почне наполягати на своїх правах, і вам доведеться…
— Бердіна, послухай. Навіть якщо він це зробить, мені доведеться стерпіти. Заради життя інших людей. Не можна вбивати Дрефана. Він — єдиний Магістр Рал, який у нас є. Якщо його не буде, армія розбіжиться.
— Але він не Магістр Рал, — вперто сказала Бердін.
— Солдати чешуть потилиці, чуючи його накази, але все-таки служать. Якщо армія розвалиться, Імперський Орден прокотиться по Серединних землях як лавина вогню в степу. Дрефан багато в чому правий щодо цього.
— Але ви — Мати-сповідниця. Генерал Керсон вам відданий. Навіть без уз він готовий вам служити, як і більшість офіцерів. Армія не розвалюється завдяки вам, а не Дрефану. Ви могли б спокійно обійтися без нього.
— Можливо. А можливо, й ні. Я не люблю Дрефана, але він не зробив нічого, що заслуговувало б смерті. Разом у нас більше можливостей відстояти Серединні Землі.
Бердіна нахилилася до неї впритул.
— Це довго не триватиме, ви й самі це знаєте. — Келен провела рукою по обличчю.
