Бурлачка - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаем полную версию книг бесплатно TXT) 📗

Чад од диму, од наливки закрутив її голову. Недавні танці, у которих нею милувались всі паничі, милувався коханий Стась, ще вище підняли її думку вгору. Білий лоб з високими бровами й тепер гордо піднімався вгору, обрамований золотими квітками та рожами. Василині хо­тілось танцювати й танцювати, слухати музики й ще та­нцювати до втоми. А тут приїхали противні старі панни, знущаються над нею, нагадують їй, що вона далеко стоїть од коханого Стася, що вона не більше, як проста наймич­ка.

Незабаром Ядвіга й Юзефа ввійшли у пекарню й поча­ли розпоряджатись, як у себе дома. Вони звеліли нарізати курей, зварити суп, спекти печеню, а потім, після вечері, зробити для їх обох ванну.

Молодиці порались коло печі, а Василина сиділа коло столу, наче горда панія, й з злістю поглядала на паннів. Старі панни скоса поглядали на її чудові очі. Очі блища­ли, як у вовчиці. Панни боялись зачіпати Василину..

Закиркали кури під ножем. Запалало в печі. Молодиці носили відрами воду, наливали в казани, гріли окропи та кляли старий паннів: їм прийшлось покинути покої, пере­йти до печі, брести по снігу до бочки з водою, гріти окропи на ванну старим відьмам.

Старі панни закидали небожів кабінет валізами та скриньками, завішали усякими сукнями та капелюшами. Вони позачісувались, поприбирались в гарні сукні, в кві­тки та стрічки й повиходили до паничів. Паничі сиділи за столом у залі й курили цигари, смутно поглядаючи на старих паннів. Пляшки, чарки, молоді гарні молодиці ще­зли, й перед паничами, неначе якимсь чудом, стриміли дві старі панни.

Ядвіга була стара та суха, як опеньок. Довгий сухий ніс стримів, наче притика у возі. Юзефа була ще гарна з лиця, повновида, з довгими повними щоками, з довгим тонким носом; повне воло висіло на всю шию. Врівні з ними Хшановський та Мошицький виглядали молодими паннами, у котрих повиростали навіщось ріденькі бороди.

Розмова не клеїлась. Панни кокетували, спідлоба по­глядали на велику гарну постать Прушинського й все зачі­пали його. Недавня оргія, котру почули старі панни носами, дуже роздратувала їх.

- Але пан Прушинський добре танцює,- сказала Ядвіга,- я не знала, що ви так умієте танцювати козачка.

- Ат... під веселий час... Чом же й не потанцювати,- ле­две обізвався Прушинський.

Хшановський і Мошицький поспускали очі додолу, їм було дуже сором перед паннами. Вони були з луччих сі­мей і знали, що ці панни порозказують всім у цілому пові­ті за дикий бал. Одначе всі паничі були дуже звичайні й делікатні, як аглицькі джентльмени. Ніхто не подумав би, що вони за годину перед тим обходились з молодицями з замахами й мінами щирих українських парубків.

Тим часом подали чай. Паничі розговорились. Панни цокотіли, як сороки. Вони розказали, що зібрались їхати на ніч у Богуслав до костьолу, але збились з дороги й му­сили заїхати до свого небожа. Після чаю подали вечерю. За вечерею дикий бал зовсім вийшов, як пара, з паничі­вських голів. Вони з диких паничів поставали зовсім свійськими, зовсім європейськими паничами, підносили потраву паннам, подавали тарілки, наливали вино. Юзефа дала собі слово запагубити навіки гарного Прушинського, а Ядвіга була ладна вдоволитись і тоненьким Хшановським.

Міцний дух од цигар, дух паничівський, дуже для них наркотичний, паничівська компанія - все це дуже роз­дражнювало старих паннів. Юзефа після вечері чіплялась до Прушинського, а стара Ядвіга до Хшановського. Вони обидві кокетували, вертілись, бігали по кімнатах, грали на фортеп’яні, але все те нічого не помагало. Паничі, після веселого дикого балу, дуже нудились, позіхали у вічі старим паннам, а далі пішли на другу половину спати.

Панни зістались самі в кабінеті свого небожа.

Ядвіга і Юзефа звеліли зробити собі ванну. Вони думали помолодшати од того за ніч і вранці таки доконати Прушинського та Хшановського.

Молодиці нагріли окропу, налили ванни. Старі панни причинили двері в кабінет, але коло дверей не було ні ключа коло замка, ні защіпки.

- Ой сестро! Чи ти бачиш! Коло дверей нема ні ключа, ні защіпки. А що, як паничі схотять підглядати у двері,- сказала Юзефа.

- Еге, та ще й двері одхилять,- сказала Ядвіга,- треба якось підперти двері.

Панни взяли стола й поставили під дверима, на столі поставили скриню, а на скрині стілець.

- От теперечки, сестро, зовсім безпечно! - сказала Юзе­фа.

- Ще не все! Треба заткнути дірочку у замкові. О, я знаю тих паничів,- сказала Ядвіга.

- Невже,- сказала Юзефа, плеснувши в долоні.

Ядвіга знайшла шматок вати, й обидві панни пообти­кали кругом замок і забили дірочку.

Паничі хотіли їхати додому, щоб утекти од тіток Яст­шембського, але надворі була така завірюха, що зовсім позамітала шляхи. Всі мусили зостатись на ніч.

- Ну, приніс же чорт моїх тіток,- сказав Ястшембський до паничів,- не вдалося погуляти.

- Та ще вони ж рознесуть по всьому повіті про наш ди­кий бал,- бідкався Хшановський.

- Хіба посватай будлі-котру, то мовчатимуть,- сказав Прушинський.

- А вже мені так достанеться од їх,- обізвався Ястше­мбський.- Вони мають претензію на опікунство надо мною й дуже люблять читати мені гидкі нотації.

Другого дня, чим світ, гості повтікали додому од пан-нів. Панни дурно купались у ванні до півночі.

- Стасю! - почала Ядвіга на самоті з небожем, за самоваром.- По смерті твоєї матері, а нашої покійної сестри, я й сестра для тебе все одно, що рідна твоя мати; що то за компанія, що то за бал був у тебе?

Стась мовчав і тільки колотив ложечкою чай. Він сподівався дістати од тіток двоє сіл після їх смерті.

- Що скажуть наші сусіди! Та тобі ж доведеться жени­тись! Тобі треба вважати на свою репутацію,- знов почала тітка.

- Моя дорога тьотю! Я ж не панна, а панич...- сказав Стась та й замовк.

- Так, серце Стасю! Але ж ті мужички, ті молодиці! Та Василина в золотих квітках! А чого мені наговорила Васи­лина вчора! Чи ти чув?

Стась мовчав, як школяр перед директором.

Після чаю Стась мусив сто раз перецілувати у тіток руки ще й їхати з ними до костьолу. Після служби тітки зайшли до ксьондза й завели туди Стася. Стась скорчився, зморщився перед ксьондзом, як дуже покірна овечка, по­цілував його у руку й мусив провадити дуже пісну це­рковну розмову, підбираючись під клерикальний тон своїх тіточок та пісний тон ксьондза.

«Але ж двоє сіл, двоє сіл! - думав Стась.- За це варто витерпіти од тіток усяку муку».

IV

Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала, пішла й по близьких селах, дійшла й у Комарівку до Василининого батька. Паляник стриво­жився.

На різдво Василина одпросилась в Ястшембського у гості до батька.. Ястшембський пустив її, ще й заплатив вперед усі гроші за рік, наказавши вернутись того ж таки дня.

Василина прийшла до батька гарно вбрана. На ній бу­ла дорога юбка, дорога спідниця, чудова тонка сорочка з вишиваними рукавами, добре намисто з дукачами, кві­тки, стрічки, та все не прості, а дорогі. Василина стала чо­гось схожа на панну.

Привітавшись до батька, до матері, до сестер, вона по­здоровила їх з святками й скинула свиту. Мати аж плесну­ла в долоні. Серед хати стояла Василина, як маківка. Дорогі квітчасті убори, стрічки та квітки так і засяли на всю хату.

- Чи це ти, Василино, посправляла собі одежу за свої гроші? - спитала мати.

- Ні, мамо, за свої гроші я купила собі тільки добре намисто. Це все справив панич,- сказала Василина.

- Гляди лиш, дочко, стережися,- сказав батько,- за жу­равського посесора ходить недобра слава. Він тобі недурно справляє таку дорогу одежу.

- Нехай справляє, коли гроші має. Хіба він тільки мені справляє? Він справляє й другим наймичкам,- сказала Василина.

- Мені розказували журавці за твого пана таке, що й не годиться казати,- говорив Паляник.- Ти, Василино, добре зробиш, як одійдеш од пана.

Василина затрусилась і зблідла.