Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович (мир книг .txt) 📗
І до Адама сказав Він: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: «Від нього не їж», – проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.
Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.
У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся»” (Буття 3.16–19).
Райське життя закінчилось. Порушилась гармонія в людині, в природі, гармонія між людиною і природою. Порушилась гармонія і в сімейних стосунках. Але Господь залишив людям чудову обітницю. Обітницю, яка дала їм надію. Надію на спасіння…
3). Віра. Надія. Любов
Яку ж надію залишив Господь людям після позбавлення їх насолоди райського життя? У книзі Буття читаємо:
“І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.
І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Бут. 3.14–15).
Воно зітре тобі голову… Воно, насіння жони, народжений від Духа Святого і Марії Діви Син Божий зітре голову сатані, знищить саму ідею зла у вселенній!.. З того дня уже віра в прихід Спасителя, віра в прихід на землю Бога во плоті, Господа нашого Ісуса Христа, віра в рятівну місію Сина Божого почала живити надією серця старозавітних праведників. Цю віру пронесли через своє життя праведні сини Адама і Єви Авель та Сиф; нащадки Сифа Енох та Ной; нащадки Ноєві Авраам, Ісак та Яків, що за віру свою отримав від Господа ім?я Ізраїль, тобто “Переможець”. Вірою жили праведні спадкоємці Ізраїлеві: Йосип, Мойсей, судді, пророки та царі народу Божого. Аж поки не настала повнота часу, і не прийшов Викупитель... Як і сказано в Євангелії від Івана:
“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів. 3.16).
Ісус Христос смертю Своєю на хресті і Своїм воскресінням показав людству шлях до спасіння, показав дорогу до щастя, до вічного життя, до Царства Небесного. “Вірою спасетесь!” – говорить Господь. Вірою смиренною, підтвердженою ділами любові. Розіп’яти в собі гріх разом з Христом, вмерти для гріха разом із Ним, а відтак і воскреснути разом з Ісусом у життя вічне – ось шлях християнина! Віра в істинність цього Богом накресленого шляху дає нам надію: надію на відновлення предвічної гармонії. Гармонії в людині, в природі; гармонії між людиною і природою.
Сказав Господь: “Ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Мф. 5.18). Як бачимо, не зміниться жодне слово із Святого Писання, аж поки все не збудеться, поки не настане Царство Боже, поки не зацарює Господь у наших серцях. Але ж Царство Небесне, як вчить нас Слово, в середині нас! Як та розчина, що кладе її жінка на три міри борошна, так зростає й світло правди Господньої, Дух любові Божої в нас, – “аж поки не вкисне усе”, аж поки Дух Любові не заповнить наше серце так, що не залишиться у ньому місця для темряви нелюбовності. І тоді-то “збудеться все”. І тоді-то слова “Да убоїться жона мужа свого” зміняться на інші:
“Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!
Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!
Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі!” (Гал. 3.26–28).
Всі ви один у вірі! Всі ви один у досконалості! Всі ви один у любові! А коли любов царює в сім’ї – то вже немає розділення. Тоді немає місця пануванню чоловіка над жінкою, немає нерівності. Бо
“Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить; любов не величається, не надимається,
не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
не радіє з неправди, але тішиться правдою;
усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
Ніколи любов не перестає!” (1Кор. 13.4–8).
Але поки це іще не так, поки не царює іще Христова любов у сім’ї, поки ми ще не маємо права зватися “синами Божими через віру в Христа Ісуса”, бо не маємо тієї віри (живої, дієвої віри, – віри, що чинна любов’ю). Бо не водимося Духом Божим, Духом любові, ходимо не за духом, а за тілом, думаємо не про духовне, а про тілесне, – то й не дивуймося тому розділенню, яке маємо в сім’ях своїх. Бо хоч сім?я і є “одне тіло”, проте у тілі недосконалому закономірно існує нерівність, а в нерівності цій жіноча половина об’єктивно мусить підкорятися чоловічій. І в цьому Божественна мудрість, на перший погляд, можливо, і незрозуміла, і неприйнятна.
Якщо розглядати людську натуру з позицій психології, то можна помітити певні відмінності у ментальності статей. А саме, що чоловічий розум більш аналітичний, логічно мислячий, аніж жіночий. Тут мова ні в якому разі не про рівень інтелекту, але про так звану ментальність, про розумовий характер людини (“менталітет” – від латинського mens /mentis/ – “розум”, “мислення”: образ думок, світосприйняття, психологія окремої особи, статі, національності, соціальної групи). Жінка природно більш емоційна, більш чутлива, аніж чоловік.
Як приклад, наведемо таку ситуацію: якщо сім?я йтиме понад прірвою, і дитина, послизнувшись, зірветься з кручі, то мати, не замислюючись, кинеться за нею у безодню. Батько не кинеться. І не тому, що він не любить свою дитину, а тому, що чоловічий розум є більш раціональним. Він одразу проаналізує ситуацію і зрозуміє, що скочивши у прірву і дитину не врятує, і сам загине. Жінка ж нічого аналізувати не буде, бо ментальність її емоційніша, і материнські почуття у той момент напевно переважать голос розуму. Тому-то в біблійній мові чоловік символізує собою розум, а жінка – чуття; чоловік – віру, жінка – життя; чоловік – мирянина, священика, Христа, жінка ж – громаду та Церкву. І таким чином, коли читаємо: “Дружини – коріться своїм чоловікам”, то ми повинні розуміти, що окрім буквального змісту, ця фраза означає також і те, що емоції наші, чуття наші постійно повинні підкорятися розуму; що життя наше завжди мусить керуватися вірою; що Церква повинна служити лише Єдиному Богові.
Втім, не відкидаймо й буквального значення цих слів, пам’ятаючи, що смиренність жінки сприяє ладові в сім’ї, і “Досада, стид та великий сором, коли жінка буде панувати над своїм чоловіком” (Сирах 25.24). Отож, “Да убоїться жона”. Хоча особисто мені більш імпонує переклад отця Івана Хоменка: “Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка…” (Ефес. 5.33).
КАНОН
Запитання читача: Буквально шокована розповіддю родички про те, як під час хрещення батюшка відмовився здійснювати таїнство, бо, мовляв, хрещений батько (16-річний хлопець) свого часу був охрещений у неканонічній церкві. Інцидент вичерпався лише після того, як “канонічний” служитель культу тут же перехрестив злощасного кума…
Відповідь:
КАНОН – (грецькою) пряма палиця, тростина,
теслярське мірило, правило.
“А Той, Хто зо мною говорив, мав міру, –
золоту тростину, щоб зміряти Місто, і брами
його, і його мур... ” (Апокаліпсис, 21 розділ, 15 вірш)
В останні роки – роки розколу православ’я, слово “канон” стало чи не найуживанішим у церковних, а точніше в навколоцерковних колах. Яка церква канонічна, а яка ні? Які священики та єпископи канонічні, а які ні? Чи таїнства, що здійснюються в “неканонічній” церкві, дають благодать, чи ні? Чи душі спочилих християн, які поховані “неканонічними” священиками, упокояться? А може, їх треба перепоховувати? А може, варто перепоховати тих померлих, яких ховали священики “канонічної” нині церкви в 141-річний період її колишньої “неканонічності”?.. Вирують пристрасті. Хапають “канонічні” й “неканонічні” один одного за барки. Ламаються списи в словесних баталіях. Рушаться сім’ї. Брат не розмовляє з братом, діти відвертаються від батьків, батьки, вставши недільним ранком з однієї постелі, ідуть молитися до різних храмів. Один – до “канонічного”, друга – до “неканонічного”...
