Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Зедд виглядав злегка роздратованим. Келен спокійно чекала. Ніколи ще Річард не бачив таких широко відкритих очей, як очі принцеси, яка дивилася на вістря меча. Вона опустилася на коліна і схилила голову. Встаючи, вона все ще дивилася на Річарда, немов питаючи, чи вона зробила правильно.
Річард зло посміхнувся.
— І притримай язика, ні то наступного разу я його відріжу.
Принцеса мовчки кивнула і повернулася до матері, ставши якомога далі від нього.
Річард вклав меч у піхви, низько вклонився Келен, яка навіть не глянула на нього, і повернувся на місце.
Демонстрація ця справила на королеву належне враження, голос її відразу став ласкавим і приємним.
— Як я вже говорила, я надзвичайно рада вас бачити. Зараз ми проводимо вас в нашу кращу кімнату. Ви, мабуть, втомилися з дороги. Може бути, ви захочете відпочити перед вечерею. А після вечері ми з вами зможемо довго і приємно…
Келен перебила королеву:
— Я тут не для того, щоб їсти. Я бажаю оглянути в'язницю.
— В'язниці? — Королева скривилася. — Там дуже брудно. Ви впевнені, що не хотіли б…
Але Келен вже зібралася йти.
— Я знаю дорогу.
Річард з Зеддом пішли за Келен. Вона зупинилася і звернулася до королеви.
— Почекайте тут, поки я не закінчу огляд. — Королева вклонилася в знак згоди. Келен повернулась і, шарудячи сукнею, віддалилася.
Якби Річард не знав її дуже добре, він би до смерті перелякався. Втім, він і так, здається, був близький до цього.
Келен повела їх вниз, через зали, які ставали все менше і простіше. Річарда вражали розміри замку.
— Я сподівалася, що Джіллер буде там, — сказала Келен. — Це позбавило б нас від необхідності займатися темницею.
— Я теж сподівався, — пробурчав Зедд. — Ти зараз швиденько оглянь все, запитай, чи не хоче хто сповідатися, а коли вони скажуть, що ні, повертайся і вимагай зустрічі з Джіллером. — Він посміхнувся. — Ти чудова, дорога. А ти, Річард, не зв'язуйся з цим художником Джеймсом.
— Чому це? Він може мене погано намалювати?
— Припини посміхатися. З ним не слід зв'язуватися, бо він може намалювати проти тебе заклинання.
— Заклинання? Так навіщо ж його малювати?
— Тому, що в Серединних Землях багато різних мов, хоча головна — та ж, що і в Вестландії. Щоб заклинання подіяло на людину, треба, щоб вона зрозуміла його. Не знаючи мови, не можна і накласти закляття. Але малюнки зрозумілі всім. А Джеймс може накреслити заклинання майже проти всіх, не рахуючи нас з Келен. Може й проти тебе. Так що краще залиш його в спокої.
Вони спускалися кам'яними сходами, і луна посилювало звук кроків. Тут, під землею, стіни були мокрими, а в деяких місцях — слизькими.
Келен вказала на масивні двері.
— Сюди.
Річард смикнув за залізне кільце, і двері зі скрипом відчинилися. Вони пішли по вузькому коридору, освітленого смолоскипами. Стеля тут була такою низькою, що їм доводилося нагинатися. Підлогу встеляла солома. Пахло гниллю. Вони зупинилися в кінці коридору перед залізними дверима з гратами. Крізь грати дивилися чиїсь очі.
Зедд нахилився вперед.
— Мати-сповідниця з'явилася до вас для зустрічі з в'язнями. Відкрий двері.
Річард почув, як ключ повернувся в замку. Присадкуватий тюремник в брудному мундирі відкрив перед ними двері. У нього на поясі висіли сокира і зв'язка ключів. Ні слова не кажучи, тюремник провів їх через кімнатку за дверима, де він сидів за столом і їв перед їх приходом, і впустив в черговий темний коридор, який закінчувався новими залізними дверима. Він затарабанив у двері кулаком. Двоє стражників, здивовані появою Сповідниці, мовчки вклонилися. Стражники і тюремник витягли факели з стінних підставок і повели відвідувачів по наступному коридору ще до одних залізних дверей, і знову довелося нагинатися, щоб пройти через них.
У мерехтливому світлі смолоскипів вони побачили, що знаходяться в коридорі, по обидві сторони якого за залізними гратами сидять люди. Коли вони ввійшли, ув'язнені стали тулитися по кутках, затуляючи руками очі від раптового світла. Келен тихо окликнула Зедда, показуючи, що їй щось потрібно від нього. Той, здається, зрозумів її і, взявши факел у одного із охоронців, поніс його перед Келен так, щоб вона бачила всіх, хто сидить в залізних клітках.
Судячи зі здивованих вигуків, її впізнали.
Келен звернулася до одного з стражників:
— Скільки тут засуджених до смерті?
Той потер неголену щоку.
— Так всі.
— Всі?.. — Перепитала Келен.
Він кивнув.
— За злочини проти корони.
Вона відвернулася від стражника, оглядаючи в'язнів.
— Чи всі ви зробили серйозні злочини?
Після хвилинного мовчання вперед пробилася людина з запалими щоками. Схопившись за грати, він плюнув в сторону Келен. Вона перехопила руку Річарда, перш ніж той встиг щось зробити.
— Прийшла робити брудну роботу для королеви, сповідниця? Я плюю на тебе і твою брудну королеву!
— Я прийшла сюди не заради королеви, а заради Істини.
— Істина, кажеш? Ось тобі Істина: ніхто з нас нічого такого не зробив, хіба тільки виступав проти цих нових законів. А хіба великий злочин, що люди не хочуть, щоб їхні сім'ї голодували і мерзли? Королівські податківці відібрали у мене більшу частину врожаю, залишили тільки, щоб не здохнути. А коли я продав ті деякі цінності, що зберіг, вони сказали, що я займаюся хабарництвом. Ціни на все зараз божевільні, а я тільки хочу вижити, а вони кажуть, що я роздуваю ціни і обманюю людей. Та всі, хто тут сидить — фермери, торговці, купці, — ні в чому не винні. Ми всі повинні вмерти за те, що намагалися заробити собі на хліб.
Келен подивилася на в'язнів в кутку.
— Хтось бажає сповідатися, щоб довести свою невинність?
Вони почали шепотітися. Потім вперед вийшов виснажений чоловік. Він подивився на Келен, і в очах його застиг жах.
— Я хочу. Я нічого поганого не зробив, але мені повинні відрубати голову, а моя сім'я буде кинута напризволяще. Я готовий сповідатися. — Він простягнув через грати руку. — Вислухай мене, Мати-сповідниця.
За ним стали виходити вперед і інші в'язні, просячи про те ж. Незабаром вже всі тіснилися біля дверей, благаючи Келен сповідати їх. Келен і Зедд обмінялися похмурими поглядами.
— За все моє життя лише три людини самі просили мене про це, — шепнула вона Чарівникові.
— Келен! — Гукнув знайомий голос з клітки з іншого боку коридору.
Келен вхопилася за грати.
— Сіддін? Так, Сіддін! — Вона повернулася до стражникам. — Усі ці люди сповідалися переді мною. Я знаходжу, що всі вони невинні. Відкрийте клітки!
— Ні, стривайте, я не можу їх усіх випустити.
Річард витягнув меч з піхов, і клинок блиснув в темряві, розсипаючи іскри. Він повернувся і ударом ноги закрив двері за спиною спантеличених тюремників. Річард наставив на них меч, не даючи їм можливості зняти сокири.
— Відкрийте двері, або я порубаю вас і сам візьму ключі!
Тремтячий тюремник з ключами побіг виконувати наказ.
Двері відкрилися, і Келен кинулася в темну клітину. Повернулася вона, притискаючи до себе Сіддіна. Келен шептала хлопчиськові слова заспокоєння, а той у відповідь лопотів щось на мові Племені Тіни. Вона посміхалася, втішаючи його, і він посміхався їй. Тюремник вже відмикав наступні двері. Продовжуючи однієї рукою обіймати Сіддіна, іншою рукою Келен схопила за комір тюремника.
— Мати-сповідниця встановила, що всі ці люди невинні. — Голос її серед цих залізних грат теж здавався залізним. — Їх всіх я наказую випустити на свободу. Вам трьом слід вивести їх з міста і забезпечити безпеку. І якщо ви не виконаєте наказ, то будете тримати відповідь переді мною.
Тюремник енергійно закивав.
— Так, так, Мати-сповідниця! Все буде зроблено, як ви веліли. Ручаюся вам.
— Ручаюся життям, — уточнила Келен.
Вона відпустила його. В'язні повалили з клітин в коридор, падаючи перед нею на коліна, плачу, цілуючи край її сукні. Келен гримнула на них:
— Вистачить! Займіться своїми справами. І пам'ятайте: сповідниці не служать нікому. Вони служать тільки Істині.
